Пристрасті навколо вакцинації проти хвороби COVID-19 не припиняються. Сьогодні зранку під стінами Верховної ради України проходить так званий марш «антивакцинаторів», які апелюють до прав людини і проти примусової медицини.

Як відомо, з першого листопада цього року карантинні обмеження посилені. За відсутності сертифікатів про щеплення вас не допустять до відвідань закладів громадського харчування, торгових центрів, спортзалів і. т.д. Але йдеться не про перелік обмежень, а про правомірність їх запроваджень. Останнім часом усе частіше можна почути про примусову вакцинацію.

Якщо не вдаватись у філологічні та юридичні дискусії, то примус можна визначити, як примушування особи до вчинення або не вчинення будь-яких дій всупереч її волі.Головна ознака примусу – це відсутність у людини можливості вибору, альтернативи.Принагідно наголошу, що в Україні діє монополія держави щодо застосування примусу.

Таким чином примусова вакцинація має місце, коли держава в особі її органів змушує людину робити щеплення, при цьому в особи відсутній альтернативний варіант дій.

Пандемія COVID-19 вимагає відповідної реакції з боку держави. Запровадження правил, за яких певні категорії громадян обов’язково мають бути вакциновані, не можна назвати примусовою вакцинацією. Це передусім стосується осіб, які працюють з людьми: держслужбовці, педагоги, сфера обслугування тощо. Адже в таких людей є вибір: або працювати з людьми, або звільнитись, змінити рід діяльності, працювати дистанційно.

На мою думку, держава не просто має право запроваджувати обов’язкову вакцинацію, а зобов’язана це зробити з урахуванням епідеміологічної ситуації, що склалась наразі в Україні.

Багато хто може заперечити, що це протиправно і порушує права тих, хто не хоче вакцинуватись. Насправді тут немає жодних порушень прав людей, оскільки таке втручання держави є виправданим з точку зору мети, яку вона прагне досягнути, - захист життя і здоров’я своїх громадян. Безумовно, мають бути дотримані права тих людей, яким вакцинацію протипоказано. Але реалізація прав останніх у будь-якому випадку не може порушувати права інших.

Звісно, людина, яка не хоче вакцинуватись, може не робити щеплення. Але в такому випадку вона має не наражати на небезпеку оточуючих.

Щеплення в умовах всесвітньої пандемії – це виправдано. Так само, коли ми працевлаштовуємось на окремі роботи, обов’язково проходимо медичну комісію.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), який є еталоном правозастосування для багатьох юристів, теж неодноразово висловився стосовно вакцинації у своїх рішеннях. Ось наприклад, цитата з одного з таких рішень: «Щеплення захищає як того, хто його отримує, так і того, хто не може бути вакцинованим з медичних показань, і тому має розраховувати у захисті від тяжких інфекційних захворювань на колективний імунітет».

Це рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року. "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" (Vavřička and Others v. the Czech Republic). До речі, рішення стосувалась обов’язкового щеплення дітей. Батьки відмовились вакцинувати дітей, у зв’язку з чим останніх не допустили до навчальних закладів. ЄСПЛ зазначив, що такий наслідок, як не допуск до навчання за відмову від щеплень, за своєю суттю має захисний, а не каральний характер.

Наголошу, що у наведеному прикладі батьки відмовились вакцинувати дітей, тобто скористались альтернативою, зробили свій вибір. Не йдеться про примус, а про вибір. Але наслідком цього вибору стали певні обмеження – не допуск дітей до навчальних закладів.

Отже, якщо ви не маєте бажання вакцинуватись, вас ніхто не має право змушувати це зробити. Примусова вакцинація незаконна. Але якщо ви зробили свій вибір – не робити щеплення – будьте готові до наслідків такого вибору, таких як не допуск до закладів громадського харчування, спортзалів, торгівельних центрів, театрів. Такі обмеження є законними та обґрунтованими.