Практика вихолощення з України базових вартостей спричинила трагічні наслідки. Впродовж довгого часу, пантеон постатей і періодів котрі слугували опертям українській історіографії, обмежувався епохою Русі (та й ту звузили лише до однієї з її часток, а саме Київської) та добою козаччини. Новітні суспільно-політичні пертурбації дещо розширили її періодом визвольних змагань 1917-21 років та часами боротьби УПА за незалежність. Насправді, світ, який оточує нас нині колись був цілком інакшим. Історія України є набагато ширшою, а наявні в запасниках музеїв відлуння інших історичних епох потребують вивчення та зобов’язують до принциповості в справі збереження власної ідентичності. З цієї причини, упереджено ігноровані та несправедливо забуті (певно що внаслідок кількасотлітньої бездержавності) здобутки славних предків та незадіяні нині надбання тисячоліть заслуговують на дослідження, пошану і обов’язкове запровадження в життя. Погляд в бік власних джерел нерідко спричиняє мудрі реформи, оскільки постала на унікальному менталітетові культура поєднує минуле з сучасним й завжди здатна принести багаті плоди в майбутньому.
Нові часи приносять нові виклики. Сучасність фіксує спроби виряджених в шати «політологів», «фахівців» та «незалежних експертів» (в дійсності українофобів-хижаків та нікчемних себелюбців) очорнити минуле України. Подання світові предків українців варварами та дикунською ордою є актом приниження національної гідності, а його мета - позбавити нас (як автохтонів) майбутнього. Затирання інформації про надбання тисячоліть (рівно як і її спотворення) породжують духовну порожнечу. Справа осмисленого протиставлення правди наступу брехливої упередженості та свідомого перекручення історичних фактів зобов’язує до праці зі збереженими впродовж тисячоліть українським чорноземом артефактами. Створені предками кераміка, вироби з неопаленої глини, а також з бронзи, срібла, золота й міді є моральною зброєю, оскільки дають підстави бачити в них людей мистецтва, самодостатньої й здатної до конкуренції з іншими культури та високохудожньої поетичної натури. Барви котрі знаменували ту епоху донині не поблякли хоч і зникли з людської пам’яті.
Ширені сучасними україноненависниками побрехеньки подають світові скіфів (нарід, що мешкав на теренах сучасної України у VII-IIIст. до н.е., самоназва сколоти) кровожерливими дикунами, котрі безугавно конфліктували між собою, практикували безмірне вживання хмільних напоїв з черепів знищених суперників і навіть родичів й труїли власний мозок конопляними воскуреннями. Тверезий аналіз більш ніж пів-тисячолітнього періоду існування їхньої державності доводить, що дійсність насправді була геть інакшою. Аналіз скіфської ювелірної образотворчості(золоті та срібні нашивки з зображеннями довкілля та фауни, фантазійних грифонів (розміри виробів сягали від мініатюрних до поважних),окрім написаної нелітерними знаками оповіді про світовідчуття наших предків породжує доказ спроможності фіксувати постале перед взором з надзвичайною точністю, рівно які створювати народжені уявою суміші звірів з птахами та рибами. Задурманені наркотичними травами й алкоголем ніколи б не спромоглися створити шедевральні (не лише для свого часу) й наближені до реалістичних життєвих образів прикраси та відзнаки ієрархії і суспільного стану. Досліджуваний нині археологами та дослідниками матеріал був формою вираження естетичних потреб, моральних та етичних норм, спробою пояснити світ. Майстерність скіфських ливарників з бронзи, срібла і золота шліфувалась десятиліттями, і певно що кожен майстер передавав власний досвід учням або кровним нащадкам.
Процеси, котрі відбуваються в Україні зокрема й світі в цілому, під сучасну пору породжують астрономічну кількість інформаційного сміття й шумовиння, і унеможливлюють справу тверезого осмислення першочерговості духовного над скороминучим епатажним несмаком. Ім’я скіфського династа Аріанта(приблизно 585 – 480 рр. правління до н.е.) більшості українців ні про що не скаже. Проте його вклад в справу зміцнення скіфської (себто праукраїнської) держави та реалізацію мудрих (не лише на той час) і вкрай потрібних державотворчих задумів винагороджує його поважним місцем в пантеоні передових та прогресивних монархів. «Батько історії» Геродот, в написаній ним «Історії» (IV.81) зафіксував такий факт: прагнучи дізнатися кількість підвладного боєздатного люду, Аріант звелів кожному воїну принести по бронзовому вістрю стріли. Приголомшений кількістю, цар обтяжив майстрів наказом відлити зі знесених доказів «живих душ» котел. Геродот стверджує, що на власні очі бачив витвір скіфських ливарників котрий вражав розмірами. Згідно його свідчень, він вміщував шістсот амфор, а товщина стінок сягала шести пальців. Не тяжко здогадатись, що згодом встановлений за велінням спадкового монарха в місцевості Екзампей (кам`яне плато на нинішньому кордоні Кіровоградської та Миколаївської областей висотою 269 метрів,що є найвищою точкою правобережних степів й межує з лісостепом) поміж верхніми витоками двох річок символ чисельності, могутності та величі скіфів задіювався в часі культово-обрядових дійств. Ймовірно, що певні статистичні дані розмірів загальноскіфської святині є завищеними, але це жодним чином не применшує історичного значіння. Факт його постання є першим на теренах нинішньої України зафіксованим актом підрахунку (переліку) населення. В наступні століття і навіть тисячоліття, прагнення відшукати і заволодіти мистецьким витвором бентежило не одного авантюриста й шукача дочасної слави, але скіфи вміли ховати і зберігати речі, котрі криють в собі сакральний зміст.
Нинішній час ставить перед українцями недвозначні виклики. Ким ми є на власній землі? Перекотиполем і рештками малокультурних й малоспоріднених племен та кочівників чи нащадками етнічної спільноти, котра в різні історичні періоди послуговувалась різними термінами задля самоозначення, проте була творцем та носієм гідної пошани й збереження культури?
P.S. Небайдужість до долі рідного народу спільно з закоханістю в мистецтво зобов’язують до дій. Ухвалою Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області (саме в цій місцині і розташований Екзампей), на гербі району зображено котел, стінки якого прикрашує притаманний скіфам орнамент. Але невблаганний в своєму плинові час, вимагає вшанування події на загальнодержавному рівні. Впродовж двох десятків років, київський дослідник старовини Микола Гладкий відшуковував та досліджував створені предками українців скіфами артефакти. Занурення в історію вилонило задум належним чином вшанувати мистецтво праукраїнців та ініційованого Аріантом дійства. Ось так і виникла ідея встановити в Києві монумент у вигляді скіфського котла. Ініціатива знайшла підтримку і серед небайдужих депутатів Київської міської ради, один з яких, Михайло Ковальчук (фракція «Батьківщина») вже підготував відповідне звернення на ім’я київського очільника. Гідне вшанування факту першого переліку (підрахунку) мешканців території, на котрій нині розташована держава Україна, сприятиме патріотичному вихованню молоді, прагненню активніше досліджувати власну історію та збільшенню кількості мистецьких об’єктів, котрі можуть викликати зацікавлення у туристів. Єднання довкола історії здатне припинити чвари й примирити носіїв різних політичних переконань, що є вкрай актуальним для нинішнього буття України.
Олесь Вахній
