Quo vadis, alma mater?

Куди крокуємо, рідний університет?

За часів тотальних невизначеності та турбулентності проблематика лідерства, як особистого, так і інституційного, очевидно, розв’язується в площині стратегування як одного із дієвих способів здійснити квантовий стрибок, або щонайменше не зійти із дистанції. Для закладу вищої освіти питання «Куди йдемо?» звучить одночасно настільки ж фундаментально, як і щоразу по-новому. Власне вища освіта як соціальний інститут об’єктивно здійснює свій поступ у єдності й боротьбі, з одного боку, тяглості інтелектуальної традиції й системи знань та, з іншого, – прагнення зазирнути у майбутнє й інтегруватися у нього вже сьогодні на крок попереду від загалу. В сучасній суспільній парадигмі, де успішність дорівнює ефективності, де доконаним фактом є багаторазова професійна переорієнтація, а відтак, – й (само)освіта протягом життя, де конкуренція на ринках праці мотивує усіх учасників до формування індивідуалізованого набору soft&hard skills із очевидним акцентом на soft-компоненті, соціалізація особистості потребує життєвих просторів, максимально адаптованих до реалізації індивідуальної траєкторії розвитку за певного соціального контексту. Інноваційні ідеї, мікс ролей та статусів, система зв’язків та соціальних норм, патерни персональної та групової поведінки, професійна та індивідуальна самоідентифікація – це та багато іншого визначають потенціал університетської спільноти як середовище самореалізації особистості.

Що ж є ключовою орієнтацією у баченні успіху великого й складного університетського «живого» організму? Ймовірно, варто виходити із усвідомлення сутності кризи системи освіти в цілому й вищої зокрема, обравши стратегічною лінзою фокус на можливостях розвитку через розуміння причин та векторів переходу на новий якісний рівень. Позитивна конотація сприйняття стану кризи як втрати рівноваги щодо звичних способів подолання проблем спонукає систему до пошуку нової парадигми самоорганізації, що забезпечить її життєздатність сьогодні, завтра, завжди. Традиційне сприйняття університету як професійного, кар’єрного та соціального ліфту нині потребує переосмислення та повторної «збірки», причому не механістичного поєднання «старих» компонентів під новими гаслами, а релевантних сучасних запитам держави, економіки та соціуму моделей реалізації місії університету як унікальної за своїми спроможностями інституції. По суті, хибні уявлення про сучасну роль вищої освіти формуються під впливом безлічі міфів та стереотипів, які лягають в логіку двох діаметрально протилежних точок зору: перша – це переконання, що університетський диплом гарантовано має забезпечувати успішну кар’єру та високий дохід; друга – твердження, що вища освіта втрачає актуальність через швидкий розвиток технологій та широкий вибір альтернативних освітніх ресурсів. Насправді, обидві тези відображають занадто лінійне сприйняття університетської освіти, а відтак транслюють орієнтацію на де-факто неіснуючі прості та швидкі рішення як реакцію на системні виклики сучасності. Очевидно, диплом як такий не забезпечує індивідууму успішну самореалізацію з огляду на складність та безліч детермінант цього процесу, водночас фундаментальна освіта надає систематизовані різнопланові знання, кристалізацію внутрішньої системи переконань особистості та опанування інструментів адаптації до вимог постіндустріальної економіки знань. Вища освіта нині представляється як шлях до себе, завтрашнього, й спосіб підготуватись до професій, які наразі не існують; вища освіта – для тих, хто хоче мислити ширше, ніж однією спеціальністю. Навчання в університеті для студентства – це і самостійне відповідальне рішення про вибір, про інвестицію ресурсів, часу та зусиль, це можливість потестити на практиці у професійному ком’юніті власне уявлення про обрану професію або сферу діяльності, здійснивши таким чином персональну профіорієнтацію через власне бачення про «потрібні й непотрібні знання», зокрема, через досвід першого робочого місця; це міні-школа життя з подолання різного роду труднощів адаптації до освітнього процесу та особливого середовища, а отже – формування неабияких навичок комунікації; це спільнота однодумців із схожими інтересами не лише професійними, й а життєвими планами, прагненнями, орієнтирами, що здатні об’єднатися у студентські організації, виявляючи самостійність у реалізації творчого потенціалу; це широке коло знайомств, продуктивне оточення, що дасть змогу зрозуміти себе, шлях інтеграції до соціальної ієрархії; це максимально сприятливе поле формування базової потреби й навички – вчитися протягом життя й отримувати насолоду від процесу; це завжди вайб молодості, вільнодумства, дух свободи і рух назустріч новому. Університетське середовище – це неодмінно внутрішнє зростання особистості за професійним, громадським, спортивним, лідерським треками, що у синергії формують рівною мірою я-бренд кожного з учасників і корпоративний бренд університету.

Усвідомлення значимості та механізмів формування людського капіталу як критично важливої інвестиції у розвиток інформаційного суспільства дає розуміння цілісного концепту та реперних точок майбутнього розвитку університету. Наука, бізнес, мистецтво, технології, лідерство, доброчинність, органічно вписані в контекст щоденного університетського життя, моделюють бачення університету як відкритої системи, що формує, залучає та об’єднує спільноти з різними соціально значущими інтересами, життєвого простору генерації ідей та рішень, сприятливого середовища для особистісного й професійного росту на засадах корпоративної відповідальності та публічного управління задля суспільного інтересу. Університет як ідентифікатор національної ідеї, як центр формування партнерських відносин на всіх рівнях суспільства; як носій засадничої культурологічно-просвітницьої функції; як простір новаторства, академічних свобод та критично-дискусійного спілкування; як територія автономії та спільних рішень має непересічне значення як магніт сталого розвитку місцевих громад. Історія успіху університету, вибудована як лідерство у служінні суспільству, що форматує суспільний ландшафт на стратегічну перспективу, передбачає чутливість до актуальних викликів, а також здатність проактивно та фахово на них реагувати.

Інтеграція ключових пріоритетів у дієвий процес життєдіяльності університету (сучасні освітні програми, наукове лідерство, фінансова спроможність університету, міжнародна інтеграція, децентралізація управління та цифрова трансформація, безпечна та комфортна інфраструктура, єдність та розвиток спільнот) покликана забезпечити його подальше становлення в якості модерного, безпечного та мотивуючого до зростання місця сили для усіх учасників та партнерів освітнього процесу. Щире прагнення забезпечити актуальний рівень освіти відповідно до найкращих сучасних стандартів, професійний та особистісний розвиток учнівської молоді, студентства та освітян й науковців, сприяння трансферу знань та технологій, посилення присутності університету у міжнародному просторі неодмінно реалізується в унікальному бренді Поліського національного університету, що традиційно означує власною місією розвиток через служіння особистості, регіону, державі. Поліський національний, життя там, де ти!