Сідаю у маршрутку і даю водію три гривні за проїзд по місту. За мною простягує гроші чоловік у військовій формі. Відходимо разом у “хвіст” автобуса. Запитую його, звідки сам. “Служу у 95ці, захищав Донецький аеропорот”, - відказує. У мене німа пауза, беру себе в руки: “Хіба не видали посвідчення учасника бойових дій?” – “Не видали і не лише мені: таких кількасот щонайменше у Житомирі буде”. За кілька зупинок він вийшов, а я заглибилася в роздумах про “мадіну-роть”, як свого часу назвав мій колега “родіну-мать”.
Часто ми обурюємося, що водії громадського транспорту хамлять захисникам, а коли порушуєш питання державного регулювання захисту прав учасників АТО, то мимоволі перетворюєшся на брехуна, “того, хто не любить владу, є зрадником” і т.д. Пропагандистська машина нинішньої влади в Україні, що працює за лекалами Кремля, не надто вигадлива і вдається до відверто примітивних штампів-побрехеньок. Держава, до речі, досі жодному перевізнику в Україні і на Житомирщині, зокрема, не відшкодувала виплати за пільговий проїзд бійців, але змушує ставати волонтерами. Хтось із підприємців не проти робити свій внесок у загальну справу, а хтось не вважає за потрібне так чинити, посилаючись на саботаж влади у питаннях відшкодування. Уже всі забули і лише з іронією згадують мантру про тисячу гривень щодня у зоні бойових дій, але вельми боляче спостерігати, коли тут, на мирній території, принижують і вказують на вихід тим, хто ще вчора ризикував своїм життям задля країни.
Кілька тижнів тому мені, журналісту, довелося втручатися у ситуацію, коли боєць із посвідченням прийшов на автовокзал і мав купувати квиток в інше місто. З віконечка касирка попередила, що йому можуть висадити. Я зателефонувала кільком місцевим чиновникам і попросила відреагувати. Хлопець, на щастя, поїхав без пригод, але ж чудово розумію, що інші бійці точно натрапляли на гнів чи водіїв, чи перевізників.
Дивно, що маючи потужне житомирське лобі у владі по-новому на всіх щаблях, слухаючи про те, які вони є круті волонтери, насправді забули про захисників та про всі їхні клопоти вдома. Я б сказала “забили”! От візьмімо до прикладу питання виділення земельних ділянок, засідання щодо якого у мерії проходить наче шоу фокусника: хтось виймає якісь папірці, щось зачитує. Знаю, як нещодавно містер Ікс, назвемо так цього чиновника, привіз у Київ перелік ділянок для “атошників”, а на нього подивилися, наче на клейтуха, бо ділянки – для продажу. “То хай хлопці отримають і продадуть”, - припустив містер Ікс. На це агенти влади не пішли, бо такої вказівки не мають.
