Село Головенка обстріляно з Житомирського полігона

Головний редактор газети «Сільське життя» Валерій Івановський біля однієї з 5-ти воронок, що утворилися під час артилерійського обстрілу у Головенці. 

У ході чергової робочої поїздки по Житомирському району я отримав інформацію про те, що на початку листопада поточного року (приблизно 10 листопада, бо точну дату встановити не вдалося), село Головенка було обстріляне з артилерійського озброєння. Під час проведеного журналістського розслідування ось, що вдалося з'ясувати.


Того дня о 14-й годині на село Головенка впало та розірвалося 5 артилерійських боєзарядів: один у рівчак, три у нешироку лісосмугу, ще один - подалі у напрямку села Вишневе. Те, що набої не влучили у чийсь будинок і те, що ніхто не загинув - щаслива випадковість.

Ось, що з цього приводу говорять свідки.

Дорожкіна Галина Мусіївна, 1936 р.н., проживає у с. Головенка на вул. Корольова, 95 (не більше 50-ти метрів до місця падіння набоїв):

- Того дня я знаходилася біля хати зі сторони лісосмуги. Коли почалися вибухи, з мене вибуховою хвилею зірвало хустку, з вікон посипалося скло, я дуже перелякалася. Тепер я розумію, що якщо б не сосни в лісі, то від осколків могла постраждати і я. Сорок п'ять років я пропрацювала на фермі і не знала, що таке серцевий біль, а з того дня до цього часу в мене постійно болить серце.

Марченки Сергій Якович та Марія Макарівна, проживають на вул.Корольова за 100 метрів до вибухів на відкритій місцевості. 

- У рівчаку, саме там, де розірвався артилерійський набій, ми постійно вирубуємо кущі на дрова, - розповідає Сергій Марченко. - Так було і у переддень до тієї події. І того дня мали йти по дрова, і якби ми пішли тоді, то сьогодні б з вами вже не розмовляти... Але мене попросили поїхати на кладовище та встановити пам'ятник на могилу. І коли ми вже поверталися, то почався обстріл.

Тому можна вважати, що того дня ми народилися вдруге... У хаті одне вікно було вибите повністю, ще у чотирьох потріскалося скло.

Марія Марченко у момент першого вибуху знаходилася біля порога. Її оглушило так, що вона протягом трьох тижнів нічого не чула на одне вухо, а головний біль та погане самопочуття вона відчуває й досі.

Воломир Колесник, проживає на вул.Корольова за 100 метрів до вибухів на відкритій місцевості.

- Взагалі-то, я часто припинаю корову біля рівчака, де й стався артнальот. Але того дня і в той час я саме припинав корову в іншому місці - метрів за триста від найпотужнішого вибуху. Корова перелякалася і зірвалася геть, а я побачив вибухи, що здіймалися значно вище лісополоси.

Однією з можливих причин цієї пригоди, я вважаю, може бути те, що військовослужбовці з полігона багато п'ють горілки: і самогон у селі постійно купляють, і продавці їм продають алкогольні напої, не дивлячись на заборону. Тому, рано чи пізно, це мало погано закінчитися, добре ще, що обійшлося без жертв...

Петро Опанасюк, проживає на вул. Корольова за три сотні метрів від місця події:

- Ми того дня утеплювали вікна. Коли відбувся перший вибух, то качки так перелякалися, що впали на землю і завмерли. Пощастило, що до нас не долетіло... 

Після артилерійського обстрілу, дізнавшись з телефонного дзвінка, що влучили не туди, куди цілили, до села приїхали військовослужбовці з полігона. Вони вибачилися перед мешканцями Головенки та почали ліквідовувати наслідки надзвичайної події: засклили вікна, кому треба -порубали дрова, не забули взяти розписки, що майнових претензій до них постраждалі не мають, про компенсацію моральних страждань мови не йшлося, хоча це можна вирішити в судовому порядку.

Спроба з'ясувати причину інциденту у командування військового полігона ні до чого не призвела - полковник направляв за дозволом на спілкування до командування Повітряно-десантних військ.

Зрозумівши, що від наших бравих вояк нічого не дізнаєшся, оскільки вони всіляко намагалися приховати від громадськості ту надзвичайну подію у Головенці, доводиться робити припущення того, що сталося.

Швидше за все, село накрили міни - про це сказали самі військовослужбовці місцевому жителю. Судячи з діаметру воронки, можна припустити, що діаметр боєприпасу був 120 міліметрів. Якщо пан полковник направляв до «десантури», то цілком логічно можна припустити, що «відзначилися» саме вони. З військової техніки, яка зараз використовується десантниками на полігоні, артилерійським зарядом діаметром 120 мм (в тому числі й мінами) стріляє славнозвісна самохідна артилерійська гармата «Нона», що створена для вогневої підтримки повітряно-десантних військ.

З того ж інтернету можна дізнатися, що радіус капітального враження людей 120-мм міни з «Нони» складає 60 метрів. Розліт окремих осколків може доходити до 200-250 метрів. Вага розривного заряду в 16 кілограмової 120-мм осколково-фугасної міни 3,93 кілограма. Фугасна міна, проникаючи на найвигіднішу глибину, створює воронку діаметром в 3-4 метри і глибиною близько 1 метра.

До речі, те що у Головенці розірвався саме фугасний заряд говорили й самі військові під час спілкування з населенням. До цього вони додавали - добре ще, що не стріляти осколковим набоєм, а то б...

Оскільки артилерійський обстріл вже став фактом, то є вірогідність, що він може повторитися знову - бо ж полігон залишається там, де й був, і стрільби там не припиняться. Тому мешканцям сіл, що межують з ним варто знати, що робити, коли потрапляєш під артилерійський обстріл.

Для більшої безпеки поруч з будинком варто збудувати укриття - наприклад, бліндаж, мінімум, у три наката.

Якщо ж знову станеться мінометний обстріл, то необхідно знати, що у міномета є кілька особливостей.

По-перше, міна летить з дозвуковою швидкістю по крутій траєкторії. Можна почути постріл і характерний свистячий звук від міни до її вибуху. 

По-друге, міна вибухає від удару об землю, і осколки розлітаються вгору і в сторони. Стояча людина чи тварина - дуже вразлива ціль. Тому, почувши звук міни (або застережливий крик досвідченого товариша), негайно падайте на землю, закриваючи голову руками. Вставайте не відразу, бо з досвіду бойових дій на Сході, відомо, що з міномета обстрілюють «серіями»: 6-8 пострілів, пауза в кілька хвилин, потім знову 6-8 пострілів на добиття. Зазвичай таких серій бувало не більш трьох.

Ось, що вдалося дізнатися на місці про артилерійський обстріл села Головенка місяць тому. Оскільки місцеві військові начальники приховують інформацію про даний інцидент, редакція надсилає офіційний запит Міністру оборони України С.Полтораку, щоб дізнатися, що ж сталося того дня на полігоні, хто у цьому винен, як покарано винуватців та що зроблено для недопущення у майбутньому таких інцидентів.

Валерій Івановський,
головний редактор газети «Сільське життя»

www.silske.org