Сьогодні це звучить не тільки дивно, але і неприємно. Проте давайте дивитися вперед, мислити глобально, а діяти локально.

Отже, весь світ зрозумів, що Україна вийде переможцем з цієї війни. Ми – єдині. У нас чіткі цілі та пріоритети. Ворог не тільки згуртував українське суспільство, але змусив всю світову прогресивну спільноту стати нашим гарантом. Хоча треба розуміти, що воювати ми будемо самі. І не тільки за Україну, але і за європейські цінності та їхні ж свободи.

Зміна структури української економіки.

Цей пункт пишеться на власному досвіді, ледве чи не власною кров’ю. З початку війни у 2014 році ми втратили не один наш актив. Вірніше не так, ворог спробував зруйнувати чи відібрати наші активи. Але в результаті ми виходили (і ще обов’язково вийдемо) з цієї війни більш міцними та потужними. У 2022 історія повторюється. І ми чітко розуміємо, що будемо робити далі – відбудовувати, при чому одразу ж з перспективою майбутнього зростання і заходів на нові ринки.

А тепер зовсім простий і наочний приклад. Внаслідок російської агресії, українські аграрії позбавлені звичних логістичних шляхів транспортування своєї продукції. Перевезення залізницею чи будівництво «сухих портів» - додаткові витрати. Все це відбивається на кінцевій ціні продукції. А отже і на роботі зі споживачами. Традиційні покупці української сільгосп продукції, орієнтовані на дешеву ціну, можуть відпасти. Пошук шляхів вирішення цієї проблеми призводить до того, що будівництво переробних потужностей в Україні співмірні із затратами на логістику. Натомість економічний зиск від експорту вже переробленої продукції в рази більший.

Це дуже простий приклад того, як війна вносить корективи у зміну структури економіки.

Трудові ресурси.

Сьогодні 4,5 млн. українців виїхали від війни з України. Це все досить активні люди працездатного віку. Треба розуміти, що частина з них може ніколи не повернутися. Але ¾ точно повернуться до України. І тут одразу виникає питання – куди вони приземляться. Деякі підприємства будуть релоковані. Деякі зруйновані. Житловий фонд в країні суттєво зменшився. Центральна та місцева влади будуть змушені реалізовувати спеціалізовані програми повернення та залучення трудових ресурсів, відбудови квартирного фонду та промислових підприємств. Тому вже сьогодні принципово важливо мати конкретні програми стратегічного розвитку регіонів, визначивши пріоритети економічного та соціального розвитку. Від цього будуть залежати і подальші міграційні маршрути.

Скажу більше, такі міста як Житомир мають унікальну можливість стати центром релокації виробництв та залучення нових трудових ресурсів, розбудови житлової та соціальної інфраструктури.

Житловий фонд.

Експерти стверджують, що Україна втратила більше 1,5 млн. кВ. метрів житла. Як на мене ці цифри занижені. І ці втрати безповоротні. Інші експерти називають цифру в 500 тис. – саме стільки українських родин, на їх думку, втратили житло. Чи варто говорити, що в короткий проміжок часу, до нових холодів побудувати таку кількість житла буде неможливо. Активно розглядається варіант з будівництвом модульних будинків, тимчасового житла. Особисто у мене є сумніви в ефективності цієї ідеї. Більш вірогідним виявляється детальний аудит вже наявних будівельних об’єктів у великих містах України на різній стадії будівництва. Доведення їх до здачі в експлуатацію та адресна робота з забудовниками щодо компенсаторів в подальшому. Для цього потрібно політична воля, готовність до діалогу та рішучі дії. Але починати потрібно вже сьогодні.

Сучасні міста, модернова країна.

10 квітня Кабінетом Міністрів України було ухвалено рішення надати кошти на ліквідацію наслідків воєнних дій:

• Київська область – 400 млн грн
• Чернігівська область – 250 млн грн
• Сумська область – 250 млн грн
• Житомирська область – 100 млн грн..

Це символічний початок. Впевнений, що в підсумку фонд відбудови України складатиме сотні мільярдів доларів. Це той шанс, який ми маємо використати надзвичайно ефективно. І мова іде не тільки про трансформацію економіки, але і про видозмінення архітектурного обличчя країни, про урбаністичну та інфраструктурну модернізацію. Міста мають стати сучасними, комфортними екологічними. Впевнений, що вітчизняний та іноземний бізнес стануть нам в цьому у нагоді. Ми можемо і маємо стати драйверами модернізації урбаністики, взявши під колективне шефство окремі об’єкти.

Роботи попереду дуже багато, так само, як і викликів. Але ж в цьому і є сутність прогресу?!