25 May 2022, 04:45 Житомир: °C
Валерій Костюкевич
журналіст

Нацизм вигаданий і справжній, або рашизм не пройде

8 і 9 травня цього, 2022 року, вочевидь були іншими ніж в попередні роки. Війна. Війна з країною, яка 9 травня зробила основою своєю офіційної ідеології і однією з наріжних «скреп». Автор цих рядків, син справжнього воїна Другої світової війни, офіцера-артилериста Костюкевича Дмитра, нагородженого за бойові подвиги орденом і медалями, десятиріччями шанував 9 травня як День перемоги над нацизмом. Я, мої ровесники, наші діти, пізніше онуки, завжди в цей день приходили і вітали батька. Приносили квіти, і, як відзначав я в одній із своїх публікацій в газеті «День», часто в додаток йшла пляшка коньяку. Тато цей напій вельми шанував і за святковим столом разом з тими, хто прийшов його вітати, дозволяв собі пару-трійку чарочок. Міг навіть заспівати арії з оперет І.Кальмана (голос мав непоганий). Прожив більше 94 років, пішов в засвіти 9 років назад. Я особисто на його честь як воїна тієї Другої світової війни написав вірш. Кілька рядків з нього зараз вибиті на гранітній стелі пам’ятника йому на житомирському Смолянському кладовищі (цивільному).

Але Росія (не відділяю її від нинішніх очільників країни), яка по-бандитські напала на Україну) зробила і робить все, щоб пам'ять з одного боку про жертв тієї страхітливої війни, з іншого про перемогу над одним із найжахливіших монстрів в історії людства перетворити на вакханалію російського «побєдобєсія». Мета очевидна – вивищення Росії над світом і присвоєння собі права всюди, де зможе дістати, робити все, що заманеться її верхівці. В інтересах далеко не більшості російського народу. А задля подальшого шаленого збагачення обмеженого кола її державно-олігархічно-бандитської мафії. В своїй статті «Мафіозний Інтернаціонал» у газеті «День» в 2020 році (https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/mafioznyy-internacional) я з посиланнями на відомих західних експертів показував, як ця країна протягує щупальці свого державно-кримінального впливу практично по всьому світові. В Україні Росія діяла і діє з перших днів нашої незалежності, намагаючись зробити цю незалежність якщо не номінальною, то хоча б якомога більш звуженою. Зараз її війська вдерлись до нас бодай без будь-якого реального приводу. Гасло денацифікації облудне за своєю суттю. Правонаціоналістичні політичні і суспільні групи, які у нас діють, тільки російською пропагандою можуть представлятися близькими до нацистських. Реально вони ними не є. І не мають у нас великої чисельності, а відтак і серйозного впливу. Але цілком справедливо активно і публічно проголошують необхідність якомога дальшого дистанціювання від Росії в цілях укріплення реальної незалежності. А праві партії в європейських країнах в дуже хороших стосунках з путінським режимом.

Виходить у нас «денацифікувати» хочуть абсолютну більшість населення України, яке не те що не має жодного стосунку до нацизму, а навпаки, є нащадками тих, хто перемагав нацизм. 8 травня я відвідав Смолянський військовий цвинтар і поклав квіти до могили воїна, який загинув в один з перших днів нової російської війни проти України, а саме 25 лютого цього року. В цей же день поклав квіти до Меморіалу Слави воїнам Другої світової війни, які перемогли німецький нацизм, на Корбутівці. 9 травня я прийшов на могилу батька – за його життя це був його день – теж з квітами. Запалив свічку. Помолився. Налив в маленькі стаканчики трохи коньяку йому і собі, випив за його світлу пам'ять. І сказав: «Тато, російські війська прийшли до нас з війною. У Житомирі знову виють сирени повітряної тривоги, лунають вибухи, руйнуються школи, будинки, підприємства. Ти воював із справжніми нацистами. Німецькими. Тепер до нас прийшли російські. Впевнений, ти цього не схвалюєш».

В ці ж дні у спонтанних розмовах з житомирянами я згадував, що Другу світову війну у радянських військах пройшли і два його рідних брати. Два двоюрідних брати загинули на фронті. Його батько Михайло (мій дідусь) загинув у Житомирі 16 листопада 1943 року від розриву німецького артилерійського снаряду в ході контрудару гітлерівських військ. Бабуся Василіса переховувала в своєму будинку радянських партизан. Мої співрозмовники теж починали згадувати ті чи інші епізоди із загальною думкою, що війна з німецьким нацизмом торкнулася більшості житомирських сімей. І ось тепер війна з нацизмом рашистським.

До речі, у 1946 році моєму батькові довелося побувати із своєї батареєю на Західній Україні. Але він зумів налагодити стосунки з місцевими жителями. І ніхто не постраждав – ні жителі села, де він зупинявся, ні його солдати. А на весіллі дочки старости сидів за одним столом з командиром місцевого підрозділу УПА. Звісно, не знаючи про це.

23 березня 2000 року в газеті «День» я опублікував статтю «Росія знищує Чечню» (https://m.day.kyiv.ua/uk/article/den-planeti/rosiya-znishchuie-chechnyu) про жахливу руйнацію і численні смерті, яку російська армія принесла в гірську республіку. На Донбасі руйнацій і жертв було набагато менше. Зараз Росія це робить у нас всупереч всім законам гуманності. І несе нам безприкладну в новітній історії руйнацію. Їхній лідер вже давно говорив, що Україна – це не країна. Зараз він намагається свою тезу реалізувати в самий кривавий і руйнівний спосіб. Не вийде.

Ми вистоїмо. Україна була, є і буде. За нами тисячолітня складна історія, але ми гідна нація, і переможемо.

P.S. Окремо скажу для сволоти, яка тут, у місті, працює на рашистів, шпигує, щось псує, розповсюджує брехню, сіє зневіру, робить інші акції проти України. Ще раз: Ви - сволота. Якщо ви псуєте вітражі фонду «Повернись живим» із зображеннями наших воїнів і реквізитами фонду, знову, ви – сволота. Ті, хто на початку донбаської війни, писав для російських медіа про штучність української держави – ви є найогиднішою сволотою. Тому що в екзистенціальному сенсі Русь – це ми, а не нинішня Росія. І всі подібні їм рашистські підспівувачі, помічники, панікери. Ви – мерзенна сволота.