9 липня 2012 року під стінами облдержадміністрації на майдані Корольова близько трьох сотень житомирян – представників інтелігенції, громадських та політичних організацій міста проводили мітинг на захист української мови. Символічно, що цей мітинг відкрив декан філологічного факультету Житомирського державного університету. Проте логічніше, аби мітинг того дня було розпочато деканом якогось економічного факультету будь-якого вишу міста. І ось чому…

Ще 2-3 місяці тому український електорат демонстрував досить низьку активність щодо своє участі у майбутніх виборах. Тоді лише 2/3 українських виборців мали намір голосувати на виборах. Половина з них тоді ще не визначилась щодо своєї прихильності до тієї чи іншої політичної сили.  Тобто, за нескладних арифметичних розрахунках, 2/3 виборців України не мали наміру голосувати за сьогоднішніх політиків. А ні за провладних, а ні за опозиційних.

Це був сигнал – українська політична еліта чітко зрозуміла складність становища та свої перспективи щодо подальшого перебування у владі. Одразу розпочалися намагання активізувати своє входження до виборчої кампанії. Тому досить зрозумілими та прогнозованими є кроки нашої еліти щодо мобілізації українського електорату та здійснення такого собі соціального вибуху на тлі загального суспільного розчарування українською політикою та українськими політиками.

Перший та найбільш потужний проект такого входження – процес прийняття закону щодо мовної політики. Вже 5 червня Верховною радою було прийнято цей законопроект у першому читанні, а 3 липня зробили голосування з цього закону у другому читанні. Все було зроблено досить спокійно – заздалегідь сплановано, підготовлено, домовлено  та реалізовано. Як з боку влади, так і з боку провладної опозиції. А після – вже емоції, театр та велике медійне шоу. 

Все це спрацювало, адже не тільки збурило український загал. Ще напередодні голосування у другому читанні прийняти участь у голосуванні на виборах до нової Верховної ради були готові вже 75 відсотків українських виборців. З них - 55 відсотків вже визначилися за кого будуть голосувати. А влада та провладна опозиція в однаковій мірі додали у своїх рейтингах. Отже, факт - показники зростають і проект входження української еліти до виборчої кампанії за допомогою прийняття закону щодо державної мовної політики реалізується досить успішно. Та далі - не про цілі та засоби подібних проектів, а про зміст та  наслідки подібних маніпуляцій. А ще – про відповідальність українських політиків чи, так званої, української еліти. 

Безумовно у своїх намаганнях знову бути при владі українська еліта зайшла дуже й дуже далеко. Українські політики вже відкрито ігнорують не тільки українські закони, а й український народ. Їм байдуже, що чергове громадське збурення знову призведе до суспільного напруження, яке згодом переросте у нове, більш глибоке суспільне розчарування. Більш того - їм навіть не просто байдуже, а, скоріш за все, навіть вигідна така ситуація. Адже під галас тієї «мовної кампанії» Верховна рада тихенько прийняла справді революційні «антикорупційні зміни» щодо порядку проведення державних закупівель. Відтепер з під «зайвого» контролю держави та суспільства виведені сотні та сотні мільярдів гривень коштів державних підприємств країни. Відтепер іі кошти належатимуть тим, хто ними розпоряджатиметься. А розпоряджатимуться ними досить невелика кількість найвищих чиновників країни, що діятимуть перш за все у власних інтересах та інтересах своїх бізнесових груп та кланів. Отже, саме того історичного дня, 3 липня 2012 року, було здійснено  не заколот проти української мови та на захист російської. Насправді було дано справжній старт черговому великому дерибану української держави. За сприяння влади та активної  допомоги провладної опозиції. 

І, на кінець, щодо відповідальності українських політиків чи, так званої, української політичної еліти. Безумовно, пізніше всі вони казатимуть, що тоді, коли це ганебне рішення приймалося вони для всіх нас робили вкрай важливу справу - виборювали наші мовні та інші права. І що вони не винні, що за короткий час вкрадено сотні та сотні мільярдів гривень. І що знову не вистачає коштів на виплати зарплат та пенсій. І що знову порожньо у казні. І що знову потрібно боротися з корупцією. І що знову потрібно наповнювати бюджет... 

Казати про це українські політики будуть знову впевнено та переконливо. Адже знатимуть, що український народ зрозуміє та завжди підтримає вічне намагання української політичної еліти зробити життя українців кращим. Як у випадку «прийняття» мовного законодавства – за допомогою представників української інтелігенції, громадських та політичних організацій країни…