26 лютого 2021, 03:46 Житомир: °C
Ліскі Вадим Іванович
Голова Правління Житомирського інвестиційного центру, ініціатор створення Житомирського бізнес клубу, співвласник ТОВ "Житомирський картонний комбінат". Поза бізнесом підтримую волонтерський рух, громадянські та екологічні ініціативи

Про тарифи, майбутнє і політичну відповідальність

Колись Маргарет Тетчер сказала, що соціалізм закінчується тоді, коли закінчуються гроші, на які він живе. В контексті повсякденного життя це означає, що потрібно жити за ті гроші, що заробляєш. На жаль мало хто з українських високопосадовців розділяли цю тезу. Кожен новий кредит МВФ здебільшого проїдався, кожне нове підвищення тарифів не супроводжувалося модернізацією ЖК-інфраструктури.

Тарифний майдан, судячи з усього, явище довготривале і серйозне. І питання навіть не в тому, що нова влада обіцяла не підвищувати тарифи. Головна проблема у відсутності стратегічного бачення розвитку сектору в цілому.

Високі тарифи на тепло та енергію – неминучі. На жаль. Це ціна за незалежність. Але завищені тарифи – це ціна за безгосподарність та популізм.

Для мене є різниця. Високі тарифи, рівні правила гри для всіх учасників ринку – державницька позиція. Завищені тарифи, можливість маніпуляції кінцевої ціни для окремих споживачів – приклад неконкурентної переваги та недалекоглядності державних чиновників. В українській владі взагалі мало хто мислить категоріями довгострокової перспективи, про десятиліття вперед. Максимум – 1 каденція уряду, 6-12 місяців.

Чи можна було б уникнути радикалізації суспільних протесних настроїв в процесі підвищення тарифів? Повністю – однозначно ні. Але люди мали б розуміти перспективу вирішення тарифної проблеми, усвідомити логіку процесу та бути вмотивованими вчиняти певні дії. Мова іде про термомодернізацію та стимулювання до неї. Це дуже спрощене розуміння проблеми: підвищення ціни на газ = економії енергоресурсів. За умов неефективної влади, підвищення тарифів призведе спочатку до зростання протестів, а потім неплатежів. І вже потім, можливо, будемо говорити про економію та модернізацію.

Більше того, місцева влада сьогодні також демотивована. Житомир – завжди був одним із лідерів з термомодернізації ЖКГ. Проте принцип розрахунку із постачальниками енергоресурсів демотивує місцеві громади вкладатися у термомодернізацію. Оскільки навіть якщо економія у споживанні газу в поточному році відбулася, то платити все одно потрібно на рівні спожитого минулого року. Ця проблема, наприклад, актуальна і для Житомира.

Такий же принцип працює і по відношенню до окремих категорій громадян. Підсадивши на державні дотації, патерналістська система соціального забезпечення фактично демотивовувала окремих людей щодо інвестицій в термомодернізацію. Тому, коли відбулося підвищення тарифів, всі це дуже добре відчули на власному гаманці. І що робить у відповідь держава – вкотре вдається до принципу страуса (заховати голову в пісок) та адміністративним чином відтерміновує проблему.

Моє розуміння ситуації таке.

  • Перше, тарифи мають бути ринковими.
  • Друге, держава на центральному рівні та місцева влада має інвестувати серйозні кошти у термомодернізацію.
  • Третє, мають бути доступними інвестиційні ресурси для широких верств населення, саме в контексті термомодернізації (заохочення до економії).
  • Четверте, соціально вразливі верстви населення мають отримати допомогу з боку влади. Але не стільки в прямих дотаціях, скільки в комплексі робіт з термомодернізації.
  • П‘яте, термомодернізація, разом із будівництвом доріг, мають бути складовою проекту «Велике будівництво».

Чи вірю я в такий сценарій розвитку ситуації? Більше так, ніж ні. Але не тому, що для цього буде достатньо політичної влади. Лише тому, що це об‘єктивна реальність, яка змусить всіх нас змінитися. Та влада, яка це зрозуміє раніше, пройде процес менш болісно. Ті, хто гратимуться у популізм, так чи інакше будуть приречені на Майдан.