Житомир. Цими днями у районному управлінні поліції. Родичі чекали до двох годин, щоб зафіксувати заяву про військового, який зник безвісти (уже є сповіщення з цього приводу від військової частини). Відтворюю діалог.

-Шо, апять патєряшка? (До речі, так називають песиків чи котиків, яких шукають)

-То як оформлювати: як свідка чи як потерпілу? – запитує колега того, хто перший порушив питання про військового, підпираючи підвіконня.

-У ТЦК нам сказали, що має бути статус потерпілих, - відказує родичка зниклого безвісти.

-Ви – спєціаліст у Процесуальному кодексі? То оформлюємо свідком, - говорить та, що підпирає підвіконня.

На запитання, де відбираються біологічні зразки, сказали, що не тут, а подзвонять і прийдуть. Після цього на роботу до сестри зниклого завітали троє: один із валізкою, інший з баночкою та паличкою, третя – з протоколом. Жінка, яка переживає цю історію, найбільше турбується про маму, бо говорить про зникнення сина дозовано. Тому, що серце старенької може не витримати. А тепер уявіть, якби ці події пережила мама, почувши фразочки про «патєряшек», відчуваючи приниження.

У всіх професіях є жаргонізми, специфічна лексика. Але це не означає, що їх треба бовкати всюди і всім. Людяність і повага мають бути пріоритетом незалежно від обставин. Є методички, як поводитися, які слова добирати для рідних і близьких тих, хто зник безвісти. Якщо потрібно, ми це все надамо.