Хочу звернути вашу увагу на гасла, що звучали і звучать від усіх «політиків» і «не дуже політиків», з усіх можливих ЗМІ та інших засобів. За кожним гаслом та словом приховане бажання отримати вашу підтримку та право на виконання певної дії, і рідко хто з трибунів просто та зрозуміло пояснює причини проголошення цих слів. Величезна кількість аналітиків та журналістів намагаються розкрити сховані сенси, які спонукають політиків та діячів до заохочення громад на ті чи інші дії. А громадянам доводиться приміряти на своє власне життя (бачення) перспективу втілення цих закликів часто не розуміючи наслідків.  Умовно кажучи, якщо заклики збігаються з власними інтересами громадянина на сьогодні, громадянин може підтримати, або просто не заважати «діячеві» втілювати озвучене.

Найчастіше, наші українські трибуни використовують у своїх промовах прості речі, на перший погляд зрозумілі кожному. Борючись за нашу підтримку,  діячі грають на негативних та позитивних емоціях. Легко критикують когось чи щось, розраховуючи на реакцію незахищених та зубожілих, незадоволених та обманутих. З іншого боку, наявні позитивні побажання (гасла) чогось вельми доброго кожному особисто, але дуже віртуального. І що саме головне, в жодному разі, ніхто не наголошує на механізмах вирішення проблем чи кроках, які потрібно зробити щоб сталося те добре, чого вони бажають геть усім.

Можу виділити ще один тип трибунів, які взагалі вигадують проблеми, а потім ці вигадані проблеми вирішують і звітують перед нами про виконання поставлених завдань. Деякі не тільки вигадують, а створюють реальні негаразди, щоб потім перемагати їх.

І тут виникає запитання, яке я задаю собі і вам – «Чому стільки казок і чому ми їх вибираємо?»

Отже.

Погодьтеся, Україна в 1991 році, при всіх тодішніх негараздах,  мала мабуть найкраще в Європі (не досконале, але потужне) виробництво та переробку, а сільськогосподарська інфраструктура (при тому бездарному управлінні) виробляла продукти та сировину на всю імперію. Також ми з вами отримали величезний науковий та кваліфікований трудовий потенціал.

Що ми не отримали?

Ми не отримали розуміння основ існування демократичного громадянського суспільства, і як розпоряджатися тим скарбом, та хто за це відповідає. Багато і сьогодні не розуміють. На той час українці фактично не набули право власності над своєю країною, містом, селом чи вулицею. Все що відбулося - дрібні приватні відносини (житло, дача, город тощо).  Тут зіграла свою роль і звичка, що засади формування суспільства та його пріоритети (основні інтереси) вирішуються ззовні (а часто диктуються). Є майно - знайдеться й господар. Відбувся узаконений тотальний грабунок країни особами, які знали і зараз знають, як керувати великими ресурсами на власну користь, включно і людськими. Ми  являємося господарями та розпорядниками держави на яку не маємо реального впливу.

Суспільство розвивається та змінюється, що ще потрібно?

Ті люди, що змогли впоратися із державою, сформували нинішні та сформують завтрашні політичні «еліти» і будуть продовжувати керувати країною. Це факт та реальність. Вони керують нашим життям на свій розсуд підмінюючи суспільні інтереси власними, які прикривають змінними гаслами та програмами відповідно до «шуму»  в суспільстві. Частіше самі створюють потрібний їм шум (суспільну думку).

В своїх бажаннях та мотивації ці «еліти» абсолютно ідентичні тим, кого вони сьогодні називають «простими українцями». Ці особи також харчуються, сплять, кохаються. А причини, через, які вони знаходяться в категорії «не простих» і прагнуть там залишатися, такі самі, як у нас з вами  - нагодувати сім’ю, дати майбутнє дітям, забезпечити власну старість. Із людської точки зору ці прагнення зрозумілі та правильні, якби не одне «але». Воно полягає в тому, що як інструмент для втілення власних бажань та прагнень, ці особи використовували й використовують наші з вами ресурси, наше майно та нас самих.

Стільки років ми цього не помічали, або не хотіли помічати через «невичерпність» спадку совка і віртуальну «недоторканість» майна наших власних домогосподарств. Все хороше закінчується, закінчився й спадок. Громадяни «подарували» підприємства за ваучери. Із розряду господарів перейшли в клас найманих робітників, до останнього часу не помічаючи різниці.

Були знищені величезні галузі економіки, через потребу керуючих у швидких грошах та невміння (небажання) громадян керувати суспільними ресурсами. Постійна боротьба за залишки майна держави (суспільства) призвела до втрати всього, що можна втратити (відсутнє виробництво, знищене сільське господарство та його інфраструктура), а апетити та амбіції «господарів життя» тільки збільшуються.

Ще гірша ситуація відбувається із селом. Селяни, як значний прошарок українського суспільства, практично щезли і не спроможні ні керувати землею, ні обробити її, а в найближчому майбутньому продадуть паї за тону гречки. Але я сьогодні не про землю - я сьогодні про формування гасел.

Ні, я ні в якому разі не закликаю вас до не правових дій у відношенні громадян із іншого прошарку суспільства. Єдине чого я хочу досягти цим текстом, це вказати на причини кризи закритості влади, та знаходження механізму зупинки цього ганебного явища в межах правового поля.

Все це відбувається тільки тому, що ми з вами не цікавилися, а більшість, до цього часу, не цікавиться тим, що відбувається із суспільними інтересами (куди входить і формування зовнішньої та внутрішньої політики, і «просте» використання громадської власності). Те що звучить із ЗМІ у промовах та спічах найчастіше не відображають реальних суспільних інтересів і інтересів більшої частини громадян. А те, що якимось чином стосується реальності, часто стає викривленим після чи під час його впровадження.

Чи можемо ми зробити висновки і діяти відповідно до ситуації, яка склалася? Гадаю можемо. Наш обов’язок вимагати якісних та реальних програм роботи, які відображають причини, дії, наслідки та роль кожного у цьому. І якими б гарними вони не були, якщо ми не будемо контролювати, перевіряти та розуміти, що та як відбувається, які будуть результати та хто понесе відповідальність за втрати, жоден чудовий план не спрацює.

Знову погоджуся з опонентами про недосконалість законодавства, закриті списки, недоступність «простому українцю» виборних та інших посад, відсутність дієвих механізмів впливу тощо. Та й прірва між нами та ними настільки велика, що її нічим не перейти.  Це все вирішиться, якщо суспільство цього захоче.

А зараз ми можемо вимагати розширення ресурсів впливу, ми можемо створювати суспільні резонанси та зводити нанівець всі схеми відбору громадських коштів, ми можемо реально перевіряти результати роботи не на папері. Нам не потрібно перебирати на себе функції органів та установ, нехай вони самі займаються роботою за яку їм платить народ. Цих впливових «еліт» важко позбутися, та й запізно. Наш обов’язок - обмежити всіх у рамки закону і нехай працюють на благо суспільства.

Все, чого достатньо для початку зміни ситуації, та на що ми маємо право і повинні це робити – знати, що реально відбувається із нашим майном та коштами, формувати напрямки діяльності органів влади і на основі цього – контролювати їх.

Дії в такому напрямку, навіть частини суспільства, змінять осіб, які знаходяться у владі та прагнуть туди потрапити. Поступово почнуть з’являтися люди, мотивація яких повністю чи частково збігається із потребами суспільства. Це тривала робота, легко виконати її нам не вдасться, адже «господарі життя» будуть боротися з такими починаннями, намагаючись зберегти у себе найприбутковіший бізнес – владу над суспільним ресурсом. Будуть «купувати» людей, змінювати нормативні акти, робити інші речі. Доки ми всі, разом з ними, не зрозуміємо незворотність істини, що наймачем та власником органів влади – є народ та громада, і правила цих відносин прості -зумієш виконати завдання громади – молодець, не зумієш – будеш відповідати і прийде наступний.

Суспільство повинно бачити і розуміти особисту мотивацію кожного претендента та керівника, воно повинно розцінювати наскільки ця мотивація збігається із суспільними інтересами, суспільство повинно вибирати. Ніякі інші фактори не можуть дати оцінку ефективності працівника, навіть дуже кваліфікованого з дипломами іноземних вузів, знанням десятка мов та незліченним досвідом.

Як приклад.

Господар підприємства, приймаючи вас на роботу, окрім необхідної йому кваліфікації і здатності працювати в колективі, завжди прямо чи опосередковано цікавиться вашими особистими цілями та мотивацією. У більшості випадків, від результатів відповіді на це запитання (про мотивацію шукача роботи) залежить сам результат співбесіди. Адже, не залежно від вашої кваліфікації та здатності до співпраці, результати вашої роботи (продукт) залежать тільки від вашого бажання щось виконувати, а воно (бажання працювати), в свою чергу залежить тільки від результатів, які ви прагнете отримати для себе від виконання роботи.

Гасло від мене)))

Будьте господарями – ставте завдання, контролюйте, давайте оцінку.