Щастя – спати спокійно

Мольфар Зеновій,

який позичив цю думку у О. Б-го

Це ‒ геть-чисто правдива історія, бо її події відбувались у казковій країні KF-(∞-1314) під кінець року, коли там буйно цвіте та щедро плодоносить зимова малина. А всі факти старанно перевірені най-най-най-доброчеснішими верифікаторами.

Багато цікавих мешканців живе у казковій країні KF-(∞-1314), але для цієї оповіді вибрано двох. Це – Густав-Автоном і Діоніс-Георгій.

Густав-Автоном – член Всекраїнного об’єднання чародіїв, чарівників та інших містично-креативних фахівців, а скорочено - ВОЧЧМКФ.

Густав-Автоном досяг середнього віку й щасливо уникнув кризи. В молоді роки він прагнув змінити світ на краще, але однодумців мав замало. Час йшов, і нечисленні однодумці-братчики поступово розчинялись у матеріальних благах під звуки мідних труб.

Чи думав він полишити ВОЧЧМКФ? Ні, ніколи. По-перше, Густав-Автоном був чарівником-чародієм вже не в одному поколінні. По-друге, статус дозволяв забезпечувати власні потреби, зокрема й побутові, використовуючи свої вміння й навички, та жити, практично, безтурботно. По-третє, члени ВОЧЧМКФ не платили податки. А податки в країні KF-(∞-1314) були чималенькі. І таки треба бути справжнім чарівником, щоб їх не платити.

Мінусами перебування в об’єднанні були звітність та щорічні підсумкові збори.

Члени мали подавати форму – 1-річна «Чуда, чудасії та прирівняні до них дійства, промислово-кустарні зразки. експонати» – та підтвердити, що не втратили здатність чудити на публіку.

На зборах уточнювали списки, позбавляли членства, оголошували переможців. Це дійство, безумовно, заслуговує на окрему оповідь. Густав-Автоном мусив бути присутнім на тих зборах. Зазвичай він сідав в останньому ряду в ношеній-переношеній шапці-невидимці.

Цю дуже корисну річ подарував йому дідусь, коли переконався, що онук має хист до чародійства. Втім, онук чародійством не зловживав і першості не прагнув, а здебільшого перебував у стані дрімоти, або милувався сходом і заходом сонця на березі озера, чи мрійливо споглядав за рухом хмар на узліссі.

А переважну більшість членів ВОЧЧМКФ протягом року вимотувала боротьба за грамоти, кубки, медалі, звання та премії; виснажувала їх до втрати останньої краплини совісті, почуття міри та здорового глузду.

Якийсь час в тренді було створення нереальних істот із реальними здібностями. Одного разу переміг містично-креативний фахівець, який створив зелену жабу в смарагдову смужечку, що періодично надималася. Вона мала п’ять-шість (в залежності від періоду надимання) лап-управителів. Лапи вправно менеджерили на публічному показі в колонному залі ВОЧЧМКФ. Під час презентації у присутніх зникли всі речі з кишень, портфелів, рюкзаків і сумок. Коли член конкурсної комісії почали втрачати спіднє, показ зупинили, речі потерпілим повернули, а фахівця містично-креативного мистецтва нагородили Гран-прі за неординарність у нахабстві.

Потім верхом майстерності вважалось заохочення до творчості людей зовсім до цього непридатних, викохувати їхні самолюбства та збільшувати число їхніх шанувальників. Мануальний і літературний напрямки змагалися за кількість залучених. Який із них переміг? Важко сказати. Але найбільше запам’яталося суперництво серед творців сек’юриті-чмотанок. У цій категорії перемогло одоробло заввишки три метри з побутового, будівельного і промислового мотлоху та непотребу, яке голосно верещало «хо-хо-хо», і дійсно захищало від недозволеного викидання сміття.

Ця чудасія остаточно переконала керівництво ВОЧЧМКФ, що суспільно значуще чаклунство є основним і головним напрямком діяльності об’єднання.

Густав-Автоном прокинувся від дзеленчання будила, із жахом подивився на календар і зрозумів, що на створення дива та на заповнення форми у нього є тільки декілька годин. Соціально значуще чаклунство вимагало виходу в люди. «І найбільше людей на квадратний метр. – міркував чарівник, – на ринку».

Діоніс-Георгій – поважний пан поважного віку, який не одне десятиліття вирощує садовину, городину та іншу рослинність, що радує шлунок і милує око. Він завжди вражає спільноту надзвичайною порядністю, працьовитістю, доброзичливістю. Біля його ятки на ярмарках завжди людно. Розпродує він свій товар швидко та й ще одночасно може заспокоїти, поспівчувати, дати слушну пораду, якщо попросять. А будила йому не потрібно, щоб зранку ставати до роботи. От і сьогодні він уже встиг і рослини свої перевідати, і на ринок вчасно прибути.

Густав-Автоном йшов повз яток, дивися на товар, уважно вдивлявся в обличчя продавців і покупців. Але поки ніщо не надихало його чаклувати. Раптом він впіймав себе на думці, що знову замріявся, і ходить по одному й тому ж колу. «Треба зосередитися і шукати щось особливе, – підбадьорив він себе. – Гей, ноги. ведіть мене до чогось незвичайного!» Ноги послухались і звернули праворуч, потім ще праворуч і зупинились біля ошатної та багатої на рослинне різноманіття ятки.

– Вітаю! Щось бажаєте? – поцікавився Діоніс-Георгій.

– Вітаю, дякую, поки придивляюсь, – відповів Густав-Автоном.

Якщо чесно, то він і не збирався нічого купувати. Все, окрім, однозначно авторських й унікальних речей, Густав-Автоном начакловував собі сам. Та і грошей у нього не було, Бо навіщо? А те авторське існувало, в його розумінні, не для споживання, а для споглядання, естетичного задоволення, натхнення. Саме це він шукав. Зрештою його увагу привернули ягоди, яких він ніколи не бачив. «Може, вони мене надихнуть, – припустив Густав-Антон, – але біля цієї ятки стільки людей. Це відволікає. Спокійно не намилуєшся. Треба щось вигадати. Думаю. що це спрацює».

Раптом із гучномовця пролунало: «Увага, біля центральних воріт ринку можна безплатно отримати ананаси, мішок гречаної вовни та сир… у мишоловці». Не дослухавши оголошення до кінця люди поспішили до входу-виходу.

– Мені здається, що ви зацікавились зимовою малиною. – Сказав Діоніс-Георгій. - Це – моя гордість. Вона зараз буйно цвіте на блакитних ялинках та щедро плодоносить. Більше ні в кого її нема. І ніхто не вміє її вирощувати. До речі, її квіти запилюють сніжинки. У мене залишилася лише ця, яка на вітрині.

До кошика з зимовою малиною був пришпилений цінник.

Продавець із досвідом, який міг на око визначити купівельну спроможність торжника, цього разу не міг уявити гаманець покупця. Діоніса-Георгія чимось приваблювала ця людина, хотілось її пригостити. Він бачив, що ягоди покупця зацікавили, але цей покупець не поспішав купувати. Варто було вдатися до делікатних хитрощів:

– До речі, ви у мене сьогодні сотий покупець після десятої години, а за правилами вам належить подарунок.

– За якими правилами?

– За моїми, а я їх не порушую. Ягоди ваші. Хай смакує. Вони чудодійні.

– Правда? Дякую, але я так просто не можу прийняти дарунок. Що я можу зробити для вас? Ви щаслива людина?

– Так, щаслива. Для мене щастя – спати спокійно. А от злодіїв і негідників варто було б позбавити цього щастя. Перепрошую, іноді так зло жартую, коли бачу непорядність, захланність, підступність… Та пусте. Не звертайте уваги на старече бурмотіння. –

– Ось воно! – радісно вигукнув Густав-Автоном. – Є! Саме те, що треба!

– Вибачте, не зрозумів.

– Це я до себе, не зважайте, а вам красно дякую за все. Бажання ваше буде виконано.

– Яке бажання?

– Бути щасливим, і здоровим, і успішним. А от і шанувальники ваших смаколиків повернулися. На все добре. Дякую.

Біля ятки вже зібрався чималий гурт: любителі примарності приглядались і прицінювались до реальності.

Звіт за формою 1-річна «Чуда, чудасії та прирівняні до них дійства, промислово-кустарні зразки. експонати» цього разу було написано швидко, з неприхованим задоволенням. В описовій частині зокрема було зазначено:

Досвідченому експерту з моралі та етики надана безстрокова можливість позбавляти сну злодіїв, негідників, шахраїв, торбохватів і інших поганців.

Засуд може бути оголошений вголос, подумки. Свідомо і несвідомо.

Прогнозовані наслідки.

Випадок перший: суб’єкт визнає причинно-наслідкові зв’язки між поведінкою та засудом і морально перероджується. Сон відновлюється, до можливого рецидиву.

Випадок другий: суб’єкт не визнає причинно-наслідкові зв’язки між поведінкою та засудом. Позбавлення сну довічне. Суб’єкт сам відповідає за стан свого здоров’я.

Густав-Автоном з особливим теплом погладив свій звіт за формою 1-річна і подумав, що подарунок країні від його прапрапрадіда був не такий і безглуздий. Це був міст. Він починався над прірвою, там, де пролягав кордон KF-(∞-1314) на сході. Мостом ніколи не користувалися. Ті, хто наважувався підійти до нього, розповідали, що видно було лише його початок, а далі все було в тумані. «Мостом у нікуди» називали його краяни.

Ще за місяць до річних зборів ВОЧЧМКФ країною почали ширитися чутки, що щось дивне коїться в державних структурах. Дивна плинність кадрів, соціальні ліфти почали рухатися, а деякі відомі персонажі почали безслідно зникати – все це бентежило громадськість.

Якось ввечері, напередодні чаклунського річного збіговиська Густав-Автоном вирішив прогулятися і перевірити, в якому стані є прапрапрадідовий подарунок. Він одразу помітив, що до мосту вже проторована стежка. Раптом він почув кроки і швидко скористався шапкою-невидимкою.

На стежку вийшов, хитаючись, огрядний чоловік. Одягнутий він був у щось середнє між піжамою і тренувальним костюмом. Одіж ця була якогось дивного, схожого на маскувальний, кольору. Раз по раз перечіпляючись, суб’єкт дістався початку мосту. Вхопився за поруччя. Зробив декілька кроків і закляк у нерішучості. Зненацька міст ожив. Почав гарцювати, як кінь. У цю мить огрядний чоловік обернувся і Густав-Автоном упізнав у ньому прем’єр-міністра. Ще мить – державний діяч зник у туманній безодні.

«Тепер багато що стало на свої місця, – подумав прапрапраонук дарувальника і попрямував додому готуватися до зборів. «А дарунок можна називати тепер – «Міст допомоги нерішучим мерзотникам». Чому б і ні? Предки таки були далекоглядні».

На збори Густав-Автоном прийшов у вишуканому, щойно начаклованому, костюмі. Стрижку і елегантні вуса він обрав у модному журналі для чоловіків і бездоганно відтворив: навички він мав відмінні. Місце в залі обрав звичне, а от шапку-невидимку залишив вдома.

Збори цього року анічим не відрізнялися від зборів року попереднього. Але цього разу Густав-Автоном із цікавістю чекав оголошення переможця в одній із номінацій.

Нарешті голова зборів з пафосом промовив:

– Суспільно значуще чаклунство. Нагороду отримує народний чаклун країни Арст-Нодрог за навіювання ідеї створення шестиликого куба-колобка з механічним приводом, який бігає, стрибає, літає, плаває і одночасно вигукує: «Єднаймося з керівництвом!»

Завіса