Якось випала нагода погостювати у Житомирі. Коли гуляв у центрі міста, на майдані Соборному побачив бiлборд, що викликав хвилю емоцій. На якому був зображений Тарас Бульба-Боровець i напис «Житомирщина – колиска УПА». Усю цю пiдмiну iсторичної дiйсностi закрiплювало прiзвище місцевого очiльника Свободи.
 
Як пiарнику, мені зрозуміле бажання «примазатися» до слави УПА, а от як людинi, котра любить iсторiю, зокрема житомирського краю, стало соромно за свободiвцiв. Бiльше того прикро, що знайомi менi iсторики-викладачі, якi є членами цiєi органiзацiї, не припинили «наруги»...
 
Поясню у чому річ. Житомирщина – не колиска УПА. Певно свободівці побачили цю дурницю в україномовній версії Вікіпедії. Там є навіть посилання на ніби першоджерело – якийсь блог, у якому розміщено прес-реліз від громадської організації в котрому, в свою чергу, є словосполучення-припущення – «можна назвати». Як на мене це не авторитетне джерело. Не треба також забувати, що Вікі – це вільна енциклопедія: пише хто хоче. І називати регіон «колискою» тільки тому, що у 1943 році тут дійсно діяли загони Бульби-Боровця, щонайменше легковажно.
 
Насправді перші загони УПА були створені на Рівненщині. Тут тримали Клима Савура – командира армії, жорсткого керівника її служби безпеки. Я був у селі Сухівці, у якому загинув головний художник повстанців Нiл Хосевич i т.д.
 
Мiж іншим, житомирському краю є ким пишатися iз нацiоналiстiв. Житомир є колискою дiяча ОУН Олега Кандиби (Ольжича), який тут народився. На його честь перейменували вулицю, а декілька років тому додали ім’я до назви обласної бібліотеки і запровадили стипендію. До речі, ґвалту було – місцеві комуністи дуже були проти. Але наполегливість і лобі депутатів облради із ХДС перемогли.
 
Це я до того розповідаю, що житомирській свободі треба було спочатку чогось домогтися (наприклад, пролобіювати перенесення пам’ятника Леніну з центру), а тоді вже білборди по місту розвішувати.