Іноді, початок дискусії важливіший за результат. І сама ідея, є вже актом мистецтва. І враховуючи, що таке справжнє сучасне мистецтво, процес пішов. Я, чесно, не думав, що доживу до цього. І саме тому можу сказати головне: музей сучасного мистецтва в Житомирі вже виконав свою функцію. Навіть до того, як заклали першу цеглину. Бо ми тут з вами говоримо про це!

1. Місія сучасного мистецтва — не в експонатах, а в дискурсі

Мистецтво ХХ–ХХІ століття давно перестало бути про «красиво» або «правильно». Воно — про ідею, жест, переосмислення, деконструкцію, про «а що, якщо…». Це не моє визначення — так працює вся традиція від Марселя Дюшана і його «Фонтану» (1917) до сьогодні.

Сенс сучасного мистецтва — створити простір для думки. Спричинити реакцію: від захвату до злості. Дати людям привід обговорювати, сперечатись, питати себе: «А що він хотів сказати? Або навіщо ЦЕ?»

І тут найважливіше: емоція глядача інколи важливіша за намір автора. Так працює весь постструктуралізм у мистецтвознавстві (Ролан Барт, «Смерть автора», 1967).

Тому так — провокація, нестандарт, виклик. Це не «помилка проєкту», а сама його природа.

2. Про вигляд музею: сучасне мистецтво не може жити в «косметичному ремонті» або класичному архітектурному ансамблі.

Якщо сучасне мистецтво — це ідея, жест і деконструкція, то чому музей має виглядати як «класичний» будинок культури з колонами?

Найпотужніші центри сучасного мистецтва світу — архітектурні провокації.

Це факт, який легко перевірити за їхнім виглядом:

• Помпіду, Париж — називали «нафтовою рафінерією в центрі міста».

• Kunsthaus, Грац — «дружелюбний інопланетянин».

• Музей Гуггенхайма, Більбао — будівля-фантазія, яка зруйнувала всі канони форм.

• Музей сучасного мистецтва Відня (MUMOK) — темний моноліт, який навмисне «контрастує» з історичним центром.

Що об’єднує всі ці простори?

Вони не справляють враження «комфортних». Вони не мають подобатися всім. Вони — продовження мистецького жесту.

Саме тому архітектурна провокація — це не дефект. Це ознака жанру.

3. «Тут мав бути інший музей»? Давайте чесно

Час від часу зʼявляється аргумент: «А хіба не держава мала зробити музей? Чи область? Чи місто?» або там мало бути щось інше.

Давайте відверто:

Скільки державних чи комунальних музеїв у Житомирі за останні 20–30 років доведені до ладу? Скільки нових створено? Скільки запрацювали так, щоб ними пишалися? А по всій країні???

Навіть загальновідомі кейси — стадіон, магістрат — демонструють, що держава в культурі працює повільно, болісно й часто неефективно. Це не оцінка, а факт, який видно із затяжних реконструкцій, незакінчених об’єктів та вічних тендерів.

Мистецтво не терпить бюрократії. Його природа — свобода, швидкість, сміливість.

На жаль, у нас досі немає юридичної форми, яка могла б поєднати державну підтримку й творчу автономію так, як це працює у Скандинавії чи Німеччині.

4. Приватна ініціатива — це завжди ризик. І завжди сміливість

Найважливіше в цій історії — те, що музей у Житомирі створює не держава, це приватна ініціатива. Люди, які придумали, ризикнули, знайшли ресурси, відкрили двері для дискусії і готові щось робити не за бюджетний кошт, а власними силами.

Ще раз. В Житомирі. Взятись за такий амбітний проект.

І в мене є лише одне запитання:

«Люди, чим вам допомогти?»

Суперечка — не проблема, а норма сучасного мистецтва

Це абсолютно природно, що зʼявився конфлікт. Сучасне мистецтво — це не про консенсус. Це жанр, який існує у напрузі, у фрикції, у дискомфорті.

Воно провокує — і саме через це дає імпульс для розвитку.

Але! Важливо шукати точки дотику, консенсусу, обʼєднання.

Музей — це не тільки експонати. Це освіта, розвиток і спільність

Є поширений міф, що музей — це «поставити артефакти в коробку».

Але сучасні музеї по всьому світу давно працюють інакше:

• це освітні майданчики,

• місця зустрічей і дискусій,

• простори рефлексії,

• місця, де виникають нові сенси і спільноти.

У багатьох країнах музеї стали третім місцем — поруч із домом та роботою — де люди мислять, вчаться, зростають, де формується культурна ідентичність міста.

Якщо Житомир матиме свій такий простір — це не просто «музей».

Це платформа для розвитку:

для дітей, студентів, митців, містян, освітян, для всіх, кому не байдуже, куди рухається місто.