12 липня 2020, 11:26 Житомир: °C
Олена Галагуза
Журналістка, депутатка Житомирської обласної ради

"Це не моя дитина"

 Сказала моя мама, коли за кілька днів після пологів знайомили мацьопку з першим годуванням. Кілька хвилин мама роздивлялася і відчувала щось не те. Дійсно на клаптику, що загорнувся, були вказані інше ім’я та прізвище. Коли вже принесли чорняву Галагузку, на душі стало спокійніше.

Зараз таке в принципі було б не можливе. Якщо народжуєш без хірургічного втручання чи реанімаційних заходів, немовля одразу ж прикладають до грудей. Кілька годин і я на животику тримала своє маленьке диво. Так гріється немовля. А раніше могли покласти на електрогрілку і в прямому сенсі перегріти дитину до опіків, що і сталося з моїм знайомим. Після цього робили пересадку шкіри, а наслідки відчувалися до підліткового віку.

Коли везли на “каталці” у палату, почула розмову, що одночасно народжувала циганка. Діалог між персоналом: “А вона кличе свого Гаріка, а він так і не прийшов”. – “Скільки років їй?” – “19 чи щось таке”. – “Хіхі. Вже стара, бо й у 15 приходять до нас”. До речі, родичка цієї породіллі у коридорі агітувала погадати)))

У нас були партнерські пологи. Напередодні дізналася, що на Житомирщині такі пологи становлять понад 70 відсотків. І, до слова, немає значення, чи приїздять народжувати з районів чи міст. Як сказала наша лікар, мама і тато народжують мозком, а бабусі – серцем. Присутність другої половинки – це не просто підтримка, а розуміння спільної відповідальності і почуття неабиякого єднання. Так, не всі чоловіки морально готові побачити народження дитини, і кожен має самостійно прийняти рішення.

За кілька тижнів у статусі мами переосмислюєш все. Вчишся новій науці – маминій, найкращій і найскладнішій у світі. 

P.S. На написання цього блогу надихнула розмова із колегою Вадимом, у якого нещодавно народився синочок.