13 December 2024, 00:38 Житомир: °C
Георгій Мокрицький
Український журналіст, літератор, публіцист, видавець, краєзнавець, фотохудожник, історик архітектури, громадський діяч. Заслужений журналіст України (1993), член Національної Спілки журналістів України (1983)

КОМУ НЕ ВГОДИВ… ПАДЕРЕВСЬКИЙ?


Дивну реакцію у невеликої частини житомирян викликала ініціатива польської сторони встановити в нашому місті пам’ятник видатному музикантові Ігнацію Падеревському. Чому всесвітньовідомий митець не вгодив декому із наших земляків? Митець, якого президент США Франклін Рузвельт після концерту назвав «сучасним безсмертним»?

«Патріоти-протестанти», захищаючи Житомир від пам’ятника культурному діячеві світового масштабу, рекомендують консульству Польщі встановити його у… Вінниці. На ці неадекватні випади можна дати відповідь по пунктах. Отож.

По-перше, Ігнацій-Ян Падеревський, не просто часто бував у Житомирі, де жила його родина: батько, сестра і мачуха, яка виховувала його з ранніх років. В Житомирі є будинок, де жили Падеревські, щоправда, його соромно показати будь-кому у такому вигляді, до якого довели домівку знаменитого музиканта її сучасні мешканці. Це відразу два аргументи на користь пам’ятника: конкретні зв’язки Падеревського з нашим містом і можливість (за рахунок польської сторони!) виправити несправедливість і спокусити борг перед видатним земляком. Так, так – саме перед земляком! Адже,

По-друге: архівні документи виявлені нещодавно відомим краєзнавцем-архівістом, моїм колегою і справжнім патріотом Русланом Кондратюком у Державному архіві Житомирської області ставлять під сумнів місце або дату народження Падеревського саме у с. Курилівка на Вінничинні. У метричних книгах парафіяльного костьолу містечка Хмільника ці записи відсутні. Це при повній збереженості одиниць зберігання в ДАЖО. Відтак, є вагомі підстави продовжити пошуки дати народження і хрещення в метричних книгах костьолів на терені сучасної Житомирської області. Чому? Тому що (увага!), батько видатного музиканта – Ян Падеревський народився, і був приписаний до міщан громади с. Нехворощ нинішнього Андрушівського району Житомирської області. Отож, корні Падеревського – з Житомирщини!

Отож, намагання деяких несвідомих житомирян «відправити» пам’ятник нашого справжнього земляка Падеревського до Вінниці, є повтором історичних помилок і поганої традиції Житомира давати відступну цій південній сусідці… Прикладами про такі граблі, хоч греблю гати. Наведу тільки два. Перший. Коли виникла необхідність відкрити в нашому регіоні консульство Польщі, для нього в Житомирі чомусь не знайшлось приміщення (?!), а от у південної сусідки знайшлось! Другий. Коли виникла ідея заснувати в нашому регіоні ювелірну фабрику, то її створили не Житомирі (поруч супер-родовища коштовного каміння у Володарськ-Волинському районі), а у південної сусідки…Таким чином,

По-третє, Потрібно, нарешті, позбавитись негарної традиції постійно поступатися славній Вінниці, і не відправляти до неї ті принади, що нам буквально «падають з неба». Бо кожен пам’ятник, музей, цікавий об’єкт, навіть, фонтан (дивись знову ж таки на Вінницю!), є туристичною принадою, а розвиток туризму – це підтримка місцевого бюджету і взагалі рух вперед самого міста! Які можуть тут бути «але»? Та, чомусь вони є. Через це треба знати:

По-четверте, «аргументи» противників увічнення Падеревського в Житомирі елементарно нульові, висмоктані із пальця! Псевдопатріоти волають про те, що Падеревський як прем’єр-міністр Польщі (за часів Пілсудського) «давав накази розстрілювати українців»… Але накази військовим давав тоді тільки їх головнокомандувач Юзеф Пілсудський, і стріляв він не в «українців», а в більшовиків. Хто ще не здогадався, чий текст озвучують ці «українські патріоти» (в рядах католиків!)? Звідки раптом така турбота про «українців»? Відповідь в наступному пункті. Отож,

По-п’яте, ми, самі українці, розберемося, з ким дружити? Ми знаємо світлі і темні сторінки віковічних відносин між Україною і Польщею. І ми в Житомирі, свідомо рішенням громади і місцевої влади назвали ім’ям Падеревського музичну школу №5, проїзд на Мальованці, встановили пам’ятну дошку на Польському домі, а тепер наші західні друзі-слов’яни у нас встановлять пам’ятник Великому європейському митцю. І тоді, кілька років тому, ніхто в Житомирі не заперечував, бо замовник потенційних протестів на «захист українців» ще не воював з Україною

А тепер, в продовження п’ятого пункту, про сам пам’ятник. Увага! Геніальний піаніст не бовванітиме на високому постаменті, не споглядатиме з недосяжної висоти на плебс, а застигне в бронзі у момент найвищої естетичної радості за інструментом: майже на рівні наших очей! Польсько-український піаніст закликатиме нас не шукати у ближнього гріхи, а радіти Небу і Сонцю. Тим більше, що він застигне на вулиці, що носить ім’я Театральної, і зовсім поруч з католицьким костьолом, куди прямують в більшості українці-католики, а не етнічні поляки…

Тож, чи варто комусь піддаватися провокаціям спецслужб тієї держави, яка спить і бачить не тільки нею бажаний та інспірований глибокий розкол в нашому суспільстві (з будь-яких, найдрібніших приводів), а й намагається посварити українців з нашими історичними сусідами, використовуючи для цього будь-які приводи: наймізерніші і найганебніші? Але ми пам’ятаємо гасло поляків у боротьбі з російським імперіалізмом: «За нашу, і вашу свободу!».

Боротися проти пам’ятника видатному синові української землі в Житомирі, це боротися проти європейського Житомира, яким він є, а це не залежить, на щастя, від неєвропейської країни-агресора, що підбурює декого на такі ганебні кроки. Ця країна робить вигляд, що забула, скільки мільйонів справжніх українців пішло з її «ласки» на той світ. Оце, насправді, має бути для нас пересторогою! Причому, вічною!

Георгій Мокрицький,

Заслужений журналіст України,

почесний член Національної Спілки краєзнавців України,

Член Національної Спілки архітекторів України,

голова Житомирської обласної організації

                                                                                                                                                                                                 Українського Товариства охорони пам’ятників історії та культури