Рухаючись у суботу, 15 січня, із спортзали у книжковий намет, застала біля Свято-Михайлівського собору святкування у дивний спосіб 140-ї річниці дня народження велета української нації, митрополита Івана Огієнка. Збоку це виглядало як обмеження швидкісного режиму впритул до пам’ятника Огієнку. Креативненько.
Ті, хто не зупинився біля урочистостей, ймовірно, не могли здогадатися, про що мова. Добре, що хоч про річницю народження Огієнка запустили ролики на місцевих рекламних екранах.
Я не буду зараз коментувати естетику та стиль заходу, бо це, як кажуть, no comment. Мене дивує інше. І зараз очікую, як лайномети збуджуються, читаючи ці рядки. Їхня вибірковість в обсиранні культури міста уже навіть не вражає. Треба розуміти, що урочистості, вшанування загалом у Житомирі на плечах або міської, або обласної влади. Запитайте заради цікавості, коли бачите зібрання людей, хто є організатором, хто це утнув. Якщо ми говоримо про день народження Огієнка, то це був обласний рівень та їхній комунальний заклад. Проте ані працівників обласної адміністрації, ані представників обласної ради, ані фігурантів заходу не турбувало, що щось тут не так.
Неодноразово згадуючи ефект Даннінга-Крюгера, я маю на увазі і так званих експертів, які прикриваються працевлаштуванням у навчальних закладах чи діяльністю у громадських організаціях. Чомусь вони не помітили псевдодорожні знаки на пішохідній Михайлівській, але вперто вказують – бува не на замовлення носіїв вищезазначеного ефекту – на окремі прізвища, які, на їхню думку, винні у руйнації культури міста. Я писала про спротив організації виставки Марчука, але експерти житомирського розливу мовчали, тому що керуються принципом «pecunia non olet». Дуже раджу їм погуглити переклад цього відомого вислову часів римського імператора Веспасіана. До речі, Марчук двічі відвідав Житомир і це топ-подія для Житомира. А організувала виставку саме міська культура.
Сумно, що культура Житомира для декого стала розмінною монетою та майданчиком для самореалізації людей, які імітують діячів культури. Замість того, щоб об’єднатися для розвитку культури, влаштовують так звані дискурси, які позбавлені сенсів, але наповнені словами «візія, місія, кейс». Мені, наприклад, навпаки приємно, коли є люди, які хочуть відроджувати пам'ять про ще одного нашого видатного земляка, керівника Культурної референтури ОУН Олега Ольжича. Та будь ласка, друзі, беріть і робіть. Це ж не монополія. Але це ж треба створити собі ще одне навантаження і, наголошую, безкоштовно цим займатися, не чекаючи дивідендів. Проте знаю точно, що ця справа навіть не на роки, а на десятиліття вперед. У цьому й полягає відмінність діагнозу ІБД (імітація бурхливої діяльності) та реальної роботи.
