Вибухи, які розбудили українців вранці 24 лютого 2022 року, розділили життя мільйонів людей. День, коли росіяни розв’язали криваву повномасштабну війну в Україні, у багатьох був наповнений різними емоціями і подіями. Як війна вплинула на роботу медійників Житомира та області, і з якими найбільшими перепонами їм доводилося стикатися, йтиметься у цьому матеріалі.
Головна редакторка «Житомир.info» опублікувала свій онлайн-щоденник перших місяців великої війни, в якому описувала роботу на початку війни, регулярні сирени і перебування в укритті, а також про день, коли вдалося повернутися до роботи в редакції:
«Почали цього тижня працювати в офісі, в перший день з дівчатами обнімалися і плакали, не бачились майже два місяці... Майже половина редакції працює дистанційно, одна людина звільнилася і одна виїхала закордон, куди ще раніше поїхала її родина», - писала вона 16 квітня 2022 року.
Ми поспілкувалися з різними журналістами, які від початку війни готували матеріали як для національного телемарафону, так і для маленьких локальних сайтів. Всі наші співрозмовники зазначили, що навіть не могли уявити, що їм доведеться працювати у воєнних умовах.
«Цей рік був переломним. Емоційно тяжким. Насиченим. Продуктивним, – розповідає журналістка та продюсерка «Суспільне Житомир» Ірина Кирилович. – 24 лютого я працювала на національному телеканалі і з перших днів висвітлювала повномасштабне вторгнення. Це були постійні включення в прямий ефір і потрібно було швидко збирати інформацію та перевіряти. І тут виникали проблеми, бо не завжди у військових адміністраціях оперативно коментували. Бували випадки, коли просиш коментар, чекаєш, а потім замість коментаря публікують відеозвернення голови ОВА. У березні, після прильотів у Бердичеві, я більше двох годин добивалась офіційне підтвердження, зробивши понад 10 дзвінків різним посадовцям і за 5 хвилин до включення в прямий ефір, на сторінці ОВА з'явилося звернення керівника. На мою думку, за рік повномасштабної війни, можна було налагодити комунікацію та оперативні коментарі. Бо в нас зараз як тільки лунає тривога, то на сторінках ОВА у соцмережах з’являються паралельно повідомлення “в області буде чути вибухи, то планові роботи”. Таке враження, що це вже якийсь чат-бот. Думала, що найважче було у перші дні вторгнення. Я не спала мінімум три доби і постійно працювала. Але найважче було потім, коли ми почали знімати наслідки вторгнення та обстрілів та історії людей, які все втратили. Я бачила стільки болю і жахіття. Це дуже важко. Випрацювався алгоритм як знімати наслідки, кого питати, що можна говорити, а про що варто промовчати, щоб ця інформація не була використана ворогом. За цей рік в роботі я керуюсь золотим правилом: не нашкодити. І якщо я розумію, що з цього сюжету буде більше шкоди, ніж користі, то ніколи не зніматиму. І питання безпеки це неймовірно важливе зараз. Я пройшла тренінги з домедичної допомоги. У моїй сумці тепер є турнікет, одноразові рукавички та клапан для штучного дихання, бо я не знаю, яким буде завтра мій день».
«Перші декілька місяців після повномасштабного вторгнення я працювала фактично без вихідних: був адреналін, страх пропустити важливу інформацію та величезна мотивація. Водночас саме у 2022 я усвідомила важливість своєї роботи, адже оперативне донесення правдивої інформації — те, що людям вкрай необхідно. Минулий рік навчив підлаштовуватися під обставини, швидко реагувати та приймати рішення. 2022 рік був морально виснажливим, але зміг загартувати», — зазначила журналістка «20 хвилин. Житомир» Марія Кравчук.
Після повномасштабного вторгнення Росії журналісти стикалися з обмеженням доступу до інформації, адже низка реєстрів закрилась у перші дні війни.
«Так як моя специфіка роботи полягає у моніторингу закупівель та написання на їх основі матеріалів, то складність роботи у 2022 році полягала у обмеженій інформації до закупівлі: зокрема замовникам для пришвидшення закупівель дозволили лише звітувати про закупівлі без підвантаження у систему угод, кошторису та тендерних документацій. Відповідно відслідковувати прозорість закупівель стало важче. Також багато реєстрів на час воєнного стану «закрили», деякі «лагають» — це значно ускладнило роботу в написанні матеріалів», — розповіла про складнощі роботи журналістка сайту «Наші гроші. Регіон» Наталія Іжицька.
З економічними викликами зіткнулася редакція газети «Лесин край» та сайту Новоград.City. Про це розповіла головна редакторка Інна Попова.
«Як і для всіх локальних редакцій у маленьких містечках, цей рік – дуже важкий. Пішла реклама, хоча її і так багато не було. Під час війни також зменшилась кількість передплатників. Тому ми змушені були адаптовуватись і шукати нові форми роботи. Активно розвинули Телеграм-канал, маємо там майже 20 000 підписників. Головний висновок цього року: Ми сильні і мужні дівчата (в редакції одні жінки)».
Встигати писати між відключеннями електрики і знаходити позитивні теми, коли довкола лунають сирени, навчилася журналістка Times.ZT Юлія Демусь.
«Я завжди кажу, що коли обирала майбутню професію, то точно не думала, що доведеться писати про війну і загиблих на ній людей, про прощання із військовими, про їх родини, про волонтерів і сотні різних ініціатив, завдяки збирають кошти на допомогу армії, про тих, хто тікав від окупації, під обстрілами, тижні через ворожі блокпости і приїздили в зовсім незнайомі міста за сотні кілометрів. Наприкінці 2019-го я свідомо вирішила зробити невизначену перерву в журналістській роботі, бо "вже нічого не тішило". Повна сил, енергії та ідей повернулася у новий колектив в січні 2022-го. Зараз розумію, яке було це вчасне рішення, бо якби трохи відтягнула з цим, то навряд чи наважилася шукати роботу в розпал війни. У моєму випадку цей рік став трохи легшим завдяки тому, що я могла відволікатися на роботу, шукати історії, спілкуватися з героями, не фокусувалася лише на негативі, страшних новинах з фронту чи атакованих міст. Щоразу розуміла, що поки є такі люди - волонтери та небайдужі, нас не перемогти. Для своїх публікацій завела окрему рубрику #маленькілюди_великоїперемоги, за цим хештегом їх можна знаходити у фейсбуці. Щомісяця назбирується понад 20 таких історій про тих, хто допомагає наближати перемогу. Через війну переїхала з обласного центру в село і близько місяця вважала, що той формат публікацій, в якому я звикла працювати, зараз не доречний, нікому не цікавий. Потім наважилася запитати у редакторки, чи можу я потрохи знову писати. Працювала дистанційно, теми шукала і обирала самостійно, з героями домовлялася і спілкувалася телефоном, у соцмережах, голосовими – як кому було зручно. До осені, коли почалися масові ракетні обстріли, працювати було легше, з жовтня – майже не можливо. Переважно не було електроенергії, тижнями мобільного зв'язку, відновлення електропостачання не завжди співпадало із відновленням інтернет-зв’язку. І це все по колу, але після нового року ситуація покращилася. Напевно, навчитися працювати в таких умовах, коли абсолютно нічого не можеш спланувати чи вплинути, було найважче. Сидиш і чекаєш як не одне, то інше. Коли сідала за написання і оголошували масштабну повітряну тривогу, на кілька хвилин зупинялася і думала, чи варто продовжувати, чи її наслідки знову на тиждень будуть і все втратить за цей час актуальність. Висновки за рік – призвичаїлися до всього, поєдную роботу з справами по господарству, пишу у перервах між відключенням по графіку чи без, нічого не відкладаю, вражена, що люди дуже гарно реагують на мої пропозиції поділитися своїми історіями, досвідом, приділяють цьому час, оскільки особисто зустрітися не можу», — розповіла Юлія.
Редакторка газети «Прапор» Галина Мінялук, що їхня газета від початку війни видання понад місяць не виходило, але команда активно працювала у соцмережах, щоб інформувати жителів про оперативну обстановку в громаді.
«Із квітня регулярно щотижня стала виходити газета, проте чорно-біла. Мусили економити на всьому, бо реклами не було зовсім, а пізніше упродовж року з’явилася, але дуже мало. Та й зараз її майже нема. Зарплата у працюючих скоротилась до мінімальної. Частково були у відпустках за власний рахунок, а тим часом волонтерили, випускаючи газету і виконуючи всю іншу роботу в редакції. Окрім того волонтерили у прямому значенні – донатили на ЗСУ, брали участь у різних акціях, були інформаційними партнерами в організації й проведенні заходів з підтримки ЗСУ, ВПО тощо. Переважна більшість матеріалів під час війни – про загиблих Героїв, роботу волонтерів, матеріали з медіаграмотності та інформаційної безпеки, про те, як живеться у наших громадах ВПО, як працюють різні служби в період воєнного стану тощо. Рік від 24.02.22 був дуже тяжкий, проте не тяжчий, ніж для наших військових і для жителів окупованих територій та тих, які вороги піддавали масованим обстрілам. Ми це чітко усвідомлювали й не дозволяли собі розкисати», - розповіла Галина Мінялук.
Підсумовуючи сказане, розуміємо, що після російського вторгнення журналістам довелося працювати в нових умовах, стикатися з великою кількістю труднощів, але медійники призвичаюються і продовжують якісно виконувати свою роботу.
Оксана Трокоз, регіональна представниця Інституту масової інформації в Житомирській області
