1 December 2022, 22:20 Житомир: °C
Тамара Коваль
Редактор Житомир.info

Реалії деокупації

Ті, хто слідкує за моїми дописами у фейсбук, знає, що в мене з кінця лютого мама була в окупації, село в Харківській області. Під час нашого контрнаступу райцентр Куп’янськ і прилеглі села на захід від нього звільнили після 10 вересня. Після цього окупанти почали активно обстрілювати це місто і за місяць розбили багато будівель в центрі і корпус міської лікарні, де минулого року урочисто відкривали відремонтоване приймальне відділення. Мамине село за 10 км від райцентру, так що там більш-менш спокійно.

308624833-5382621108483445-1398756701257627686-n.jpg

Будівля Куп’янської міської ради в день звільнення і за тиждень після цього

Після звільнення світла в людей не було місяць, зв'язок почав в деяких місцях з’являтися десь за два тижні, а наші військові, якщо були поблизу, ділилися «старлінком». Лише нещодавно почали підключати людям газ, центрального водопостачання так і немає, централізоване опалення теж навряд чи буде цієї зими. Єдине що добре – це гуманітарна допомога, яку роздають щотижня, а то й кілька разів на тиждень. Люди запаслись продуктами на кілька місяців, особливо ті, що живуть біля точок видачі допомоги, бо зазвичай в певні місця приїздить машина і там роздають допомогу. Людям, які живуть на віддалених вулицях чи не можуть самостійно дійти до пунктів видачі, трохи складніше, але й до них вже почали доїжджати.

В селі з розподілом гуманітарки значно краще, бо там все отримане ділять на всі двори, принаймні в маминому селі саме так. Каже, було таке, що цукор ділили по 300 грамів на кожен двір, але всім порівну. Цим займається староста села, якому люди довіряють. До речі, коли були окупанти, то вони теж давали якусь допомогу і він її розподіляв між людьми, возив пенсіонерам прямо по домівках. Тепер кажуть, що його звинувачують у співпраці з рашистами, за те, що він не кинув людей у селі і допомагав їм вижити, коли не було ні грошей, ні продуктів. Ще кажуть, наче б то він давав рашистам якісь списки місцевих АТОшників, але я дуже сумніваюся, що їм були треба якісь списки в селі, бо вони цю інформацію як і в інших населених пунктах брали в місцевих управліннях соцзахисту. А оскільки Куп’янськ мер сам відразу здав і почав співпрацювати з рашистами, то потреби щось просити в сільського старости в них точно не було. І ще війна – це зручний час зводити особисті рахунки: одні здавали своїх ворогів-сусідів рашистам, тепер інші здають своїх особистих ворогів нашим. Але таке, побачимо, чим ця справа закінчиться.

Є проблема з ліками, а оскільки більша частина тих, хто не виїхав, їх критично потребує через поважний вік і хронічні хвороби, то це серйозна проблема. А ще вже стає холодніше і в будинках без пічного опалення температура 10-12 градусів, люди мерзнуть і хворіють. Нещодавно в райцентрі відкрили одну аптеку, але мама каже, що ціни там високі, та й доїхати туди складно – треба шукати когось з машиною, щоб довіз з села. Але краще тоді вже їхати в Шевченкове, 50-60 км від райцентру, де вже більш-менш життя наладилося, чи в Харків (130 км), бо там і вибір більший, і ціни значно менші. До речі, щодо їхати: найпопулярніший транспорт там зараз велосипед, бо бензин – це знову ж таки гроші, а мало в кого вони є. Та й машини у багатьох з тих, хто там залишився, або окупанти позабирали під час втечі, або побиті прильотами чи просто розстріляні-роздавлені «щоб не їздили тут».

Окрема проблема – робота і гроші. Я чесно не знаю, як виживали люди весь цей час і чи варто вважати колаборантами тих, хто працював при окупантах, виконуючи найпростішу роботу, бо треба було якось жити і годувати родини. Знаю історії, коли люди йшли працювати, бо їм обіцяли хоч якісь гроші дати, а по факту за місяць роботи давали два російські сухпайки. Багато чоловіків після кількох місяців окупації поїхали в росію шукати роботу, ті, хто її таки знайшов, потім забрали туди родини. З початком контрнаступу значна частина тих, хто хоч десь працював при окупантах, виїхали в росію, бо їх постійно лякали, що Україна вважатиме їх зрадниками, наші або вб’ють, або посадять надовго. А оскільки іншої інформації там не було, бо інтернет відсутній, а зв’язок майже відсутній, то люди вірили і втікали. А от староста з села не втік, і вчора його затримали, поки на 60 діб. Не знаю, чи він отримував якісь гроші від окупантів, не дуже вірю, що він співпрацював з рашистами, з короваєм точно їх не зустрічав, але зараз ті, хто не дуже вірив розповідям, що наші всіх посадять, можуть змінити свою думку.

Після деокупації люди сподівалися, що з грошима стане краще. Пам’ятаєте, у вересні урядовці гучно заявляли, що всі, хто звільнений з окупації, отримає по 1200 грн.

«На Харківщині стартував пілотний проєкт: мешканці звільнених територій (ті, хто фактично мешкав на території на момент деокупації) отримують разову грошову допомогу в розмірі 1200 грн. Кошти виплатять всім – незалежно від віку та реєстрації місця проживання», - інформація Мінреінтеграції від 21 вересня.

Ми це радісно переповідали мамі, щоб вона розказала сусідам. Так ось на сьогодні ніхто там ці 1200 ще не отримав. Але кажуть, що кілька днів тому почали збирати документи на оформлення цих виплат.

А ще казали, що почали виплачувати пенсії тим, хто отримував її на почті. Доповідаю - «Укрпошта» запрацювала в Куп’янську лише на початку цього тижня, і пенсії почали видавати тільки зараз, правда, поки виплачують лише тим, хто живе в райцентрі, кілька людей з села спробували поїхати в місто, щоб отримати, але їх завернули: потім якось дійдуть чи доїдуть до села і виплатять.

6-1280x853-5b6c.jpg

Фото "Укрпошти" з новини від 26 жовтня про те, що в Куп’янську запрацювало перше стаціонарне відділення

Тим, хто отримував гроші на картку, пенсія приходила постійно, але проблема зняти готівку, бо картками, зрозуміло, там ніхто не розраховується, а банкоматів немає. При окупантах якісь ділки мутили з обналічкою під 15-20%, зараз найближчий від села банкомат в Шевченковому, люди віддають свої карти з пін-кодами тим, хто може поїхати і зняти їхні гроші.

А тиждень тому там з’явився нормальний мобільний зв’язок і вилізла ще одна проблема: ті, хто не міг весь цей час нікуди подзвонити, тепер теж не можуть цього зробити, бо втратили свої номери. Виявляється у мобільних операторів є така опція: якщо номер тривалий час (а вони більш ніж пів року були в окупації і без зв’язку) не використовується, то людина втрачає свій номер. Не знаю, хто має звернутися до мобільних операторів, щоб вони прибрали чи підкорегували цю опцію на час війни, бо зараз бабусі з кнопковими телефонами, у яких номери були оплачені до кінця року, втратили можливість при наявному зв’язку спілкуватися з рідними, втратили номер і гроші. Мабуть, проблему може вирішити новий стартовий пакет, а купити його можна хіба що в Харкові.

І ще одне – люди, які виїжджали звідти або там дочекалися мобільного зв’язку, відразу після появи в мережі почали отримувати дзвінки від банків про необхідність сплатити по кредитах чи погасити заборгованість кредитки, чи ще щось. Це теж ніяк не регулюється навіть в державних банках, немає поправок на війну? На гроші попали й ті, в яких стояв автоматичний платіж за комунальні послуги – послуг немає, але гроші справно списували весь час, а оскільки на картах в людей вже давно пусто, то списують в борг, якось так це працює.

Можливо після того, як 27 жовтня в Куп’янську та приміських ОТГ з’явилися призначені президентом керівники військових адміністрацій, ситуація почне виправлятися, у людей буде більше інформації, якої зараз майже немає, крім «сарафанного радіо», бо інтернет так і не з’явився.

Тиждень тому стало відомо, що Житомир вирішив допомагати деокупованому Куп’янську: людей закликали приносити велосипеди, музичні інструменти, українські книжки, журнали, старі смартфони, теплі речі. Допомогу збирають в кінотеатрі на Михайлівській до 10 листопада.

Це фото зі звільненого Куп’янська, яке тиждень тому зробив Slava Ratynski

312856767-6358550530838816-3558011438675416173-n.jpg