До написання цього тексту мене підштовхнула історія, яка сталася з однією знайомою дитиною днями.
Тож влаштовуйтесь зручніше, розповім вам казочку.
Був собі один хлопчик, який, нажаль, як часто зараз буває, жив і виховувався лише мамою і бабусею. Батько, умовно, пішов за цигарками багато років тому і досі не повернувся. Нехай, хлопчика зватимуть Алекс. Родина в нього не багата, психологічні умови не прості: гіперопіка матері, з, як це часто буває у одиноких (незалежно чоловік чи жінка), можливою позицією «я же мать» і «всі мужики - казли», гормональний вибух, складний жвавий характер, допитливість, легкий доступ до простих але не завжди корисних задоволень, відсутність лінощів і намагання заробити (не вкрасти, а саме заробити у законний спосіб) хоч щось на одяг, їжу і телефон. Це знаходить своє відображення у ставленні до нього інших дітей, які погано сприймають не таких як усі. Якщо не куриш і не бухаєш (так-так, серед «школоло» 12-13 років це вже нормально) – біла ворона, якщо балакучий і можеш озвучити те, про що мовчать інші (сказати дівчинці, що вона гарна) – то біла ворона в квадраті. Якщо бідний і збираєш макулатуру по смітникам чи торгуєш влітку на базарі….. Взагалі можуть не спілкуватися. Нічого не нагадує? У світі дорослих хіба не так само? Ділимо людей на сорти у залежності від статків. Огидно. Цікаво, чи багато зможуть багаті, горді і вільні забрати майна з собою у труну? Може, треба відкрити новий бізнес по виготовленню великих трун з броньованим відсіком для багатства)))))? Дуже, певно, буде гріти воно мерця. Значно більше від дяки і молитов тих, кому б цей багатий міг би допомогти за життя, якби не гордість і пиха. Але я відволікся.
Так ось, цього хлопчика якось перестріла компанія його однолітків +- 2 роки у кількості приблизно 20 чоловік і 4 з них його штовхали, били, душили. А до цього вимагали гроші або матеріальні цінності. На їх щастя, це все потрапило під пильне око камер відеоспостереження і заява у поліцію має, окрім експертного висновку з травмпункту і лікарні, ще й фактологічне забезпечення. А так, як подібні «взаємодії» відбувалися між Алексом і його «друзями» і раніше, ця справа може кваліфікуватися мінімум, за статтями 189 ККУ «Вимагання», 126 «Побої та мордування» та розглядатися у контексті ч. 2 ст. 28 ККУ, у якій встановлено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. І це вже зовсім не дрібничка.
То про що я хочу сказати? Розповісти + ще одну історію, де діти проявляють жорстокість, відображаючи тим самим те, що відбувається у їхніх сім’ях? Поговорити про те, що «все не так, як було колись»)))? Чи про падіння рівня моралі і терпимості у суспільстві?
Скорше, хочу поділитися думками і спробувати хоч частково торкнутися і подивитися на причини і наслідки такої поведінки а також уявити стосунки між батьками і дітьми. Щоб, можливо, хтось замислився, а хтось, взяв собі щось корисне.
Розповім ще одну історію. Одного мого родича, у його дитинстві булили його однолітки. Він був «не такий». Хлопець з зайвою вагою, завжди забитим шмарклями носом, легкою ступінню олігофренії. Мирно собі жив, нікого не зачіпав. Вчився, як це часто буває, погано. Хоча, у музиці мав не аби який талант. Навіть створив з тодішнім його другом гурт і виступав на міських концертах для талановитої молоді. Але те, що був товстий і погано вчився – це ж як червона ганчірка для тих, хто знущається. І ось, одного разу, його побив якийсь його «друг» з двору. Мати родича поговорила про це з батьком «друга». Той прийшов до квартири скривдженого разом з сином вибачатися. Кривдник вибачився а після цього його батько прямо при в всіх дуже сильно вдарив сина. Так, що той відлетів, впав і деякий час не рухався. Потім син сказав «папа, прости».
А що приніс собою цей удар? Чи було покарання заслуженим? Безперечно. Чи було воно адекватним та співмірним? Не впевнений. Питання в іншому. Мені не відомі стосунки цього батька і його сина, але те, що вони прийшли разом, говорить про їх відносну порядність. У порядних сім’ях, де батьки відрізняють добро від зла і здатні усвідомити, що їх чадо може бути винне і разом піти вибачатися, є ймовірність здорових стосунків батька і сина. Таких, де батько любить сина, піклується про нього, навчає, дбає. І тут така халепа. Біль фізичний пройде, синці зникнуть, а от що зробив цей удар з їх стосунками? Чи зможе син довіряти батьку? Чи не зламало його це всередині? Чи не підірвало віру сина у те, що батько його любить і захистить? Чи не посіяло зерна ненависті до таких, через яких йому дісталося і до батька? Чи вистачило сил усвідомити, зрозуміти і зробити правильні висновки? Будемо вірити, що вони поговорили, вияснили всі моменти, попросили один в одного вибачення і їх стосунки стани ще ліпші ніж були до цього.
Часом, навіть адекватні розумні люди роблять дурні, безглузді, незрозумілі, ганебні погані вчинки. Що вже казати про дітей, які, як правило, у достатній мірі не навчені, не долюблені, не вислухані, не дообійняті і багато ще в чому не…. Часто діти живуть в умовах, де їм не комфортно, де вони відчувають страх, провину, де вони думають, що їх не люблять і вони не потрібні, що вони всім заважають. Діти, взагалі, схильні до того, щоб у проблемах дорослих звинувачувати самих себе. Так, у родині сваряться а дитина накручує себе, що це все через неї. Батьки розійшлися а дитина звинувачує себе. Кожного разу, коли хлопець без батька в школі бачить, що за кимось приходить батько, обіймає, йде разом за руку, вчить плавати на пляжі, грає у шахи, пулялки-доганялки з водяними пістолетами, сніжки взимку… про що думає він, той, в кого немає батька? Чи не помирає він в середині кожного разу, ховаючи свій розпач і біль у чомусь іншому, намагаючись помститися усім, і собі також, за цю хронічну кроваву рану, яка не заживає? Яка буде поведінка цієї травмованої емоційно дитини? Як і де вона спробує «добрати» відчуття впевненості і потрібності, компенсувати перекоси у емоційно-психологічному стані? Як потім зможе побудувати своє життя? Яку родину створити і що дати своїм дітям, чи все повториться знову?
Також, сучасні діти, як вбачається зі спілкування з ними, не мають чітких взірців наслідування. Колись, це були їх батьки, вчителі, міг бути тренер зі спортивної секції, який частково міг навіть замінити батька хлопцям, рідний батько яких не спромігся бути поруч. Зараз джерел впливу і «зразків» є досить не мало. І дуже мало з них, на мою думку, достойні наслідування. Зараз дітям в голову стрельнули «чушпани» з їх «панятиями» (попереднє покоління марило «бригадою» та іншими образами), «редани», тік-ток, ефемерні зразки крутості і моди, які, по суті є фікцією. А батькам, як часто буває, «нема коли». Дали дитині телефон з інтернетом і «не заважай», а виховання зводиться до зароблянна на новий гаджет, бо ж «перед людьми» соромно, що в дитини не такий крутий телефон, контролю домашки, якщо батькам на це не пофіг, і, покарань.
І така дитина, по суті своїй, нормальна, адекватна, часом, навіть, культурна, легко може потрапити під вплив однолітків і наробити такого, що потім довго буде гикатися, а, часом, здатне змінити у гірший бік все майбутнє життя і дитини і її родини. Як то зробити когось інвалідом чи бути причетним до смерті когось. Це тільки у фільмах, мультиках і іграх герой не помирає остаточно. Життя ж, насправді, дуже тендітне. Так небагато потрібно для його припинення чи каліцтва. І це все матеріально (хоча, не факт, бо можуть «відмазатися») і морально (а оце точно буде у свідомості чи підсвідомості) ляже на самого винуватця і його родину на все життя.
Що ж би я робив на місці батьків цих дітей? Перш за все вирішив для себе чи люблю я свою дитину. Чи готовий я підняти з дивана своє тіло, викинути назавжди цигарки і горілку, розчохлити мозок, дійсно стати для дитини батьком, другом, взірцем, сходинкою. Чи мені плювати: «мене ніхто не ростив – тож, і цей хай сам зростає». Якщо все ж таки я готовий щось робити, то почати вивчати професійну літературу, книжки по батьківству, спілкуватися з дитиною, відновити довіру, укріпити стосунки, зрозуміти про що думає, чим живе дитина. Створити безпечне середовище, де син чи донька можуть довірити абсолютно все без страху, що їх негайно осудять і покарають а потім доооовго будуть шпиняти і дорікати цим, але приймуть, зрозуміють і допоможуть. Також, бути достатньо строгим, коректним і жорстким, не втрачаючи любові, щоб не дозволити дитині маніпулювати собою. Нема гіршого від того, коли хвіст виляє собакою. А далі – по схемі. Визнання помилок і робота над їх виправленням.
Також, якщо у самого мене є таке розуміння (я ж сам можу не дорости до цього), то пояснити, що всі ми різні і це привід для радості а не інакше. Ми ж живемо не у тотатітарному суспільстві, де 16 видів зачівки і якщо зробили іншу - у в'язницю чи штраф. Не можна ставитись до ближнього так, як не хочеш, щоб ставилися до тебе. Інакше тупо все вирішується силою. У нас під боком вже є таке. Країна-гопнік, яка вирішила, що право сильного рулить. Чи бажають Українці мати щось спільне з цією ідеологією русні?
Також слід звернути увагу на те, що кожен розуміє, що його любов по-своєму. Для одних це допомога, для інших – подарунки, для когось – обійми, для декого – слова, а комусь потрібно якісно провести час разом. Іноді стається так, що той, хто любить подарунки, намагається проявити свою любов до когось саме через них. А тій людині потрібен якісний час. І вона вважає, що її не люблять. Це як у рибалці. Я люблю печиво а риба – черв’ячків. Тому я даю їй те, що вона любить). Про це гарно написано у книзі «5 мов любові» Г.Чепмен. Також гарна книга «У Вас зростають сини», Джеймс Добсон.
Бажаю всім бути достойними чуйними людьми, виховати справжніх лицарів честі і чеснотних шляхетних принцес. Слава Україні!
Також, принагідно, висловлюю подяку за милість і добро молодій жіночці, яка приблизно рік тому на Житньому базарі придбала і подарувала суницю одній поважного віку жінці на двох милицях. Дійсно, вона дуже хотіла але не могла собі це дозволити. Щира дяка та молитовне благословення Вам! Ви побачили нужду і ваше добре серце відреагувало, навіть без натяків і прохання. Дай нам Бог, всім чинити так само. Бачити нужду, і, якщо можеш, покривати її.
