Я давно використовую термін "необільшовики" для оцінки діяльності нинішньої влади та її прихвоснів.

Необільшовизм для мене - це  методи діяльності, що притаманні були більшовикам (для молодого покоління поясню, що це купа авантюристів на чолі з Леніним, яка у 1917 році провела антидержавний заколот у Росії). Саме вони сто років тому намагалися "залізною рукою" загнати народ до "щастя світового комунізму". Після того, як вони під гарними гаслами: "кінець війні, фабрики - робітникам, землю - селянам", дорвалися до влади, то народ почав проти них громадянську війну і тому більшовики перейшли до насилля: знищили свободу слова, заборонили ідеологічно ворожі партії, ліквідували правоохоронні органи, перейшли до терору відносно людей, які мали власну думку і не підтримували їх тощо. Щоб витравити зі свідомості громадян спогади про нормальне життя в умовах колишньої системи, вони знищили пам'ятники та перейменували вулиці і міста.

Як бачимо, все це є ідентичним  до дій нинішніх "шоколадників", які, у більшості своїй, так само як і більшовицькі лідери, працюють на замовлення закордонних господарів, але ж своєї суті не змінили - залишилися такими ж русофобами і залляли Україну кров'ю, як більшовики  колишню Російську імперію.

 Початок необільшовизму в Україні почався зі спроби втретє в історії розбудувати "Незалежну Україну зразка 1991 року". Але ж з історії ми знаємо, що відразу після будь-якої "розбудови" "незалежності" в Україні розпочинається "доба руїни". Було так і після визвольної війни під приводом Хмельницького, і після потуг оформити "незалежність" у 1917-1920 роках різними політичними авантюристами (Грушевським, Скоропадським, Петлюрою), яких зараз героїзують "шоколадники", мобілізувавши неонацистів - цих горе-"патріотів".

Затим "доба руїни" повернулася в Україну після спровокованого з-за кордону "помаранчевого" Майдану, коли газ з Росії виріс з 55 доларів до 450, а курс долара виріс з 4-х до 8-ми гривень тощо.

І от зараз трикляті "шоколадники" ввели нас у черговий період "доби руїни", коли економічний геноцид народу досяг небувалих висот, а мерзотники при владі використовують у повній мірі ті ж методи, що й їхні ідеологічні пращури сто років тому.

Замість того, щоб запропонувати народу об'єднавчу ідею, припинити громадянську війну, "шоколадники" роблять все, щоб посіяти розбрат та ненависть в Україні, та якомога довше "доїти" її, набиваючи власні кишені, посилюючи при цьому геноцид нашого народу підняттям цін та трифів.

З цією метою вони вміло використовують й українських неонацистів, які хочуть, щоб наш народ цитував людиноненависницькі гасла Бандери так, як китайці колись Мао Цзе-дуна.

З метою відволікання уваги від провалів у зовнішній та внутрішній політиці, житомирська обласна та міська влада за завданням  офшорника Гаранта-Петруся,  почали цілий комплекс заходів, які також провалилися з тріском: участь у "реформах" села з об'єднанням громад, поліції, прокуратури, медицини, освіти та ін.

Не вдалося цим спантеличити народ, який реалістично, вкрай негативно,  оцінює діяльність "панамських патріотів" і після постійного різкого подорожчання життя  вже дозріває до бунту.

Тому "шоколадні" політтехнологи, щоб  відволікти увагу від власної корупції та виводу коштів в офшори, надумали галасливу кампанію по "декомунізації", прийнявши сумнозвісний закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

При цьому ці мерзотники показали своє блюзнірство тут у повній мірі.

Попри те, що законом засуджується й націонал-соціалістичний (нацистський) режим, а Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй резолюції від 2006 року засудила спроби прославляння тих, хто був союзником Гітлера (Бандера, Шухевич),   житомирські "шоколадники" Машковський та Сухомлин створили "комісії" з сучасних неонацистів та прихвосня під всі влади (від комуністичної до нацистської) - "видатного" краєзнавця Мокрицького.

Більше того,  ця владна мерзота прийняла такий закон, що дозволяє їй самій перейменовувати вулиці, якщо народ на це не згодний, бо ж ми вже переконалися, що народ для Потрошенка та його банди - ніщо, бидло.

Прикладом  цього може бути  Березівська сільрада Житомирського району. Тут  у селах Дубовець та Черемошне люди взагалі висловилися проти будь-яких перейменувань і лише у Березівці погодилися замінити вулицю Леніна на Європейську. Але головний "шоколадник" області начхав на думку народу - одним розчерком пера він ліквідував центральну вулицю у Березівці - визволителя України від нацистів та їхніх прихвоснів (які й сьогодні засідають у "топографічних" комісіях) генерала Ватутіна на … Петра Потапенка. Хто цей "неприший кобилі хвіст" люди б і не знали, якби Машковський у дужках не пояснив - бандурист, хоровий диригент. Не будемо публічно співставляти всесвітньо відому постать полководця Ватутіна, війська під командуванням якого звільнили не лише пів-України від Гітлерівського "нового порядку", який насаджали в Україні  союзники німецького націонал-соціалістичного вождя   Бандера та Шухевич, а й Березівку, Житомирський район та область в цілому.

Хіба  березівцям стане краще жити на вулиці хорового диригента? Знаю лише, що проблеми почнуться відразу -  коли будуть переоформлятися земельні ділянки чи будинки. От тоді в хід підуть матюки, а може й вила.  Але на це нотаріус скаже: а я тут причому, ви ж мовчали, коли перейменовували, то тепер платіть по повній…

І мешканцям села Черемошне автомобільний торгаш, який протирає штани у кріслі губернатора, також підсунув добрячу "свиню": вулицю  всенародного улюбленця Василя Івановича Чапаєва  перейменував на Хмелярську.

Тут два нюанси. Перший з них полягає у тому, що недобиті сучасні бандерівці просто внесли у "чорний список" Чапаєва, навіть не розібравшись у тому, що він ніколи не був комуністом. Більше того, у 1918 році  він не допустив з'єднання армій Колчака та Денікіна, після чого б точно була відроджена "єдина та неделима" Російська імперія і про Україну у нинішньому статусі ніхто б і не заїкався.

Другий нюанс говорить про те, як "якісно" було підготовлено розпорядження Машковського. Запропонувавши своєму господарю, який виділяє кошти з обласного бюджету на його брошурки, перейменувати у Черемошному вулицю Чапаєва на Хмелярську, сумнозвісний пан Мокрицький навіть не глянув на карту, бо у цьому невеличкому селі вже є вулиця Хмельова, 1-й та 2-й провулки Хмельові. Селяни вже розуміють, яка у такому співіснуванні виникатиме плутанина.

А про те, як голова ОДА у селі Левків заживо поховав Героя України Василя Божка та переназвав його прізвищем вулицю Першотравневу - газета вже повідомляла своїх читачів. Негативну реакцію на це мені довелося почути на нещодавній сесії Левківської сільради. Люди обурювалися й чому перейменовано вулиці Жовтневі? Один депутат казав - це ж не вулиця Жовтневої Революції, навіщо перейменовувати? Може ці ідіоти відмінять й відповідний місяць в українському календарі?

А що, вони можуть? У пориві неонацистського угару можуть в нашому календарі з'явитися й такі місяці: Бандеровець, Шухевич, Гітлерюгенд… Ідіотам хіба вкажеш? Поки вони у психлікарні на Гуйві не опиняться - чекайте від них чого завгодно.

І все ж Мокрицький, як не вислужувався перед бандерівцями, але ж підставив їх знову, викривши всю суть цієї авантюри: у Глибочку знищив  вул.Російську, яка до "декомунізації" має відношення таке ж, як Порошенко до щасливого майбутнього нашого народу.

Ось вона суть перейменувань вулиць - посіяти розбрат в Україні, посварити українців та росіян, возвеличити поляків - як компенсацію за Волинську трагедію 1943 року, яку організувала ОУН-УПА, і яку польський сейм готовий офіційно визнати геноцидом поляків бандерівськими головорізами. Не марно ж чимало нових вулиць, особливо в Житомирі носитимуть польські прізвища.

Та й у Житомирському районі також. Наприклад, в Іванівці вже є вулиця  Олени Левчанівської. Кого не питав у цьому селі - хто така - ніхто не знає. Ще й додають матюки на адресу "перейменовників". Але у сумнозвісному розпорядженні Машковський-Мокрицький пояснили для нас недолугих, що це перша українська жінка депутат … сейму. Правда, не уточнили, коли вона була депутатом сейму: під час окупації Польщею Західної України, чи пізніше - коли Радянський Союз зібрав усі українські землі докупи і породив могутню Українську державу, яку  "незалежники" з націоналістичною цвіллю перетворили на помийку та посміховисько всього світу?

Найбільше у Житомирському районі дует пройдисвітів (автоторгаша та радянського журналіста)  переколошматив  Руднє-Городищенську сільраду, де змінено 17 вулиць!

Тут у пориві націоналістичного угару порошенківці знову показали людям, що з головою "не все в порядку", знищивши вулицю Рад.

Справа в тому, що й у нинішній Україні  РАДИ - це основа народовладдя. У нас існує система рад - від сільської до Верховної. І вимоги "шоколадників" щодо перейменування вулиць Рад - це офіційне визнання нинішньої системи державного управління в Україні НЕЗАКОННОЮ! Це - антиконституційний заколот!

Але хто за це притягне сучасних неонацистів до відповідальності? Може, "реформовані" грузинами на американський манер українські поліція та прокуратура? Чи, може колишній зек, кум Петруся-офшорника, який навіть без юридичної освіти, з грубим порушенням законодавства зайняв посаду генпрокурора? Відповідь тут риторична.

Ще відносно села Рудня-Городище. Всесвітньо відомий полководець Суворов, який жив у 18-му столітті, і ім'ям якого названу вулицю цього поліського села - яке має відношення до "декомунізації" чи "денацизації"? Він же для нинішньої України відвоював південні землі у турків: Очаков, Ізмаїл.

Чи, може, не потрібно було цього робити? Скажіть про це відверто, пани Машковський, Мокрицький, Дехтієвський, Прищепа? Може він зробив помилку, як у фільмі  "Іван Васильович змінює професію" (наводжу радянський фільм, бо нинішні неонацисти українське кіно просто знищили)?

Чи ви не могли б спати спокійно, поки не виконали завдання своїх закордонних господарів? Чи ви вважаєте, що замість економічних реформ українського села, яке ви довели за межу виживання, достатньо у тому ж Р.-Городищі приліпити таблички з іменами осіб, які без пояснень місцеві жителі й не знають: Никончука, Уласа Самчука (виявляється, це  письменник! Хто щось читав цього літературного генія - повідомте редакцію), двічі Зої Гайдай (не напружуйте пам'ять, бо мокрицький пояснює, що це - співачка), якогось Петріва, Олімпіади Кравченко, Фролькіса, Терещенка (ні, це не той Терещенко, якого знає увесь світ - Мокрицький викопав ще якогось конструктора і вважає, що селянам він більше пасує, ніж Валерій Чкалов, який, до речі, також ні за якими параметрами під "декомунізацію" та "денацизацію" не підпадає, а є нашою спільною історією та гордістю, як Гагарін та Корольов).

Мене, до речі, Валерієм теж  назвали саме на честь  Чкалова - цього всесвітньо відомого радянського пілота. І я цим горжусь, і відстоюю інтереси українського села набагато відданіше, ніж нінишні пройдисвіти, які, користуючись лихими часами в Україні, повилазили зі схронів, щоб сіяти розбрат та знищувати хоч якусь обнадійливу перспективу для цієї держави - в тому числі й перейменуванням вулиць.

А ще до Рудні-Городища "новатори" приліпили Липського та Остапенка. Останній, як виявляється, був великим "цабе", бо десь колись очолював уряд УНР, який швидко "накрився" і покрився цвіллю історії, яку розворушив пан Машковський, якому на цій посаді, до речі, "на хвіст" наступає ще один "друг" українського народу пан Рабінович.

Нібито натякаючи на те, що нинішній "шоколадній" Україні  теж залишилося існувати недовго, два "брата-акробата" на букву М. чимало сільських вулиць назвали іменами авантюристів з УНР, які і до вели її до зникнення з мапи історії: Остапенка (голова Уряду УНР) у Давидівці, Ступницького (підполковник Армії УНР) у Вертокиївці,  Барановського (перший Міністр фінансів УНР) у Кодні, Болбочана (генерал Армії УНР) в Оліївці, Кулжинського (генерал-хорунжий Армії УНР) у Станишівці, Марценюка (член УНР) у Сінгурах. Не говорячи вже про Грушевського, якого зараз скрізь підсовують як якогось національного генія на зразок Шевченка (від банкнот до вулиць), а який по суті є  політичним банкрутом, історичною мурахою-невдахою, як і Петрусь-гарант та його команда шахраїв та корупціонерів при владі.

І так - у кожному селі. Хто хоче дізнатися, на яких вулицях вони прокинулися одного ранку, можете звернутися до місцевої сільради, куди вже надійшли  списки від необільшовицько-неонацистських пройдисвітів.

Варто також зазначити, що "солодка парочка" Машковський-Мокрицький, а також їхні неонацистські порадники, які поки що ходять без пов'язки зі свастикою на рукавах, після публікацій у "Сільському житті" та негативного резонансу в Житомирі, все ж не наважилися  Житомирський район "ощасливити" вулицями з іменами кривавих виродків Бандери та Шухевича.

Як не наважилася  вони зганьбити наші поліські вулиці на честь Волинської трагедії (геноцид ста тисяч поляків вояками ОУН-УПА у 1943 році), Дивізії СС «Галичина», Штурмбанфюрера Сухомлина, Масової різні євреїв у 1918 році військами Петлюри тощо. Як бачимо, Мокрицькому є ще що пропонувати під бюджетні кошти на свої книги.

Цьому завадила й позиція окремих сільських голів, які, щоб, як вони кажуть, "не пустити Бандери в село", запропонували громадам перейменувати вулиці деяких одіозних фігур на Сонячні, Квітневі, Лісові, Польові - щоб після зміни влади, що відбудеться вже незабаром, не морочити людям голову черговими перейменуваннями. Та й селяни все ж сподіваються що ліси та поля «реформатори» знищать  не так швидко.

Варто нагадати, що у 1941-44 роках, коли бандерівці під орудою гітлерівців запроваджували в Україні "новий порядок", наші вулиці вже перейменовувалися. У Житомирі та селах були свої Гітлерштрассе, Герінгштрассе, Геббельсштрассе та інші. І автори змін тих вивісок також були впевнені, що це робиться надовго, бо фюрер запевняв, що його Рейх існуватиме тисячоліття. Проте під ударами Радянської армії (вулицю якої зараз знищено у Соснівці) він розвалився за лічені роки.

Іще на один аспект варто звернути увагу. Нинішнім ідеологічним "реформаторам" слід пояснити: проводьте справжні економічні реформи в Україні, розбудовуйте наші міста та села і називайте нові вулиці, площі, села іменами справжніх героїв - ніхто заперечувати не буде. А так - знищивши потужну промисловість Радянської України та її високорозвинуте сільське господарство, добивати й пам'ять народу про часи його найкращого розвитку - це блюзнірство найвищого гатунку. Це і є сучасним необільшовизмом порошенківської лихої доби.

Зараз у Житомирі перейменовано вулицю Чапаєва на Бандери. Це -  ніби у могилу Чапаєва підховали Бандеру. Та це образа самому Бандері - цього навіть не розуміють житомирські неонацисти та пан Сухомлин, якому все  "по барабану", що не приносить гешефт.

Ну і насамкінець - чим все це закінчиться? У мене немає ніякого сумніву, що авантюра Сухомлина з неонацистами щодо образи житомирян та їхньої пам'яті щодо справжніх визволителів нашого міста від "коричневої чуми"  появою вулиць союзників Гітлера Бандери та Шухевича - це дуже ненадовго. Цим Сухомлин поставив хрест на своїй політичній кар'єрі - на перших же дострокових виборах міського голови житомиряни йому цього не пробачать.

Сільські ж громади, які невдоволені перейменуванням вулиць  без їхньої згоди поки що губернатором Машковським, готують відповідні звернення до обласної влади. Зокрема - Левківська сільрада, яка є найбільшою в області. Цей приклад варто наслідувати всім очільникам громад.

А Коростенський міський голова Москаленко, враховуючи те, що 90% коростенців проти перейменування вулиць, взагалі подав позов до адміністративного суду, щоб відмінити розпорядження найгіршого за всю історію Житомирщини керівника області - Машковського.

Тож, не поспішайте міняти вивіски на будинках. Бо ця "шалупень", що зараз при владі, вже зовсім скоро опиниться на звалищі історії, як і всі їхні попередники, які намагалися очорнити наше славне радянське минуле та запровадити "європейські цінності" з неонацистським душком та підарасами - сексуальними збоченцями, яких, за вказівкою Заходу, всіляко підтримує банда Потрошенка.

Валерій Івановський,

головний редактор газети «Сільське життя»

P.S. Коли був надрукований цей матеріал, стало відомо, що учворили ці два "брата-акробата" на букву М. у селі Сінгури Житомирського району.

Сінгурівська влада, як того й вимагав бандерівський закон «про декомунізацію та прославляння союзників Гітлера», своєчасно обговорили в громаді всі варіанти перейменування вулиць, що потрапили до «чорного списку» «шоколадних» мерзотників.

І після цього сільська рада перейменувала вулиці, про що 11 квітня повідомила «ефективно» працюючу облдержадмінстрацію на чолі з автодилером.

Коли ж «проштовхувач» автомобілів підписав своє ганебне розпорядження, то сінгурівці з подивом дізналися, що їхні вулиці … перейменовано ще раз – за варіантом пана Мокрицького.

Тому тепер у Сінгурах патова ситуація: місцева влада не може виділяти кошти на ремонт вулиць та їхнє освітлення – тому що не знає, як їх правильно називати.

А прості сінгурівці не можуть зрозуміти – на якій з вулиць вони живуть, оскільки протягом місяця вони мають три назви.

Ну і хто після цього скаже, що газета «Сільське життя» вже два роки неправильно називає «шоколадників» мерзотниками, а їхню владу – дебільною, яка зітре нинішню державу з мапи історії?

До речі, зверніться до заступника автодилера – Лагути, він вам розкаже, скільки  таких проколів вийшло по області і скажіть після цього, хто такий Мокрицький – «відомий краєзнавець» чи шахрай і підлабузник під усі влади, з яких він має фінансування на випуск краєзнавчої «макулатури», яка потім вкривається пилом по сільським бібліотекам?

І наостанок, звернення до «бандерівського дуету» Галагузи- Мокрицького – викликаю вас на публічне обговорення питання змін вулиць на Житомирщині. Гадаю, що наше таке ж підлабузницьке під усі влади обласне телебачення все ж дасть можливість висловитися справді незалежним та чесним журналістам та громадським діячам.

Чи там лише виконують завдання по героїзації кривавої бандерівщини та знищенню українського села?