Якою нині бачить Україну решта світу? Ми далеко не завжди маємо можливість знайти відповідь на це запитання. Зазнаємо розчарувань і навіть шоку, довідуючись що нашу Батьківщину асоціюють із епіцентром європейської корупції (прикро, але це факт) й тішимось, коли сусіди знаходять у нас привабливі риси й акцентують на них увагу. Справді, попри безліч справедливих закидів і зауважень, нам є чим і пишатись. Тож саме про одну з подій, котра гідно репрезентує нас решті людства, і йтиметься.

Право претендувати на звання театральної столиці Херсон виборював понад два десятиліття. Впродовж двадцяти трьох років, починаючи з 1999-го, тут щорічно відбувається міжнародний фестиваль "Мельпомена Таврії". Війна на східних окраїнах нинішнього адміністративного кордону не спромоглася вбити натхнення до творчих проявів у царині культури, а карантинні обмеження не стали причиною скасування показу дарованого музами. Загалом за цей період на сценах та всіх доступних майданчиках міста (центральним, з-поміж яких є Херсонський обласний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша) акторами 228-ми театрів з 98-ми міст та понад 20-ти країн світу на суд глядача та поважного журі було зіграно 488 вистав. Мета фестивалю – популяризація театрального та акторського мистецтва, знайомства та безпосереднє спілкування театральної еліти, обмін досвідом між критиками та сценічними колективами. Потужна концентрація творчого люду уможливлює безпосереднє спілкування, а обмін думками (як правило) породжує творчі проєкти та мистецькі ідеї.

2021-ий рік для "Мельпомени Таврії" відбувся, завдячуючи меценатській допомозі Українського культурного фонду, Херсонської обласної державної адміністрації, Херсонської обласної ради та Херсонської міської ради. З об’єктивних (так, карантинних обмежень) причин подія не стала вибухом у театральному житті держави, та все ж виявилась доволі врожайною. Вже традиційне поєднання у програмі серйозного і комічного, суворої класики й зухвалої новітньості, гротеску і реалізму, казкових випробувань з життєво-побутовими викликами, імпровізації і навіть брутальності з вишуканістю сплелось в єдине цілісне полотно й руйнувало кордони сірої одноманітності. Цьогоріч (фестиваль відбувався з 3-го до 11-го вересня під гаслом «Театр – це моє») ініціаторами поважного дійства було задіяно більше двадцяти локацій (16 у самому Херсоні, 1 в області, 2 у Миколаєві та одна у Новій Каховці), а програму фестивалю відчутно розширено. Театральний тиждень був насичений подіями. Загалом, на суд потужного глядацького десанту майже зі всієї України та херсонських шанувальників живої сценічної гри організаційний комітет запропонував понад 40 подій, в яких, окрім вистав 37-ми театрів з 8-ми країн світу (Польщі, Білорусі, Вірменії, Португалії, Туреччини, Грузії, Румунії і звичайно ж України), були презентації книг, творчі зустрічі з письменниками, сценаристами, режисерами й редакторами поважних фахових видань, майстер-класи з елементами фольклорно-етнографічних традицій та покази документальних стрічок й художніх фільмів. Традиційне задіяння сцени під відкритим небом в Олешківській пустелі нинішнього року було своєрідним (і першим в історії) поєднанням з фестивалем ГогольFest. Згідно зі скромними підрахунками, загальна кількість глядачів перевищила 15.000 осіб.

На відміну від національного кіно, яке лише починає свій шлях, український театр (навіть попри спроби знищити його в часи бездержавності) має потужні традиції. З цієї причини, фестиваль, про який наразі йдеться (без зайвих у цім випадку дифірамбів), є потужним чинником у справі поступу української культури в цілому й знаменною подією для шанувальників споглядання за акторською грою безпосередньо зокрема.

Специфіка майже загальнодоступних інтернету та телебачення диктує жорстоку селекцію. Все, що добре, ховається за лаштунками екрану, а примітивне, вульгарне і недолуге вражає з подвійною силою. Час засвідчив, що улюблена мантра українських посадовців «відродимо економіку, а тоді візьмемося за культуру» є астрономічно далекою від здорового глузду й реальних потреб загалу. Жертвувати духовними вартостями злочинно за будь-яких обставин. Людина потребує символів і знаків. На щастя, у будь-якій царині чи напрямку є невелика кількість осіб, які не просто фахово роблять свою справу, а глибинно реалізовують власне покликання. Визнаючи за кінематографією масовість і першість у впливі на свідомість, театр залишається відчутно вагомим видом мистецтва. Його призначення не обмежується дарунком естетичної насолоди та втіленням потрібних українській культурі проєктів (хоча це є вкрай потрібним). Внутрішня суть людини шукає прояву в зовнішніх формах. Для режисерів, сценаристів і постановників театр є простором для творчості та реалізації ідей. Мистецтво привернути увагу та змусити задуматись спонукає до сприйняття культури не на емоційному рівні, а глибиною серця і розуму. Обов’язок актора – зануритись у світ того, кого зображує на сцені, й зачепивши глядача чистотою, щирістю та справжністю (тексти та жести в цьому мають принципове значення), змусити його вірити та перейматись радощами, болями, перемогами і стражданнями дійових осіб. Якість спілкування визначає і якість відносин. Безпосередній контакт виконавця з мовчазною в часі гри й емоційно-нестримною в справі реакції на успіх або фальш залою (необхідний атрибут жанру) є поясненням його привабливості. Глядач, якого сценічні герої власною грою та голосами ведуть до духовного оновлення, відрізняє щирість від вдаваності, котрі губляться за повторним дублюванням в кінематографії. Притаманна кожній постанові своєрідна стилістика, яку формують мова героїв, декорації, грим, костюми та спецефекти, додають автентичності, достовірності й психологізму. Зрештою, праця котра сприяє розкриттю потенціалу є потужним мотиваційним чинником.

Поважне журі (Експертна Рада), до складу якого ввійшли театральний критик, заслужений діяч мистецтв України Сергій Васильєв, білоруський театральний критик, журналіст Дмитро Єрмолович-Дащинський, режисер із Португалії Руї Мадейра, художній керівник Муніципального театру Малтепе, генеральний секретар Євразійської театральної асоціації Кубілай Ерделікара (Туреччина), грузинський режисер та актор Каха Гогідзе, а також журналісти, директори театрів, організатори фестивалів і театральні критики з України: Світлана Максименко, Юлій Швець, Михайло Журавель, Микола Берсон, Світлана Леонтьєва, Ксенія Келеберда, Юлія Манукян та Юрій Житняк, визначили переможців в номінаціях великої сцени, камерної сцени, режисури, сценографії, костюмах, музичних виставах, музичному вирішенні, оригінальній музиці до вистави, акторській майстерності, акторському ансамблі, акторському дуеті та пластичному вирішенні. Спеціальної відзнаки Експертної ради удостоїлись Влад Троїцький за візуальне вирішення перфомансу «…30 із 40…» та опери «LE», проєкт «Камінний господар» Лесі Українки, театру «360 градусів» (м. Київ), вистава «Півень Хвалько» Інклюзивного театру при бібліотеці ім. О. Гончара за інноваційність репрезентації театру у сучасних умовах, вистави «Звичайна роль – особливий актор» (режисер – Ірина Корольова) та «Хто росте в парку» Катерини Міхаліциної, Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, кафедра мистецтва театру ляльок (режисер – Катерина Лук’яненко), за просування цінності інклюзії в українському суспільстві та терапевтичну силу мистецтва.

Як шанувальник та глядач почуваюся зобов’язаним скласти уклін та подяку всім причетним до чарівного дійства, яким є фестиваль «Мельпомена Таврії». Не спиняйтеся на досягнутому. Нехай щастить!

Олесь Вахній