Житомирські медіа ілюструють майже кожну новину фотографіями, але власні знімки використовують рідко. Найчастіше це фото від пресслужб або з відкритих джерел, іноді – з інтернету або згенеровані штучним інтерелктом картинки. Джерело чи ім’я автора ілюстрації медіа вказують не завжди.

Ми переглянули контент сайтів Житомир.інфо, Журнал Житомира, Суспільне Житомир за період 1 по 21 березня, і проаналізували підходи цих медіа до використання ілюстрацій. А ще поговорили з фотографами про те, наскільки медіа дотримуються авторського права і чи борються автори фото за свої роботи.

Житомир.info: вказують джерела, але не завжди авторів
Житомир.інфо більшість своїх новин ілюструють фотографіями від пресслужб, і зазвичай вказують джерело: фото Житомирської міської ради, поліції чи ДСНС.

На сайті Житомир.info часто публікують фотографії пресслужб, вказуючи джерело. Скрин: сайт «Житомир.info»

Але трапляються випадки, коли новини ілюструють світлинами з інтернету без джерела. Наприклад, 10 березня новину про нічну атаку дронами на Україну в медіа проілюстрували фотографією без підпису, вказівки джерела чи автора, на якій зображений вибух в небі. Ми пошукали цю фотографію на іноземних ресурсах, і знайшли новину про російську атаку на Київ, яка ілюструвалася таким же фото і датувалася серпнем 2024 року. Джерело цієї фотографії – Reuters.

Новина Житомир.info від 10 березня 2025 року проілюстрована світлиною, на якій зображений вибух, без підпису і джерела. Скрин: сайт Житомир.info

Новина на португальському сайті «Correio da Manhã» від 11 серпня 2024 року проілюстрована таким же фото з вказівкою авторства Reuters. Скрин: сайт «Correio da Manhã»

Житомир.info також публікує власні світлини, переважно скриншоти із відеосюжетів. На сайті є окремий розділ «Фоторепортаж», де приблизно раз на місяць з’являються підбірки знімків про життя міста. Ми переглянули понад 10 таких матеріалів — авторство у частині з них вказане не завжди.

Наприклад, у фоторепортажах «Декоративні серця на вікнах, романтичні написи, іграшки: як прикрасили житомирські заклади до Дня закоханих», «Засніжений Житомир та сліди роботи комунальників» і «Ранковий Житомир в осінньому тумані» - світлини не підписані, джерело та автори фотографій не зазначені.

Водночас у фоторепортажах «Спекотна субота на пляжі в житомирському гідропарку» (фото Леоніда Шевчука) та «Житомирський парк у ранковому тумані», «Ранковий Житомир у лютневому тумані» (обидва — світлини Олексія Лубягіна) автори названі, а також є гіперпосилання на першоджерела.

Суспільне Житомир: кожне фото з підписом

Сайт «Суспільне Житомир» демонструє уважне ставлення до підписування фотографій. Ми переглянули майже всі новини за лютий і березень і не знайшли жодного випадку фото без підпису. Велику частину фотографій журналісти роблять на зйомках сюжетів і вказують це у підписі.

Разом з цим, кожна світлина від пресслужб супроводжується поясненням, що на ній зображено, вказано автора або джерело. Також є посилання на інші ресурси, з яких «Суспільне Житомир» бере фотографії, або вказується, що світлина надана героєм матеріалу. Трапляються ілюстрації, згенеровані штучним інтелектом, і це також уточнюють у підписі.

«Суспільне Житомир» у підписі під фото вказує дату, локацію, джерело і авторів фото. Скрин: Суспільне Житомир

Журнал Житомира: підписи є, але не завжди точні

На сайті «Журнал Житомира» всі фотографії супроводжуються підписами, однак є нюанси.
Серед позитивних прикладів — передруки з інших ресурсів: тут зазначаються ім’я автора і назва видання, з якого взято зображення. Це відповідає хорошим медіапрактикам.

Журнал Житомира вказує авторів фото при передруках/ Скриншот сайту «Журнал Житомира»

У випадку з власними фото замість імен фотографів найчастіше вказується «Журнал Житомира». Так само часто використовуються зображення пресслужб, які підписують абревіатурами чи назвами установ: ЖМР, Овруцька міськрада, ДСНС Житомирщини тощо.
Водночас багато світлин мають підпис «фото ілюстративне» або «мережа» без зазначення джерела, що знижує прозорість походження зображення. Також трапляються випадки використання зображень, згенерованих ШІ, про що не повідомляється у підписах. Такі фото без додаткових пояснень просто позначаються як ілюстративні.

«Журнал Житомира» використовуючи ілюстративні фото, не вказує джерело світлин /Скрин: сайт «Журнал Житомира»

У новині від 21 березня новину про атаку на Житомирщину на сайті проілюстрували фотографією без джерела. Таку ж світлину в 2024 році використовував Kyiv Post з вказівкою на джерело - Повітряне командування Південь.

Журнал Житомира ілюструє новину, не зазначаючи джерело світлини / Скрин: сайти «Журнал Житомира» та «Kyiv Post».

Історія однієї фотовиставки

Втім, забувають вказувати імена фотографів не лише журналісти, але й організатори цілих фотовиставок. У лютому в Житомирі презентували фотопроєкт «Жінка мрії/є», присвячений жінкам-військовослужбовицям, які захищають Україну. Виставку організовали депутатські групи з гендерних питань «Рівні можливості» Житомира і Бердичіва. У фотопроєкті взяли участь діючі військовослужбовиці ЗСУ, які виконують бойові завдання різної складності пліч-о-пліч із чоловіками.

Про виставку писали на низці сайтів: Житомирської міськради, Житомирської обласної ради, Ріо Бердичів, «20 хвилин Житомир», телеканал «СК1», Житомир City, Перший Житомирський, Житомир Щодня, Журнал Житомира.

На сайті Житомирської обласної ради у новині про відкриття фотовиставки відсутня інформація про фотографів, які створювали світлини/ Скрин: Житомирська облрада

На жодному знімку фотопроєкту «Жінка мрії/є» імен фотографів немає. Джерело: сайт Житомирської облради

У публікаціях розповідалося про героїнь проєкту, перелічувалися імена громадських діячок та депутаток, які організували виставку, але не згадувалися імена фотографів/фотографинь, які робили ці світлини. Однією із учасниць виставки стала колишня журналістка, а нині військовослужбовиця Юлія Чепюк. Від неї представниця ІМІ в Житомирській області дізналася, що саме її портрет знімав місцевий фотограф Андрій Дідківський. Він відомий багатьма своїми світлинами, зокрема, репортажами, які робив у перші місяці повномасштабного вторгнення. Втім жодної згадки його прізвища в контексті саме цієї виставки знайти не вдалося. Це свідчить про поширену проблему — непомітність авторів візуального контенту, навіть коли йдеться про важливі соціальні проєкти.

Голова депутатської групи з гендерних питань «Рівні можливості» Житомирської обласної ради Людмила Кицак у коментарі представниці ІМІ розповіла, що фотографії з виставки створювалися спеціально для цього проєкту. Фотосесія задумувалася як елемент релаксації для дівчат-військовослужбовиць. У Бердичеві фотограф працював безкоштовно, у Житомирі — платно. Імен у пресрелізах не вказували, оскільки це спільна робота трьох депутатських груп, і кожен долучався по-різному.

«У Бердичеві фотографом був Валерій Мельников, який працював абсолютно безкоштовно, бо сам проєкт не мав бюджету. У Бердичеві бекстейдж знімав Олег Силка. Ім'я житомирського фотографа можете уточнити в Оксани Давиденко (від авт. - співорганізаторка фотопроєкту). І ще додам, що авторське право — це дуже правильно, але тоді треба заявляти про авторське право на саму ідею проєкту (це Оксана Давиденко), оригінальні макети (це Олександр Щербатюк). Як мінімум, три прізвища на одному експонаті, — прокоментувала Людмила Кицак. — Можу вас запевнити, що жодне фото в комерційних цілях не було і не буде використано: наше завдання — привернути увагу до військовослужбовиць і популяризувати тему гендерної рівності в Україні та за її межами», - розповіла голова депгрупи з гендерних питань «Рівні можливості» Житомирської облради Людмила Кицак.

Консультантка з питань роботи депутатських груп з гендерних питань (з січня 2025 - на громадських засадах) Оксана Давиденко, яка є співогранізаторкою фотопроєкту, сказала, що фотографом частини проєкту в м. Житомирі був Андрій Дідківський. Вона пояснила, що проєкт про жінок-військовослужбовиць, презентований до дня річниці повномасштабного вторгнення, мав актуалізувати тематику гендерної рівності в оборонному секторі і висловити подяку діючим жінкам-воячкам. Відсутність інформації про авторів фотографій вона пояснила так:

«Ми не концентрувались на той момент на авторських правах. У нас були зовсім інші задачі — зробити добре для дівчат, які нас захищають. Це волонтерський проєкт, ми взагалі не допускаємо навіть думки про використання фото для заробітку або піару. А якщо вже говорити про авторські права — тоді треба вказувати всіх: і фотографів, і дизайнерів, і тих, хто брав участь в організації презентації, хто друкував», — сказала Оксана Давиденко.

Як фотографи захищають авторське право

Про участь своєї роботи в експозиції, для якої знімав портрети вісьмох військовослужбовиць, фотограф Андрій Дідківський дізнався вже постфактум — імені автора не було вказано ні на виставці, ні в численних публікаціях у медіа.

«Це, мабуть, одна найнеприємніша ситуація. Фотографа запрошують до фотопроєкту, він працює, здебільшого, як волонтер, а потім його навіть не кличуть на презентацію чи фотовиставку власних робіт. Більше того, його авторство не підписують і не оголошують. Оце вже пік неповаги», — ділиться Андрій.

Фотограф із понад десятирічним досвідом каже, що на початку кар’єри ставив логотип на кожну світлину і стежив за тим, щоб авторство було очевидним для всіх. Але згодом почав помічати, що його знімки без дозволу копіюють, роблять скріншоти, а логотипи просто обрізають і не вказують авторство. Він не звертався до суду, бо вважає, що виграти суд у справі інтелектуальної власності занадто складно через фінансові витрати, погано врегульоване законодавство, втрату часу і численні клопоти.

«Фотограф, який змирився з тим, що його знімки не підписують і нахабно крадуть, спить спокійніше. Звісно, якщо він не має світового імені. Комерційним митцям простіше, бо вони отримують гонорар від замовника та просто передають знімки — інколи самі не розуміючи, в яких цілях буде використано фото. А от репортажникам і документалістам складніше. Якщо знімок потрапляє в топи чи на перші шпальти видань — добре, коли за це платить редакція. Гірше, коли хтось просто поширює фото, не зазначаючи жодних відомостей про автора», — говорить Андрій Дідківський.

Схожий досвід має і фотографиня та журналістка «Суспільне Житомир» Анна Максимова. Вона переконана, що мовчати у таких ситуаціях не варто.

«Мої фото неодноразово публікували без зазначення автора. Я вважаю, що в таких ситуаціях необхідно відстоювати свої права. Фотографія — це така сама праця, як написання віршів чи навіть укладання плитки, але її чомусь часто знецінюють. Таке ставлення формується, коли фотографи дозволяють використовувати свою роботу без дозволу і підпису. Це пряме порушення авторських прав. Свої права потрібно захищати — і захищати до кінця, не шкодуючи ні нервів, ні сил», — вважає вона.

Перший випадок використання її фотографії без дозволу трапився ще до початку роботи в медіа. Їі без підпису опублікувала місцева газета, втім після дзвінка в редакцію вибачилася і вже в наступному номері вказала авторство. Гонорару за знімок не було, але, каже Анна, вона його й не вимагала.

Працюючи фотокореспонденткою, вона стикалася з подібними ситуаціями знову, але вже в іншому правовому контексті — авторські права на фото, зроблені для редакції, юридично належали самому ЗМІ. У таких випадках вона повідомляла головного редактора і писала тим, хто використав фото, про необхідність вказати автора. Більшість медіа реагували адекватно, вибачалися й додавали підпис. Однак інші платформи, зокрема, телеграм-канали і інстаграм-акаунти, поводилися інакше.

«Коли я зверталася з проханням підписати фото, мене просто блокували. Одного разу це настільки мене дістало, що я почала регулярно скаржитися на порушення авторських прав. Як результат, сторінку, яка постійно крала мої фото, регулярно блокували. Врешті-решт вони просто перестали брати мої роботи», — розповідає Анна.

В’ячеслав Ратинський — український фоторепортер і фотограф-документаліст родом із Житомира. Уже понад десять років він живе і працює в Києві, є членом Української асоціації професійних фотографів (УАПФ) і одним із тих, хто з перших годин повномасштабного вторгнення документує війну. Його роботи публікували провідні українські та міжнародні ЗМІ, зокрема, Reuters, The New York Times, The Guardian, BBC, Українська правда, Громадське, а також ЮНІСЕФ, ПРООН і USAID.

Попри свій рівень і репутацію В’ячеслав неодноразово стикався з використанням його фотографій без дозволу. «Звісно, траплялося, що беруть (крадуть) фотографії. Це часто трапляється, навіть великі українські медіа так вчиняють», — розповідає він. За словами фотографа, західні медіа набагато рідше порушують авторські права через суворі медіазакони і чітко налагоджену редакційну культуру.

На його думку, проблема в Україні пов’язана з відсутністю фоторедакторів або навіть фотовідділів у редакціях. Наповненням зображеннями займаються журналісти чи редактори, які можуть не мати належних знань і підготовки. «Питання фотографій доволі легко вирішити підпискою на одну з фотоагенцій, УНІАН, Укрінформ з українських чи Getty Images, Reuters, AP, AFP з західних. Ну а якщо немає бажання чи бюджету — завжди можна і треба звернутись напряму до фотографа, просто написавши у соцмережі, де ці фото зазвичай беруть», - ділиться простим рішенням В’ячеслав.

Більшість фотографів, за його словами, відкриті до комунікації. «Завжди можна запропонувати гонорар, залежно від можливостей редакції, що в рази покращить комунікацію із фотографом. Крім того, просто завжди треба підписати ім'я і прізвище фотографа. Це правило. Ще краще — додати посилання на соцмережі у вашій публікації на сайті, а тим більше, якщо ви публікуєте фото у соцмережах — тег і позначку сторінки автора», — рекомендує фотограф.

Він розповідає, що не завжди встигає відстежити все, але коли бачить своє фото без підпису — реагує. «Ось буквально кілька днів тому англомовне United 24 запостило моє фото у Instagram. Вони підписали на фото моє авторство. Але мене не запитали, чи можна це фото використати, і не позначили мою сторінку. Я спілкуюсь із фоторедактором цього медіа, тому я йому написав, зауважив, що чомусь ті, хто робить публікації в Інстаграмі, ніколи не позначають авторів. Він пообіцяв розібратись».

Звернення подіяло – вже у наступній публікації United 24 не просто вказали, але й поставили посилання на сторінки всі авторів, чиї фото були використані.

Після звернення фотографа В’ячеслава Ратинського United 24 почали не лише підписувати, але й ставити посилання на сторінки авторів фото / Скрин: Instagram united24.media

В’ячеслав Ратинський радить журналістам, редакціям та всім, хто використовує фотографії, працювати чесно і з повагою до творчості. Він також застерігає від використання фрази «фото із відкритих джерел». «Це, як мінімум, хамство і неповага. У кожної фотографії є автор, навіть, якщо воно опубліковане у соцмережах», - резюмує фотограф.

Що говорить закон: коли фотографія — не просто картинка

Як неодноразово пояснювали юристи Інституту масової інформації (ІМІ), фотографія є повноцінним об’єктом авторського права — незалежно від того, чи вона зроблена на професійну камеру, чи на телефон, чи опублікована в соцмережах. Сам факт розміщення зображення у відкритому доступі не означає, що ним можна користуватись вільно.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що виключне право дозволяти або забороняти використання твору належить автору. Тобто, ніхто інший, у тому числі, редакції онлайн-медіа, не має права публікувати фотографію без дозволу автора, якщо тільки це не передбачено винятками, чітко вказаними в законі.

У публікаціях ІМІ, зокрема, матеріалі «Перепост чи крадіжка?», неодноразово наголошувалося: «фото з відкритих джерел» — це не правове обґрунтування, а порушення прав автора. Це означає, що якщо під фото не вказано ані імені автора, ані джерела, — воно використане незаконно, навіть якщо знайдене у відкритому доступі.

Особливо часто проблеми виникають із репортажними або документальними фотографіями. Звичка копіювати зображення з інших сайтів або соцмереж без дозволу і підпису може призвести не лише до конфліктів, але й до юридичної відповідальності, цивільного позову або адміністративного штрафу.
А медійники, чиї авторські права порушені, можуть звернутися за безоплатною юридичною консультацією до Інституту масової інформації (ІМІ) — письмово, телефоном або через онлайн-форму.
Однак, як зазначають юристи ІМІ, судовий захист авторських прав в Україні — процедура складна, витратна й часто довготривала. Саме тому громадська реакція, професійна етика та саморегуляція в медіа мають сьогодні не менш важливе значення, ніж формальні юридичні механізми.

Ключовий принцип, про який нагадують експерти ІМІ: будь-яке використання фото без дозволу автора і без зазначення імені — це порушення закону.

Оксана Трокоз, регіональна представниця Інституту масової інформації в Житомирській області