Величезна, напевно, кілограма на півтора з суцільного шоколаду риба, загорнута у білий папір. Ні, у правдивий пергамент і любов. Щире, справжнє захоплення неофіта. Бо неофіту менше 8 років. А риба (як я тепер знаю) символ християнства – це подарунок маленькому хлопчику від ксьондза. Піднебесного персонажа, якого бачиш біля вівтаря з чимось незрозумілим, але яскраво золотим у руках. І ось Він обіймає тебе і дарує цю рибу. Вже після служби в маленькій кімнатці під дзвіницею.

Потім ретельне вивчення катехізу. Молитви надруковані на кальці друкарською машинкою. Справжній самвидав. І хвилювання непідробне, як буває лише у дітей. І нарешті перша сповідь.

Цікаво, що думав священник, слухаючи про «гріхи» восьмирічного хлопчика….

Про це я не дізнаюся вже ніколи. Бо не встиг запитати, хоча і міг. Так само не дізнаюся, як мій православний дідусь, родом з російської глибинки (село Великий Хомутець Ліпецької області), який пройшов всю другу Світову, а перед тим отримав поранення у «фінській кампанії», уже в поважному віці вінчався з моєю бабцею в костелі Святої Софії.

Я пам’ятаю своє здивування, коли побачив Його не в рясі, а в звичному одязі на вулиці. Це теж було чимось. Таке було лише раз, і як я тепер розумію, просто в Радянському Союзі ходити в рясі було проблематично.

Католицька ієрархія іноді звучить кумедно. Проборч, який всі вперто чули як Проборщ – це що? В нашому перекрученому мовосприйнятті це означало настоятель.

І я щиро радів, що Він не просто ксьондз, а цілий проборщ з наголосом на передостанньому складі.

Це вже потім високоповажне звернення «Ваша Ексцеленсіє» стало звичним, а тоді....

Тоді ми сумували, коли Він провідував свою родину у Прибалтиці і чекали на Його повернення. За ці десятиліття Він став справжнім житомирянином. Він вріс в наше місто назавжди.

Упродовж життя ми зустрічалися не дуже часто. Але щоразу я відчував ці майже батьківські обійми. Цю величезну пасторську любов, яку Він дарував не тільки мені. Кожна наша розмова була особливою.

Тому я знаю, сьогодні у Вічність пішов не просто Ян, сьогодні зникла частинка Житомира, така світла, добра і чуйна.

Це не скромно, але я жодного разу не звернувся до Нього Ян Донатович, Він був і залишиться для мене, як і для тисяч житомирян просто Яном, ксьондзом Яном, людиною, яка дуже багатьом дала шанс зробити крок до Бога.

Вічна Вам пам'ять, Ваше Екселенціє!!!!