Справжнім випробуванням на міцність для житомирських медійників стали 18 місяців повномасштабної війни: багатьом довелося пережити фінансову скруту, DDoS-атаки, необхідність працювати в нових умовах та перекваліфікуватися у фактчекерів та воєнних журналістів.

Напередодні 32-ї річниці Незалежності ми поспілкувалися редакторами та кореспондентами Житомира, які демонструють, що якісна журналістика може бути справжньою зброєю у боротьбі за перемогу і незалежність України.

Бути корисними

Взаємопідтримка, взаємодопомога і волонтерство – з перших днів широкомасштабного вторгнення росіян це стало основним принципом роботи українських медійників. Багато важливих тем втратили свою актуальність, а на перший план вийшла інформація, яка стосувалася безпеки, допомоги постраждалим і волонтерські ініціативи.

Через півтори роки війни журналісти працюють, як і в «довоєнні» часи: моніторять закупівлі, пишуть про резонансні корупційні скандали та судові справи, але тема допомоги залишається ключовою.

Про це нам розповіла Тамара Коваль, головна редакторка «Житомир.інфо», одного з найбільш популярних в регіоні інтернет-видань.

Вона зазначила, що від початку повномасштабного російського вторгнення команда сайту активно наповнює рубрику «Допомога», де розміщується корисна інформація, поради і реквізити для збору коштів. «Якщо раніше в цій рубриці було не більше 20 публікацій за рік, то від 24 лютого 2022 року і до сьогодні їх вже більш, ніж 100. Коли був великий наплив переселенців, то люди зверталися до нас за інформацією про отримання допомоги – були потрібні продукти, дитяче харчування чи допомога в отриманні виплат. Приблизно до осені минулого року ми працювали іноді як довідкове бюро, бо людям немісцевим важко було зорієнтуватися, куди звертатися, де і що шукати. А завдяки матеріалам на сайті журналісти могли дати їм потрібні контакти та інформацію», - розповіла Тамара Коваль.

Також журналісти інформаційно підтримують волонтерів, яких за 18 місяців війни суттєво побільшало. На «Житомир.інфо» писали про житомирянок, які створюють унікальні речі, а кошти від їх продажу спрямовують на ЗСУ; про волонтерську майстерню з виготовлення буржуйок для бійців, ділилися з читачами порадами волонтерів по виготовленню окопних свічок; нагадували про відомий «Бабусин батальйон», розповідали про житомирянку, яка готує сухі борщі для військових. А ще на сайті розміщений фоторепортаж про три групи волонтерів, які плетуть маскувальні сітки, в якій військовослужбовці можуть знайти контакти волонтерів, щоб замовити у них маскування.

Журналісти не просто інформують, але й впливають на прийняття рішень у громаді. Одну з таких історій розповіла Тамара Коваль.

«2 серпня у нас на ефірі був мер Житомира розказував і про допомогу ВПО. На той час мої родичі з Харківської області (родина з двома дітьми-школярами) переїхали до Житомира і після ефіру я розповіла, що вони витрачають багато на проїзд по місту – оформлення документів, отримання гуманітарної допомоги тощо, а з 13 серпня в Житомирі дорожчає проїзд, то буде ще більше. Тож запропонувала, що варто було б видавати переселенцям при оформленні транспортні картки, щоб трохи зекономити на транспорті. Мер сказав, що це слушна пропозиція, подумають, як це зробити, і 31 серпня на засіданні виконкому ухвалили рішення «Про затвердження Порядку видачі транспортних карток для внутрішньо переміщених осіб», - розповіла журналістка.

Фіксувати злочини Росії

Переосмислили свою попередню діяльність і змінили пріоритетність тем журналісти інтернет-видання Times.zt. За даними минулорічного моніторингу, майже 60% контенту на цьому сайті стосуються війни.

«Все те, чим ми переймалися до повномасштабного вторгнення, видалося таким дріб’язковим, незначущим, наївним. Тож, продовжувати працювати в довоєнному форматі стало неможливим. І не тому, що не було, про що писати, а саме тому, що смерті, руйнування, людські трагедії, все те, що принесла нам росія, весь цей жах, біль і розпач змінив і журналістів, – розповідає головна редакторка видання Діана Мінаєва. – Ми багато писали і пишемо на тему війни. І ось наше невеличке досягнення – влітку минулого року ми опублікували розслідування військового злочину, який вчинила росія на території Житомирщини “Правда, которая не нужна Лукашенко: что на самом деле произошло с погибшими белорусскими дальнобойщиками в Украине”. Опублікували російською, бо сподівалися, що це буде цікавим не лише житомирянам, але й сусідній Білорусі. Абсолютно неочікувано тільки на YouTube, де у нас було трохи більше тисячі підписників, публікація набрала більше півмільйона переглядів. Але історія на цьому не закінчилася. Не можу сказати більше, але крапку в цьому розслідуванні вже поставлять в Гаазі».

Відеоісторії про людей, які постраждали від наступу російських військ на Житомирщину, про волонтерів, військовослужбовців, рятувальників та вимушених переселенців у перші місяці війни публікували двоє житомирських журналістів Назарій Томчук і Костянтин Кас’ян.

У той час, коли більшість ЗМІ переважно подавали сухі офіційні пресрелізи про кількість авіанальотів і постраждалих, Костянтин і Назарій започаткували проєкт "Війна. Житомирщина" та поїхали деокупованими і понівеченими населеними пунктами області, щоб показати історії людей, які пережили окупацію і наслідки бомбардувань.

Проєкт «Війна.Житомирщина», грантовий проєкт, набув великої популярності, оскільки тут показували реальну картину наслідків повномасштабної війни: найопулярніші відео на ковоствореній сторінці отримували сотні тисяч переглядів. Так інтерв’ю із 86-річною жителькою села Раківщина переглянуло майже 400 тисяч користувачів. Понад 200 тисяч переглядів отримало відео зі свідченнями мешканців села Мотійки, які розповідають про кадирівців у Народицькій громаді.

Зараз Назарій Томчук несе службу в ЗСУ, а Костянтин продовжує працювати журналістом і готує репортажі для місцевого видання «Перший Житомирський».

Журналіст зізнається, що попри встановлення безпекових обмежень для журналістів та заборон щодо висвітлення війни, для нього важливо показувати історії людей, які страждають від ворожих атак.

«Організація оборони і національні інтереси важливі, і ми повинні це розуміти. Хоча ми прагнемо надавати реальну інформацію громадянам, ми також повинні уникати можливого нанесення шкоди своїми матеріалами оборонним силам та нашій країні. Тому іноді може бути доцільно не розголошувати повний масштаб руйнувань, щоб не допомагати ворогу. Підтримка людей є важливим аспектом, і ми показуємо, що вони не залишені самі. Навіть при спілкуванні та контактах з людьми ми виражаємо слова підтримки і співчуття.
У воєнних умовах ми враховуємо обставини та обмеження при подачі інформації для збереження життів. Щодо вимог ОВА, ми дотримуємося правил влади та військових норм. Важливо бути обережними в публікаціях, оскільки росіяни моніторять соціальні мережі та ЗМІ. Загалом, ми відповідально підходимо до показу подій в умовах війни, а моя мета – продовжувати знімати те, що можна, аби світ не забував про війну в Україні та її жертви», – розповів Костянтин Кас’ян.

Під час війни журналісти мусять ще більш скрупульозно ставитися до будь-якої інформації. Втім, за словами лінійної продюсерки Суспільне Житомир Ірини Кирилович, часто медіа з якісним контентом програють анонімним телеграм-каналам із сумнівною інформацією, і закритість влади тільки посилює цю проблему.

«Після 24 лютого 2022 року всі справжні журналісти відкрили для себе нові сторони професії і отримали колосальний досвід роботи під час війни. Я не даремно кажу про справжніх журналістів, бо тут важливо розрізняти журналіста, який перевіряє інформацію перед публікацією і керується золотим правилом «не нашкодь» і писак різних телеграм-каналів, які публікують будь-що, не думаючи про наслідки, аби лише набрати переглядів. Людям потрібна інформація, якщо вони її не отримають від офіційних джерел, то, звісно ж, підуть читати всілякі ТГ-канали. Я не знаю, чим так провинилися наша область, бо з отриманням офіційного коментаря про наслідки обстрілів у нас катастрофа. Журналісти мають право і повинні працювати на місці влучать, а не чекати поки ОВА дасть дозвіл щось людям показати. Ми мусимо боротися за нашу незалежність не лише на полі бою, а й в тилу», - пояснює Ірина Кирилович.

За її словами для забезпечення якісного інформування людей необхідно, щоб була налагоджена комунікація між владою та журналістами, особливо, якщо це стосується безпекових моментів.

«Коли в перші місяці війни я працювала на телеканалі «Рада», були проблеми з комунікацією, але, зазвичай, отримати коментар було не так проблематично. А зараз, замість офіційної інформації в офіційних ТГ-каналах — фото соняшників і побажання тихої ночі чи доброго ранку. Я вже звикла, що нас ненавидять, а поважають і хвалять, коли треба показати щось хороше, але я так не працюю. Для мене завжди на першому місці моя аудиторія і правило «не нашкодь». Люди, які живуть у війні, заслуговують знати правду, бо брехні нам навкруги і так вистачає», — говорить Ірина Кирилович.

Розповідати про Україну і спростовувати міфи

З початком повномасштабної війни повернулася у професію після дворічної паузи журналістка Юлія Демусь, яка з 2014 року писала про військових та волонтерів. Але після повернення вона обрала для себе окремий напрямок — розповідає історії волонтерів, митців, спортсменів і людей, які мають якісь незвичайні хобі.

«Усі ці історії, об'єднані в проєкт #маленькілюди_великоїперемоги - це умовна назва, хештег, який я вигадала минулого року і використовую у фейсбуці на позначення публікацій, написаних під час повномасштабної війни. Адже вони, дійсно, про тих, хто робить внесок у наближення перемоги як митець, волонтер, виробник крафтової продукції, а дуже часто це може бути про одну людину. Кожним, про кого пишу, захоплююся і пишаюся, бо це сильні духом, наполегливі і сміливі люди, які зуміли знайти своє покликання, багато працюють задля результату і навіть попри війну знаходять можливість продовжувати працювати, розвиватися і допомагати ЗСУ. Частину прибутку чи навіть увесь передають на допомогу, надсилають продукцію безкоштовно військовим на фронт, в госпіталь», - розповідає Юлія Демусь.

У всіх публікаціях журналістка лишає посилання на сторінки своїх героїв, щоб читачі мгли замовити у них продукцію або долучитися до волонтерського збору, редактор підтримує таких підхід.

«Свої статті пишу з душею, хочу, аби інші, читаючи їх, відчували піднесення, тепло, захват, надихалися і наважувалися самі. Можливо, для когось герої моїх публікацій стануть прикладом, стимулом, а хтось побачить можливості для розвитку, співпраці. До речі, такі приклади: в Любарській громаді вийшла смачна колаборація між «Браталівською сироварнею» та Іванною Матвійчук, яка пече і продає хліб, щоб збирати на потреби ЗСУ. Публікація про творчість 15-річного Максима Косякевича з Хорошева також мала продовження. Він після цього подав роботи і став переможцем у проєкті «Арт-Відсіч», а у співпраці з директором Краєзнавчого музею ми змогли ще й організувати виставку його картин про зруйновані міста країни. Дуже тішить, коли в соцмережах хтось тегає мене в дописах і розповідає, що завдяки статті дізнався про цікаве місце і навідався туди, зміг замовити і придбати смачну продукцію, гарні прикраси, об'єднати свої волонтерські зусилля з іншими», - розповіла Юлія Демусь.

Не новинами єдиними живуть житомирські журналісти. З початком війни команда медійників, які працюють на різних ресурсах, але об’єднані спільними інтересами, заснувала проєкт АЯК, а потім і ГО з однойменною назвою. Команда АЯК встигла випустити декілька проєктів, в яких журналісти розповідають про видатних українців і розвіюють міфи про Україну.

«АЯК був створений у найважчий для нас усіх період, після початку повномасштабної війни. Тоді особливо гостро постало питання збереження незалежності України і у вирі збройного протистояння прийшло усвідомлення, що важлива також інформаційна боротьба.

АЯК - це медіа про підтримання духу українців, пошук ідентичності, національного коду, який століттями намагалися знищити вороги. Важливо позбуватися меншовартості, адже тоді ми будемо відчувати себе повноцінною самостійною нацією, якій не потрібен «старший брат» для розвитку. Також ми боремося з наративом «стражденної України», це важливо особливо у цей час. Наша історія та культура - це не про «мучеників», а про борців. Ми з командою АЯК створили проєкт «Непересічні», у якому розповідали про видатних українців з акцентом на їхню діяльність і заслуги, а не на те, як їх закатувала росія», - розповіла очільниця організації Юлія Оріховська.

Зараз YouTube-канал проєкту налічує понад 1700 підписників, тут опубліковано 116 відео про українців.

«Проєкт «Викинь це» виявляє меншовартісні стереотипи і звички, які вкорінилися за часів радянського союзу з його тоталітарною системою, яка виховувала зручних людей. Ми викидали гендерні стереотипи, аналізували травми старшого покоління після Голодомору, репресій часів СРСР та як це впливає на сучасне покоління. На одному з випусків ми розбирали, чому наші бабусі накопичували речі і дійшли висновку, що історичні травми лишили такий глибокий слід в пам’яті, що вони весь час боялися голодних часів. Наші ж запрошені гості, вже представники сучасного покоління, які вимушені були покинути свої домівки через війну, вразили своєю незламністю і відчуттям справжніх цінностей. Ми усією командою зрозуміли, що українців вже нічого не зламає. Наші героїні розповіли, що речі перестали мати для них цінність, а найважливіше – життя і здоров’я близьких, хоч дехто з них вже не вперше втрачав все майно, житло, рідне місто. Це надихає. Це говорить, що незалежність – це щось більше, ніж просто документ. Незалежність – це готовність людей починати все з початку, боротися з меншовартістю в собі, відстоювати свою думку, падати і вставати, але попри все пишатися, що ти українець чи українка», – вважає Юлія Оріховська.

Незалежно від того, який напрямок діяльності обирають журналісти: пишуть новини і викриття, або ж спростовують радянські міфи, роблять репортажі про наслідки російських авіанальотів або готують інтерв’ю з вимушеними переселенцями, повертаються в журналістику після тривалої паузи або залишають професії заради служби в ЗСУ – усі вони працюють заради розвитку демократії, прагнуть перемоги над окупантами і збереження незалежності України.

Оксана Трокоз регіональна представниця Інституту масової інформації в Житомирській області

Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.