29 березня День пам’яті Митрополита Іларіона (Івана Івановича Огієнка) (1 ( 14). 01. 1882 – 29. 03. 1972). Народився Огієнко в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії (нині Житомирщина). Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1909 p.), визначний учений-історик, доктор наук, професор, поет, мовознавець, літературознавець, громадсько-політичний і церковний діяч, міністр освіти та віроісповідань УНР, Митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.
Останній період його життя, незважаючи на тягар прожитих років та недуги, позначений інтенсивною творчою працею. Митрополит Іларіон створює низку біографічних портретів подвижників Української православної церкви, вперше складає українську патрологію, збагачує богословську науку історико-канонічними працями, творами педагогічними, літературними й мовознавчими. Останні проходять через усі періоди його життя і творчості. Загальний реєстр публікацій ученого, як засвідчується у вступній статті до збірника матеріалів Всеукраїнської огієнкознавчої конференції (1997 p., Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка), нНа запрошення православної громади собору Св. Покрови у Вінніпезі переїздить до Канади (16 вересня 1947), де починає працю священика при цій парафії. Під час роботи Собору Української православної церкви Канади (8-9 серпня 1951 року) Іларіона обирають предстоятелем цієї церкви — "митрополитом Вінніпегу і всієї Канади", де він залишався на цьому посту до своєї смерті.
З переїздом до Канади відновлюється й перервана воєнними діями в Європі активна наукова і видавнича діяльність митрополита Іларіона. У листопаді 1947 року він засновує "народний християнський місячник "Слово Істини" (виходив по жовтень 1951 року). Далі започатковується вихід "Нашої Культури" (з листопада 1951 по жовтень 1953 року). Реформований за тематикою, цей журнал незабаром друкується під назвою "Віра й Культура" (проіснував до грудня 1967 року). За перші десять років перебування в Канаді з маркою відновленого видавництва "Наша Культура" вийшло 29 написаних тут праць митрополита Іларіона. Серед них — "Історія української літературної мови", "Українська церква за час Богдана Хмельницького", "Іконоборство", "Книга нашого буття на чужині". Ці та інші твори ученого містять у собі принципові для нашої науки концепції, заборонені раніше тоталітарним режимом, щодо тих проблем сучасного українознавства, з яких і сьогодні тривають наукові дискусії. Йдеться, зокрема, про концепцію виникнення і розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов’янських народів, про українську приналежність створених на наших землях рукописних книжкових шедеврів періоду X-XIV століть та концепцію виникнення і розвитку української мови, літератури, культури в цілому.
У 60-х роках справу видання колосальної Огієнкової спадщини перебирає на себе Товариство "Волинь" та Інститут дослідів Волині.
12 червня 1962 року здійснилася мрія життя митрополита Іларіона — з Лондонської друкарні на його вінніпезьку адресу було прислано розкішно виданий том — повний канонічний переклад українською мовою Біблії. Це був результат 40-річної праці українського вченого, яку доводилося виконувати у надзвичайно несприятливих житейських умовах.
Помер митрополит Іларіон після тяжкої і тривалої хвороби 29 березня 1972 року. Відповідно до юридично оформленого заповіту, здійсненого 15 квітня 1967 року, весь свій колосальний архів і книгозбірню він передав на зберігання Колегії Св. Андрія з тим, щоб із постанням вільної і незалежної України, "коли факультет теології Української православної церкви буде існувати в Києві", всю цільну колекцію переслати на Батьківщину. Похований на православній частині цвинтаря Глен Іден побіля Вінніпега.
Усі дев'яносто літ, відведених Богом, Просвітитель віддав зростанню духовності українського народу, утвердженню національної самосвідомості, служінню державності й Українській православній церкві, розвитку широкого спектра гуманітарних наук. Серед його надбань головне й найдорожче - визнання, шана і пам'ять народу. [ Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Науковий збірник: Серія історична та філологічна. Випуск V. Кам’янець-Подільський університет, 2008. — с. 297 — 321.Завальнюк О.М. Іван ].
29 березня 80 років від дня народження Олексія Євменовича Опанасюка (Леся Дубрівки) (29. 03. 1936 – 01. 07. 2011). Українського прозаїка, літературознавця, письменника, багаторічного керівника обласної письменницької організації, лауреата обласної премії ім. М.Шпака та Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, нашого земляка, уродженця с. Дубрівка Брусилівського (тепер Коростишівського району) . Його книги «Кров і фата», «В’язанка», «Копище», «Жайворонкова кладка», «Четверо вийшли в дорогу», «Спитай у беріз при долині», «Житичі», «Зникали у відомому напрямку», «Акварелі зелених вишумів», « Трійця з передпілля Києва», «Чи затишно пані провінції у Житомирі?»… З березня 1980 року по 2005 рік був головою спілки письменників Житомирщини. Олексій Опанасюк обирався делегатом чотирьох з’їздів Національної спілки письменників України, 3-х Всесвітніх форумів українців, удостоєний звання «Заслужений працівник культури України, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет 2001 року удостоїв письменника та громадського діяча ордена архистратига Михаїла. Олексій Опанасюк є почесним громадянином Брусилова, де свого часу жив і працював. [інтернет-ресурс Брусилів – оnline ]
У березні 1949 року уродженець с. Зороків Черняхівського району Житомирської області, лікар Юліян Мовчан переїжджає до США. Прибувши до Нью-Джерсі, він деякий час працює лікарем у Загальному шпиталі міста Секаукус, а потім від 1949 по 1953 року -в лікарнях Алексіян Бродерс та Св. Єлизавети в місті Елізабет. Після нострифікації лікарського диплому у грудні 1952 року виїжджає до штату Огайо. Тут влаштовується на роботу в індустріальній клініці м. Клівленд, а відтак - як загально практикуючий лікар міста Македонія. В березні 1993 року в Житомирській обласній науковій бібліотеці відбувся літературний вечір, приурочений 80-літньому ювілею Юліяна Мовчана.
29 березня 1953 року народився Полюга Михайло Юрійович, наш земляк, уродженець Бердичева Житомирської області (у свідоцтві про народження помилково зазначене місцем народження місто Новоград-Волинський) народився в родині вчителів. Український прозаїк, поет, автор книжок "Свет мой печальный" ,"Отблески", От осени к осени", "Я пришел в Вавилон».
29 березня 1949 року на розширеному засіданні вченої ради Житомирського сільськогосподарського інституту, за пропозицією директора ВНЗ професора А. С. Молостова, ланкову Високо – Української сільсогосподарської артілі 1- Травня, що в Черняхівському районі, Надію Григорівну Загладу, новатора – колгоспника, майстра високих врожаїв одноголосно було прийнято до складу вченої ради Житомирського сільськогосподарського інституту. Пізніше депутат Верховної Ради УРСР 3-8-го скликань (1951—1975), член Президії Верховної Ради УРСР (1963—1967). Герой Соціалістичної праці. [ газета «Колгоспник черняхівщини № 27 ( 2803) за 3 квітня 1949 р.]
29 березня День пам’яті Берна́дського Ю́рія Йо́сиповича (23. 01. 1915— 29. 03. 2006 ), уродженця м. Малина Житомирської області, вченого-стоматолога, доктора медичних наук (1959), професора (1961), завідувача кафедрою хірургічної стоматології (1961–1989), професора-консультанта (1989–2006), голови Українського товариства стоматологів.
