"Ти не в соціумі, тоді не користуйся комунальним транспортом чи приватним (громадським) транспортом, тоді не можеш зайти в якесь кафе чи магазин, тут вже будуть обмеження. Є бізнес по доставці продуктів з магазинів, люди, які не мають сертифікатів (про вакцинацію), можуть зателефонувати і замовити собі додому. Якщо ти не хочеш вакцинуватися, тоді живи не в соціумі… Якщо одні проходять вакцинацію, роблять собі щеплення і забезпечують себе і своїх рідних якоюсь надією на безпечне проходження цієї епідемії, то частина людей просто чекає, коли ці люди зроблять йому колективний імунітет і за рахунок цих людей він буде добре жити", - наголосив мер Житомира. Дана заява мера мала наслідком каскад звинувачень у соціальних мережах з боку тих, хто поділяє його думку, та висування з їхнього боку вимог до тих, хто не отримав медичної послуги з вакцинації.

Соціум - суспільство, як сукупність соціальних явищ і процесів, що перебувають у відносинах і зв'язках між собою і створюють цілісний соціальний об'єкт. Міський голова озвучує публічно думку про те, що є нормою виключення із системи соціальних відносин людей, які не обирають для себе вакцинацію від інфекційної хвороби як метод профілактики ускладнень від хвороби.

Висловлювання такої думки від імені міського голови є не просто недостатньо етичним та занадто емоційно зафарбованим - воно виходить за межі законів, тобто повноважень міського голови.

Згідно із Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (ч. 4 ст. 42) міський голова забезпечує додержання Конституції та законів України. Рада, роботу якої організовує відповідно до повноважень міський голова, представляє інтереси всієї територіальної громади і приймає від її імені рішення.

Згідно із Законом вакцини від COVID-19 наразі реєструють в Україні не як медичні імунобіологічні препарати, а як препарати для екстреного медичного застосування. У Дорожній карті з впровадження вакцини від COVID-19, затвердженій Наказом МОЗ, зазначено, що масова кампанія з вакцинації допоможе значно знизити смертність від коронавірусної хвороби та зможе запобігти розвитку серйозних ускладнень для здоров'я. Водночас зазначено й те, що наразі достеменно невідомо, чи зменшує вакцинація ризики передачі інфекції між тими, хто отримав вакцину, і тими, хто її не отримав, і що вакцинація в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Також зазначено, що результати математичних моделювань вказують наступне: для зниження поширення коронавірусної хвороби COVID-19 та смертності від неї ефективну вакцину мають отримати від 60 % до 80 % населення (а не 100 % працівників будь-якої юридичної особи).

Закон "Про захист населення від інфекційних хвороб" та інші закони, Постанова КМУ № 1236, протокол міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій не передбачають обов'язкової вакцинації. Вони передбачають залежність режиму роботи установ, закладів від відсотка вакцинованих / протестованих / таких, що перехворіли працівників.

Закон "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (ст. 42) передбачає, що медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби. Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування, при умові відповідного інформування пацієнта, необхідна його згода. (ст. 43) Закон "Про захист населення від інфекційних хвороб" (ст. 12) передбачає право відмовитись від обов'язкового щеплення.

Окремої уваги заслуговує Постанова КМУ № 1236, якою вводяться все нові й нові обмежувальні протиепідемічні заходи. Вже багато хто усвідомив, що постанова була прийнята з порушенням статей 19, 64 Конституції України, тому згідно із Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 4) може не застосовуватись. Дехто не вважає це перепоною для виконання постанови заради важливої цілі зупинити епідемію. Але замислимось: чи впевнені ми, що хочемо жити в державі, де такого рівня акти приймаються з порушенням процедури? Викладаю цитату з рішення суду, в якій добре висловлено те, що я хотіла б донести:

"Діючий в Україні карантин містить норми (правила та заборони), що обмежують права і свободи людини, встановлені Конституцією України. Зокрема, правила карантину обмежують свободу пересування людини, встановлену статтею 33 Конституції України.

Тобто, гарантована Конституцією свобода пересування обмежена … підзаконним актом. Це обмеження відбулось з метою захисту суспільного інтересу, який полягає в протидії поширенню особливо-небезпечної хвороби.

Аналізуючи цю норму, а саме - застосовуючи зазначені вище норми Конституції України, слід абстрагуватись від конфлікту особистого і суспільного інтересу, оскільки вирішальним у правозастосуванні, незалежно від будь-яких цілей і причин, є строга відповідність дій та рішень Уряду законам України і Конституції України. У разі, якщо з`ясовується, що ці рішення суперечать Конституції України, громадяни зобов`язані відмовитись від їх виконання. А у разі, якщо вони їх виконають, настане відповідальність, передбачена Кримінальним кодексом України.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64). Отже, Конституція (найвищий закон) чітко і конкретно встановлює, що обмеження свободи пересування людини може бути встановлено лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Наразі, ... в Україні не введено ані воєнний, ані надзвичайний стан. Такі стани вводяться за указом Президента, затвердженим Верховною Радою України. Такого указу не існує. Відтак, будь-яке чинне обмеження свободи пересування, встановлене будь-яким нормативно-правовим актом Уряду, в умовах відсутності ВС чи НС, є таким, що прямо і безсумнівно суперечить Конституції України. Будь-яка людина повинна відмовитись від його виконання."

Щодо етичності висловлювань міського голови. Парламентська Асамблея Ради Європи має позицію, що в демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою.

Серед тез Резолюції № 2361 (2021) "Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування":

- забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов’язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть (п. 7.3.1);

- забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв’язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або не бажає вакцинуватися (п. 7.3.2);

- використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ (п. 7.5.2).

Разом з тим, Асамблея підтримує позицію Генерального секретаря ООН про те, що вакцина проти Covid-19 повинна бути глобальним суспільним благом, а імунізація повинна бути доступною скрізь і кожному.

Розумію, що епідемічна ситуація вимагає дій, але вважаю, що ці дії мають бути направлені на об'єднання членів громади для боротьби з епідемією. Отже, треба відійти від гасел і методів, які роз'єднують, та зупинитись на тих, які всім зрозумілі і, не дивлячись на простоту, ефективні: дистанція, самоізоляція або маска при наявності симптомів респіраторного захворювання, гігієна рук/кашлю/чхання, обов'язкове провітрювання скрізь і завжди. У мене піднімаються брови, коли у відповідь на питання "чому не організоване провітрювання в громадському транспорті?" радять вакцинуватись і носити маску.

Якщо бюджет може собі дозволити додаткові заходи безпеки - так, ПЛР-тести. Але всім, а не невакцинованим. Якщо це дорого - так, суворий контроль. Але за відсутністю симптомів, а не за наявністю документів, що містять персональні дані про медичний стан.

"Якщо ти не хочеш вакцинуватися, тоді живи не в соціумі": я готова це почути від сусіда, але не від міського голови.

Жительниця

Житомирської міської

об'єднаної територіальної громади