17 January 2022, 18:15 Житомир: °C
Олена Білошицька-Костюкевич
Письменник. Незалежний оглядач. Лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки

Картини геніального Івана Марчука в Житомирі, або Генотип вольності глядача

Чому люди відвідують художні виставки? Мабуть, причин безліч. Хтось – для підтвердження статусу культурної людини, а хтось іде за компанію із культурною. Один шукає у мистецьких творах «повітря», другого приваблює тема «світла», третій любить зробити селфі на тлі відомої картини, а якщо пощастить, то сфотографуватися зі знаменитою людиною… А ще люди шукають нових вражень, прагнуть морального очищення, хочуть мати поживу для роздумів, воліють хоч на короткий час забути про марноти марнот…

На картини пана Марчука можна дивитися безкінечно. https://tydyvy.com/video/DylJMUw Вони – мудрі! Це – картини-ребуси, які ніхто до кінця не розгадає, й він сам також, бо картини, за словами митця, не видумані ним, а являються йому. У відео згадується цикл «Голос моєї душі», але, думаю, що заклик «дивитися і розгадувати» можна застосувати до всієї творчості Івана Марчука. Автор заохочує розгадувати «ребуси», то чому б не спробувати? Генотип вольності художника органічно доповнюється генотипом вольності глядача.

На виставці «Генотип вольності» в Домі української культури в Житомирі (працюватиме з 5 листопада по 2 грудня ц. р.) представлена 61 робота Майстра. 11 листопада на її відкриття приїхав сам пан Іван Марчук. Отож, про деякі з його картин:


«Я чую голос твій»

618ecae8c4f0f.jpg

Ця картина «зустрічає» відвідувачів виставки. Відсторонене від дійсності обличчя, виразні тужливі очі, які ніби промовляють: « Я чую голос твій. Я ще чую його, хоча тебе вже нема. Я хочу зберегти твій голос у пам’яті. Я живу поки його чую. Нічого не втішить мене. Не простягайте мені дари ваші. Вони мене не заспокоять. І ніщо мені не може завдати більшого болю. Можете проштрикнути мене не один, а тисячу разів».

«Над нами ворони кружляли»

618ecb03cad91.jpg

Боролися герої з ворогом не на життя, а на смерть. Воювали до останніх краплин крові. Ось вони, ці краплини, у центрі композиції. Але сили були нерівні… І зло, вивергаючи пекельний вогонь, святкує перемогу та поспішає: ще багато у нього лихих задумів. А що це за ледь помітна фігурка, яка гарцює від радості? Чи є зв'язок між тим злом і мізерним «танцюристом»? Може, то маленька підлість, яка допомогла великому злу? І все ж є надія. Краплинки крові живі!

«Хтось не спить»

618ecb165ed44.jpg

Світло у віконці одинокої хатинки – загадковий повістяр, який має для вас оповідку на будь-який смак. Вам сумну чи веселу? Комедію, трагедію, драму пристрастей?

«Так пізно… Чи то – рано?

Чому це ти не спиш?

Все добре? Чи погано?

Озвешся? Промовчиш?»

«Цвітуть хризантеми»

618ecb2ec7071.jpg

Піднятися до найвищого рівня довершеності, використовуючи тільки примітивну драбину? Навряд спроби будуть вдалими. Досягають досконалості іншими шляхами.

«Біла планета 1»

618ecb3fa4b1f.jpg

Картинам цього циклу явно не вистачає простору. Споглядання на різних відстанях дають безліч можливих варіантів розгадок. Наприклад: що далі, то більше бачиш образів. А якщо це – вид зверху?

«Святковий парад»

618ecb4fb4465.jpg

Як виструнчилися представники гончарної спільноти! Чого тільки вони не бачили на своєму віку! І навіть пройшли крізь вогонь! А як гордо підняли хвостики (плодоніжки – занадто по-науковому) зрілі груші та яблука, яким не бракує життєвого досвіду. За мить перед тим бездоганні «коробки» мали урочисто пройти повз трибуну. Але хто це приймає парад? Неідентифіковане яйце! Учасники святкового дійства отетеріли, «коробки» розсипалися і -почали викльовуватися версії…

Із серії «Погляд у Безмежність»

Тема безмежності – безмежна. Світ безмежний у безмежності напрямків руху. Безмежний світ почуттів і відчуттів. І безмежна фантазія Івана Марчука.

Чим довше вдивляєшся в зображення, тим більше відкривається смислів, тим більше з’являється образів. Безмежні апетити людської жадібності, але чатує на неї безмежна кара, що має безмежну пам'ять, щоб зберегти кожний факт захланності.

618ecb6613c39.jpg

Безмежна байдужість, коли відводиш очі, щоб не помічати жахливі злочини, але кров жертв проступає і на позірно безсторонньому обличчі(центральна картина).

618ecb897f85d.jpg

І немає межі трактувань картин цієї серії.

«Ось це не моє», сказала одна відвідувачка у масці іншій замаскованій пані. І не дивно, що воно – не «її». Як може стати «своїм» те, чому не приділиш і п’яти хвилин уваги? Розмова відбувалася біля картин із циклів «Кольорові прелюдії» і «Нові експресії».

Назви дають поштовх для роздумів.

«Кольорові прелюдії».

Про що говорять кольори між собою? Сперечаються чи доходять згоди? Захоплюються один одним? Заздрять?.. От чи тільки хитромудра мозаїка приваблює погляд? А якщо пильніше придивитись? І раптом на одній із робіт помічаєш рожеву панночку та її мрії, які несуть дівчину у казковий світ.

618ecb999b5b6.jpg

А тут – зелений персонаж, який безпардонно вмостився на чужій шиї. Чи не в трикутному він капелюху? А за тим нахабою – зелені постаті, але й трапляються серед них і блакитні. І чого чекати від тієї юрби?

618ecba9df36c.jpg

Можливо, з іншої відстані та під іншим кутом ви побачите інше? І це буде ще одна розгадка.

Потужний вияв почуттів, переживань, станів можна відчути, вдивляючись у роботи із серії «Нові експресії».

Чи не страждає колюча істота із такими виразними сумними очами від не дуже прихильного до неї оточення? Чи не сховалась за тими шпичаками вразлива натура? Чи відчуваємо ми силу переживань ближніх? Чи розуміємо їх? Ось такі питання-нагадування виникли після споглядання однієї з робіт циклу «Нові експресії».

618ecbc5ef949.jpg

Тіні такі цікаві «персонажі» на роботах пана Марчука!

«Зимова дорога»

Дерева побачили сліди на снігу й собі вирішили помандрувати. Та тільки їхні мрії-тіні змогли вийти на дорогу та трохи прогулятися. Але день для прогулянки пречудовий!

618ecbdc6d719.jpg

«Тіні на дорозі»

Тіні від дерев перетнули колії на дорозі й утворили разом чаклунську пастку для подорожніх. Далі пройти зможуть тільки відчайдухи.


618ecbedcc6a7.jpg

«Сонячна повінь»

618ecc2b2afd9.jpg

Цієї картиною можна завершувати огляд експозиції. Вона настільки позитивна, що відчуваєш піднесення душі. Вона – надзвичайно дієвий енергетик! І з’являється відчуття, що життя за «чорним календарем» – так визначає стиль свого буття без вихідних і свят сам пан Марчук – можливе. А ще десь у засвітах усміхнулися Ві́нсент Ві́ллем ван Гог і Мікеланджело Буонарроті.

Але допис хочеться завершити іншим.

«Дерев’яна секція приватного музею» , «Музей у нашому дворі»

Слово «музей» невипадково трапляється у назвах картин. Іронія, самоіронія, сум, натяк, подив? Ця тема – вочевидь болюча для митця. Право на свій персональний музей він давно довів. Справа за українською владою.