Виявляється сьогодні– 15 травня – День української вишиванки (за деякими джерелами – цей день завтра 16-го).

Але написати цей пост задумав іще вчора, не знаючи про подію.

Із 2012 року для мене вишита сорочка – щось більше за «понт», «кітч», «патріотизм», «націоналізм» etc. Вона точно не є «шароварщиною» для мене. Дякую другові, який змінив моє ставлення, прищепив справжню любов до вишиванок.

У мене їх три (іще парочку собі придивився – збираю гроші) – одна з Полтави, інші – з Рівного. І я їх вдягаю не лише у свята чи в особливі дні. А тоді, коли мені цього хочеться; бо мені подобається.

Мені приємно, що мої друзі теж наслідують мій приклад.

Буду радіти, якщо кожен українець вдягатиме сорочку не тому що хоче заявити свою патріотичну позицію, чи тому, що хоче «побудувати нову державу», а тому що душа просить.

P.S. Тут інтернетами гуляла ця картинка. Особисто я підтримую – бачу в цьому не елемент «патріотичного виховання», а просто виховання справжніх українців.