Почну з того, що наша команда в щоденному режимі допомагає фронтові. З 24 лютого 2022 року ми передали десятки авто, перерахували мільйони гривень на потреби оборони, завезли десятки тисяч гуманітарних вантажів, запустили декілька караванів зі спорядженням і ще багато чого, про що навіть говорити не зовсім можна. І це не звіт, це – констатація. Це реалії, в яких живе сьогодні український бізнес. Соціальна відповідальність у воюючій країні давно вийшла за межі вчасно виплаченої заробітної платні, соціального пакету та екологічних чи культурних ініціатив.
На додаток до всього цього є наші мобілізовані колеги та друзі, є родини загиблих Героїв, є діти, які потребують допомоги та поранені з ампутаціями, які мають відновити свою функціональність та не відчувати себе кинутими у сучасних містах.
Вся ця відповідальність також лягає на український бізнес. На той самий, який відчуває серйозні логістичні проблеми, брак трудових ресурсів, періодичний неадекватний тиск з боку різного роду перевіряючих органів, підвищення страхових ризиків збоку західних партнерів, ускладнення в доступі до інвестиційних ресурсів... Знову ж таки – я не жаліюсь, лише констатую факт.
Бізнес не жирує, він виживає!
При цьому саме бізнес має прогнозувати розвиток подій у короткій та середній перспективі, будувати плани стратегічного розвитку, прогнозувати та оцінювати ризики. В цій здатності до стійкого розвитку – вся сутність підприємницької ініціативи. Інколи або навіть здебільшого, бізнес демонструє значно більший стратегічний погляд, аніж держава. І вже точно – більшу емпатію, ніж держава. Чому? Бо справжній бізнес – це про створення чогось нового. А держава, особливо українська – це про перерозподіл. Знову ж таки – нічого особистого, тільки констатація факту.
Бізнес першим позбавився рожевих окулярів. Поки політики говорили про «2-3 дні» і «звільняли» Крим, ми робили довгострокові запаси, передплачували на майбутнє партії генераторів, перекредитовували ризики, завозили гумвантажі. В цьому природа бізнесу, не прорахуєш ризики – загинеш.
І от зараз ми теж намагаємось рахувати, моделювати. Що буде, якщо/ коли країна та економіка перейде на військові рейки. Одразу скажу, що оцінюю цей сценарій як дуже ймовірний.
Але для початку давайте згадаємо досвід такого переходу в минулому. Під час Другої Світової війни, більшість держав вдалися до такого переходу. Наприклад США зініціювали просто колосальний економічний ривок, перерозподіливши всі ресурси у розвиток ВПК. Бойові літаки, кораблі, танки, автомобілі тисячами постачалися на військові фронти щомісяця. Згодом, звісно, прийшла рецесія… Разом з цим, цивільне населення під час війни свідомо вдалося до всіляких обмежень. Наприклад нові автомобілі просто не продавались цивільним (за невеликим виключенням). Свідомо зменшувалось споживання продуктів, економилась електроенергія. Діти в щоденному режимі збирали макулатуру та металолом на переробку. Суспільство відмовлялось від усього «необовʼязкового». Я дуже здивувався, коли дізнався, що у Великобританії люди масово позбавлялись від хатніх тварин, утримувати яких вважалось недоцільним з огляду на військові пріоритети.
Звісно для нас військові пріоритети також є найвищими. Ми свідомі того, що якщо не виграємо цю битву, то завтра не будемо вести розмови про демократію, плюралізм, культурний розвиток та урбаністику. Буде інший порядок денного.
Але, як же ми будемо переходити на військові рейки? Від домашніх котів одразу ми не будемо відмовлятися. Не така у нас культура. Спочатку ми будемо відмовлятися від кавування в улюблених кавʼярнях. Не на часі. Закриються сімейні кафешки, збанкрутує малий бізнес. Вже сьогодні, відвідини спортзалу виглядає як марнування часу та зусиль. А це вже бізнес середній. Він також змушений буде згортати активність. Неминучі скорочення персоналу. Це в свою чергу призведе до скорочення споживання продуктів та сервісів. Майже одномоментно знизиться купівельна спроможність населення та зміниться структура запитів. Економічна нестійкість можливо призведе до перебоїв у роботі фінансової системи. Все це, посилене природньою панікою, може ініціювати хвилю закриття банківських рахунків та вимивання обігових коштів. «Ляже» сфера послуг, почне просідати логістичний бізнес, може початися хвиля банкротств раніше стійких підприємницьких організмів.
Західні експерти сьогодні з великою увагою спостерігають за проблемами в росії із постачанням яєць. Мені ця сфера досить знайома. І я хочу сказати, що така перспектива цілком може загрожувати і Україні, у випадку, якщо перехід на військові рейки буде надзвичайно «динамічний». Достатньо, щоби просів один із ланцюгів тривалого виробничого циклу, щоби це стало реальністю. Наприклад виробник яєць може прорахувати ризики здорощення транспортної упаковки і банально відмовитись від профільної активності. Кур поріжуть, діяльність заморозять. Через день в магазина паніка та черги, зростання ціни на продукцію. Це, звісно, гіперболізація процесів, але вона досить показова і ймовірна.
Але головне інше. Згортання ділової активності, зменшення підприємницькоїх ініціативи, банкрутство малого та середнього бізнесу – відкине країну до середини 90-х, до реалії бартерного ринку, до олігархізації економіки або як мінімум до концентрації ресурсів. І знову ж таки – це я не жаліюсь. Це констатація факту. Потрібно бути готовим до різних сценаріїв та прогнозувати ризики. Звісно, попереджений – значить озброєний. Урядовці можуть спрогнозувати негативні сценарії та завчасно мінімізувати ці ризики. Але що далі? Уявімо, що після нашої Перемоги, ми одразу ж спробуємо відновити ділову активність, реанімувати малий та середній бізнес. Наскільки легко цей процес піде? Де ми шукатимемо трудові ресурси? Як ми відновлюватимемо довіру бо банківської системи (вкотре)? Яким чином будемо відстоювати конкурентну модель економіки за умов концентрації ресурсів у великих гравців? А давайте згадаємо, що саме малий бізнес у нинішній моделі розглядається урядовцями як один із інструментів реінтеграції ВПО, ветеранів та інш. Військові рейки економіки – це важливо. І, напевно, пріоритетно. Але треба прогнозувати ситуацію не на крок вперед, а на десять. Кожна дія сьогодні в економіці, матиме наслідки завтра. Можливо глобальні, а можливо, катастрофічні.
А почнеться все з того, що ми перестанемо пити еспресо в улюбленій кавʼярні. Я допускаю для себе такі ризики. Перемога – важливіша. Але можливо є й інші моделі розвитку ситуації? Буду вдячний за думки.
P.s. А тим часом Уряд презентував документ під назвою «Національна стратегія доходів». І до неї питань більше ніж відповідей.
