21 вересня 2021, 08:19 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Громадський діяч

Історичний календар: 27 - 28 березня в історії Житомирщини

27 березня 1640 р. – Юрій Стефанович Немирич ((1612, Черняхів — 1659, Свидовець) — український магнат, протестант, державний діяч і дипломат доби Хмельниччини . Автор проекту Гадяцького договору, канцлер Великого Князівства Руського, соратник Виговського та запеклиий ворог Москви)) на Звичайному Сеймі Речі Посполитої у Варшаві одержав важливу посаду Київського підкоморія (урядник суду, що займався розглядом справ про межі земельних володінь). Дана посада була досить впливова і давала йому можливість підтримувати своїх одновірців. Немирич, часто буваючи послом на сеймах, виступав проти гонінь на антитринітаріїв, які в цей час посилюються з боку католицької церкви та польського уряду. Остаточний удар антитринітаріанству був нанесений в ході Визвольної війни українського народу 1648 –1654 рр. Социніани разом з дворянами інших віросповідань рятувались втечею від наступаючого козацького війська. Його родове помістя містечко Новий Черняхів (в історичних документах не раз зустрічаємо „Немирич на Черняхове Юре”) починає відігравати важливу роль у поширенні социніанських ідей в Речі Посполитій та зокрема на Київщині і Волині. [ доктор іст. наук Іван Ярмошик (Житомир) Родовід Юрія Немирича на Житомирщині (ХVІ – ХVІІ СТ.)]

27 березня 1911 р. - народився наш земляк, уродженець с. Чоповичі Малинського району, заслужений діяч мистецтв, народний художник України Степан Кириченко.

Степан Андрійович Кириченко народився в багатодітній сім'ї. Батьки його мали 14 дітей, з яких вижила лише половина. Потяг до мистецтва проявився в нього з раннього дитинства, очевидно, під впливом старшого брата Івана, який захоплювався живописом.

Степан в 1941 р. закінчив Київський художній інститут, де навчався у відомого художника Ф. Кричевського. Під керівництвом досвідченого наставника в 1940-му році Степан Андрійович виконав перший свій мозаїчний твір – портрет Кобзаря. Художник брав участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Його мозаїка „Україна” експонувалася на Всесоюзній художній виставці в Москві, а також 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі, де була відзначена срібною медаллю. Художник, разом з іншими колегами брав участь у монументально-декоративному оформленні Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. В 1963 р. йому присвоїли звання заслужений діяч мистецтва. З 1981 р. Степан Андрійович – Народний художник УРСР. Помер 1988 р. у Києві.

27 (14) березня 1918 р. - Радомишльський повітовий земельний комітет ухвалив, щоб інструктори розпродали живий і мертвий інвентар ще не пограбованих землеробів, а також роздали селянам усю зернову продукцію за твердими цінами.

27. березня 1921 р. – на загальних зборах в с. Клітищах Черняхівського району Житомирської області обрано депутатський склад першої сільської ради.

27 березня 1922 р. - народився Павло Іванович Сірагов (1922 — 2005), учасник Другої Світової війни війни Радянського Союзу з червня 1941, Герой Радянського Союзу. Уродженець м. Новоград-Волинського Житомирської області. Росіянин. У 1939 році закінчив середню школу № 2 в Новоград-Волинському. Працював бухгалтером, потім технормувадьником артілі "Газомотор" в місті Тальне Черкаської області. З 24 червня 1944 заступник командира батальйону 199 стрілецького полку старший лейтенант П.І. Сірагов з групою бійців форсував р. Західна Двіна в районі д. Лабейки (Бешенковицького р-ну Вітебської обл. Білорусь), зайняв плацдарм на лівому березі і вогнем прикривав переправу основних сил. Тричі піднімав бійців у рукопашну атаку. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 24 березня 1945. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, 2 орденами Вітчизняної війни 1 ст., 2 орденами Червоної Зірки, медалями. Похований у м. Вільнюсі (Литва).

27 березня 1973 р. – народився Козак Віктор Олександрович, учасник бойових дій на сході України. Уродженець с. Майстрів Новоград-Волинського району Житомирської області, військовослужбовець батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту 30-ї окремої механізованої бригади. Дата та місце загибелі: 15 лютого 2015 р., с. Нижнє Лозове, Донецька область. Звання: Старший прапорщик. Посада: Командир машини РХБЗ. Підрозділ: 144-й окремий батальйон РХБ захисту. Обставини загибелі: Загинув 15 лютого 2015 р. під час супроводу колони, яка йшла польовою дорогою з смт Луганське до міста Дебальцеве, потрапивши у засідку поблизу села Нижнє Лозове. Разом з Віктором загинув механік-водій старший сержант О. Чернявський. Сімейний стан: Залишилися батьки, брат та донька. Місце поховання: с. Майстрів, Новоград-Волинський район, Житомирська область. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" (посмертно). [Книга пам’яті – Житомирська область]

28 березня 1898 р. - народився Микола Сціборський ((за іншими даними 28.03.1897) Псевдоніми: Рокош, Органський, Житомирський. Діяч національно-визвольного руху, один з фундаторів ОУН, підполковник, теоретик та практик українського націоналізму, співавтор проекту конституції української держави. Народився у Житомирі в польській родині. На початку Першої світової війни 1914 - 18 призваний до російської армії, капітан російської армії. У 1917 перейшов на службу до армії УНР. З 1920 – підполковник. В еміграції жив у Чехословаччині та Франції. У 1929 закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, де створив на початку 1920 Легію українських націоналістів. З 1927 входив до Проводу українських націоналістів. У 1928 – 34 видавав у Празі ідеологічний орган ПУН – журнал “Розбудова нації”, співпрацював у націоналістичних виданнях – “Державна нація”, “Сурма”, “Українське слово”. У 1929 – делегат 1 Конгресу українських націоналістів у Відні, обраний першим заступником голови Проводу українських націоналістів. У 1930-х роках вийшло ряд праць Сціборського: “Робітництво і ОУН” (1932), “ОУН і селянство” (1933), “Націократія” (1935), “Національна політика більшовиків в Україні” (1938), “Земельне питання” (1939), “Україна в цифрах” (1940), “Сталінізм” (1940) та ін. Один із творців солідаризму. У вересні 1939, за дорученням А.Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала “тоталітарний, авторитарний, професійно-становий” устрій держави. Після розколу ОУН – на боці А.Мельника. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 у складі основної похідної групи вирушив у Київ. 30 серпня 1941 р. загинув разом з О.Сеником у Житомирі внаслідок терористичного акту, був вбитий НКВС-никами та похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору. [Енциклопедія історії України]

Батько відомого науковця 19 - поч. 20 ст., доктора історичих наук, академіка Миколи Дашкевича - Павло Дашкевич в березні 1844 року посвячений в сан священника села Шумське, а вже наступного року переведений на паству села Бежева – центру Бежівської волості Житомирського повіту Волинської губернії (нині Черняхівський район Житомирської області). Через вісім років, тобто в 1852 році в цьому селі народився майбутній вчений [А. Чуткий «Микола Дашкевич»]

28 березня 1942 р. – генерал-хорунжий Тарас Боровець (Бульба) організовує нове збройне формування «Олевської республіки» Українську Повстанську Армію Бульби-Боровця (УПА (Б-Б)), (не плутати з ОУН – УПА) остаточно відділяючи частину своїх збройних підрозділів від «Поліської Січі». Діяльність УПА ( Б-Б) набирає виразного антигітлерівского спрямування, тоді як «Поліська Січ» вважала головним ворогом Українського народу під час Другої Світової війни радянські регулярні війська та червоних партизан [Cтельникович. С. «Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця: історичний нарис]

28 березня 1945 р. – народився Василь Баранівский , сучасний український філософ, уродженець с. Барвінки Малинського району. Доктор філософських наук, професор, академік УАПН, АНВО України, полковник у відставці, учасник бойових дій. В 2002 році був обраний Академіком Академії наук вищої школи України та Академіком Української академії політичних наук. Особисто та у співавторстві підготував понад 200 наукових праць, серед яких: 7 монографій, 15 навчальних та навчально-методичних посібників з філософії, політології, педагогіки, культури, релігієзнавства та військової справи. Прийняв участь в роботі понад 120 наукових, науково-практичних конференцій та семінарів. Член спеціалізованої Вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України зі спеціальностей 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії, 09.00.10. – філософія освіти та спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора/кандидата наук за спеціальностями 09.00.12 – українознавство (філософські та історичні науки) в Національному науково-дослідному інституті українознавства Міністерства освіти і науки України.

28 березня 1978 р. - народився Беляк Геннадій Йосипович, учасник бойових дій на сході України. Народився в с. Рихальське, Ємільчинського району, Житомирської області. Дата та місце загибелі: 19 травня 2014 р., м. Слов'янськ, Донецька область. Звання: Солдат. Посада мінометник мінометного взводу. Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада. Обставини загибелі: Загинув від отриманих поранень під час мінометного обстрілу терористами гори Карачун поблизу Слов'янська, де розташований телерадіопередавальний центр, контрольований українськими військовиками. Сімейний стан: Залишились дружина та двоє дітей. Місце поховання: с. Рихальське, Ємільчинський район, Житомирська область. Нагороджений орденом За мужність III ступеня Указом Президента України № 599/2014 від 19 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" (посмертно). ...Яким був у житті загиблий воїн-герой із поліського села? Працівники військкомату запам’ятали Геннадія, коли його мобілізували. Отримавши повістку, він прибув у Ємільчине у військкомат без будь-яких запізнень на точно зазначений час. Поводився як дисциплінована, врівноважена людина, яка знає, що її обов’язок — захищати. У селі Геннадія знали як добру, порядну й працьовиту людину, — розповів рихальський сільський голова Григорій Шроль. — Після школи вчився на водійських курсах при районному відділенні Товариства сприяння обороні України. Згодом пішов служити в армію. А повернувшись, створив сім’ю і докладав усіх зусиль, аби забезпечити добробут своїх близьких. Працював за різними робітничими професіями. Останнім часом — в одній з київських фірм. Дружина Ольга працює на місцевому маслозаводі. Односельчани кажуть, що Беляки добре господарювали, були зразковим подружжям. Дуже тішилася родина, що спільними зусиллями купили ошатний дім. Уже й облаштували його, нові вікна поставили. Біля хати охайно і багато барвистих квітів. Родина чекала швидшого повернення Геннадія: казав, уже скоро приїде... Нині у великому розпачі і дружина, і діти. Страшний удар для батьків. [Житомирська область – Книга пам’яті загиблих]

У березні 1922 року у Бежівській волості (нині Черняхівський район)було проведено тиждень допомоги голодуючим Поволжжя, під час якого жителі села Андріївка зібрали 30 пудів 20 фунтів збіжжя, селяни колонії Андріїв відповідно 7 пудів 20 фунтів збіжжя.

В березні 1944 року, комісія в складі голови колгоспу ім. Сталіна Жилуна Михайла Миколайовича, рахівника Кирийчука Миколи Петровича, голови сільради Євхимчука Андрія Гапоновича та двох колгоспників Тищенко Василя Микитовича і Столяренко Василя Олександровича склали акт про збитки нанесені німецько-нацистськими окупантами в селі Андріїво-Українське Черняхівського району.