Шантажисти прийшли сьогодні на засідання виконкому Житомирської міської ради і стали вимагати підняти вартість проїзду у маршрутках до 4 грн. Мовляв, не витримують здорожчання пального і запчастин. А українці витримують суспільно-економічну кризу і ще й допомагають армії.

Цього разу популізм і хороводи “поборників” інтересів громади не пройдуть. Не так давно подорож в облізлих маршрутках зросла до 3 грн. Тоді чотири організації сказали своє рішуче “ні” такій ініціативі, яку врешті підтримали на засіданні того ж таки виконкому. Від перевізників вимагали чіткі розрахунки, які намалювали курячою лапою у певних кабінетах. Чиновники, у свою чергу, опинилися у ситуації, як в анекдоті про мавпу: і гарні, і розумні, і розірватися між цими двома філософськими категоріями не можуть. Ще раніше я якось прийшла на засідачку перевізників і службовців і в очі їм сказала, що вони є мафією. Один як підцибнув з-за столу, як заволав, немов поранений гібон, як співає Олег Скрипка. Коле в очі правда, але змова у владних кабінетах та з цими підприємцями очевидна. Найприкріше те, що ніхто не пропонує альтернативних рішень. У Житомирі діють кількадесят перевізників. Невже цей бізнес монополізований? А як там справи із поповненням рухомого складу тролейбусно-трамвайного управління? Чи досі будемо експерименти вигадувати: подовжимо тролейбусний маршрут з точки А у точку Б? Оригінально. Ще раніше тролейбуси вирізали, позбавляючи Житомир стратегічного транспорту.

Натомість перевізники ще й шантажують ймовірним страйком. Совісті ні на копійку, яка щодня знецінюється через незрозумілу політику у державі. А чому вони не виходять страйкувати проти зростання курсу долара чи проти грабунку України загалом? Вузькокорпоративні інтереси, які продовжують затьмарювати очі на тлі війни, переважають суспільні цінності.

Особисто я не можу дочекатися тепла і пересісти на велосипед. Щодня думаю про свій ровер і про те, як буду пересуватися (хай і не дуже комфортно через відсутність інфраструктури) вуличками рідного міста.