В Україні не буде електронного врядування, про яке останнім часом стало модно говорити у найвищих ешелонах влади. Принаймні — у найближчі 10, 20, 30 років.

Зараз я зробив невелику паузу, щоби подумати, й вирішив дописати: «якщо хочете, то його не буде ніколи». Такий песимізм у мене виник після міжнародної конференції з інформаційних технологій та електронного врядування «eGover 2011, Естонія — Україна».

Навіть попри «позитивні сигнали»: під час заходу було підписано меморандум щодо спільного впровадження у Миколаєві так званої «е-школи». За допомогою цієї платформи педагоги спілкуються між собою, з батьками, учні можуть одержати домашнє завдання, дізнатися оцінки та багато іншого — і все це через Інтернет. Вісімсот шкіл користуються системою за невелику плату, яку віддають приватному підприємству. І дирекції обирають «е-школу» цілком (увага!) свідомо й добровільно. Адже для них вона просто зручна.

А ще в Естонії можна розрахуватися за паркування автомобіля за допомогою свого мобільного. Таким же чином придбати квиток у громадському транспорті. Відбуваються електронні вибори (перше у світі голосування через Інтернет відбулося саме в Естонії 2005 р.). Зараз із урахуванням новітніх технологій реформується медична галузь. Естонці визнають, що система iNext, запроваджена для зменшення черг на прикордонних пунктах не вирішила проблему, але певні покращення дала. А починали всю історію з е-врядуванням із податкової служби. Тепер подання декларації відбувається за хвилини у зручному для громадян місці.

Взагалі естонські доповідачі у своїх виступах наголошували, що е-врядування орієнтоване передусім на громадян. Воно є каталізатором успішності економічних реформ, дає змогу ефективніше використовувати ресурси та робить процеси у державі прозорішими, допомагає подолати корупцію. Почувши це, я одразу поставив хрест на Україні щодо цього питання. Як ви розумієте, наші чиновники, незалежно від «кольору», ніколи на це не підуть. Яскравий приклад: недоторканність нардепи із себе досі не зняли — «обіцяного три роки чекають». Якщо все буде прозоро, то як тоді «заробити» 150 млн дол. на закупівлі державним коштом бурової платформи? (Докладніше — у «Дзеркалі тижня».)

Міністр економіки та комунікацій Естонії Юхан Партс на конференції зауважив: якщо б не було інформаційно-комп’ютерних технологій, то багатьох змін його країна просто не мала би. І нині Європейський Союз переймає досвід не тому, що електронне врядування — «добра річ», а для того щоб розвивати ринок усередині об’єднання. Ця теза посилила мій песимізм: в Україні у 90% випадків бездумно копіюється чийсь досвід без урахування специфіки і розуміння, навіщо.

Тут мені можна закинути, що нема чого порівнювати Україну й Естонію — мовляв, простори і населення зовсім не тотожні. Так, звісно, але що нам заважало розвиватися? Наразі ми робимо тільки перші невпевнені кроки в цьому напрямі — у Вінниці, Луцьку, тепер у Миколаєві; а територію Естонії вже на 99% охоплено швидким мобільним Інтернетом, країна продовжує виконувати намічені в стратегії побудови інформаційного суспільства завдання.

До речі, з часу її ухвалення змінилося кілька урядів, але всі нові керівники продовжували діяти за планом попередників. У цьому, певно, також один із ключів естонського успіху (мабуть, саме тому вони — вже у ЄС, а ми зі своїм потенціалом — досі ні). І досвід того, як цього успіху досягти в електронному врядуванні, Естонія вже експортує по всьому світу.