Народився 5 квітня 1882 року в селі Затурці Володимирівського повіту Волинської губернії у родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських (пол. Lipiński).

Український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії. Поляк за нацональністю. Ідеолог українського консервативного державотворення.

Про серйозні здібності хлопчика свідчить той факт, що свого часу хлопчика було прийнято до другого класу Житомирської чоловічої гімназії, "из домашнего приготовления",  як записано в документі. Відбулася ця перша в житті майбутнього вченого важлива подія 20 серпня 1893 року.

Весною 1903 року Липинський вступив до Ягеллонського університету в Кракові, де вивчав агрономію та слухав лекції з інших предметів, зокрема, історії, а також відвідував лекції з української літератури Богдана Лепкого. 1906 року, закінчивши навчання, одружився у Кракові з Казимирою Шуміньською та виїхав з нею до Женеви, щоб вивчати соціологію у тамтешньому університеті. Але пробув він там лише рік, бо швейцарський клімат погано впливав на здоров'я, і лікарі порадили йому виїхати.

Один із фундаторів «Союзу визволення України», Української демократичної хліборобської партії, яка згодом підтримала претензії П. Скоропадського на гетьманство. З 1920 року В. Липинський перебуває в еміграції, де фактично очолив Український союз хліборобів-державників — консервативно-монархічну організацію. Водночас і надалі плідно працював на ниві науки, був одним із засновників Українського вільного університету в Празі, де очолив кафедру історії української.

Політологічні й соціологічні концепції В. Липинського найчіткіше демонструє його трактат «Листи до братів-хліборобів», промовисто названий пізніше «державницьким Євангелієм».

1931 року В’ячеслав Липинський пішов з життя.