«Коли почали поступати поранені з аеропорту, я одразу захотіла поїхати туди. Не сиділося на місці, тим паче, якщо я можу допомогти, якщо це в моїх силах. Ця думка засіла в голові, але я не знала, як це зробити. Приїхала б отак, а мені можуть сказати, що Дніпропетровськ – місто-мільйонник, мовляв, своїх вистачає. У мене там немає родичів чи знайомих, я жодного разу там не була», - розповідає 53-річна Наталія Начорна.

Жінка працює медсестрою у другій міській лікарні Житомира, загалом її досвід становить 25 років. Опікується онкохворими: обслуговує їх вдома. Живе неподалік офісу громадського об'єднання «Самопоміч».

«А тут ще й вивіска така тематична. Думаю, схожу», - веде далі Наталія.

Волонтери «Самопомочі» зголосилися підтримати медсестру: знайшли житло у Дніпропетровську, взяли на себе організаторські витрати. Зокрема, Станіслав Балакішієв та Наталія Числіна зустрілися із медсестрою перед відбуттям.     

«Розумію чітко, що там тяжкі, лежачі хворі: пришиті руки і ноги, серйозні травми, травми черевної порожнини, опіки, контузії, переломи тощо. Рук дійсно не вистачає. Я згодна бути ким завгодно (санітаркою, доглядальницею), аби просто допомогти», - поправляє окуляри медсестра.

Два тижні за свій рахунок вона працюватиме у медичному закладі Дніпропетровська. Планує їздити туди регулярно.

Перший чоловік Наталії Начорної був армійським підполковником, 13 років тому його не стало через онкозахворювання. Нещодавно вінчалися з другим чоловіком, він також підполковник. Застороги щодо поїздки були пов'язані із батьком Наталії, якому 85 років і який також потребує турботи.

У день від'їзду медсестри у Дніпропетровськ її чоловіка висвятили у сан диякона Свято-Михайлівського собору.