Дашкевич Микола Павлович (16.08.1852, с. Бежів, тепер — Черняхівского р-ну Житомирської обл., — 02.02.1908, м. Київ) — доктор історичних наук, літературознавець, етнограф, фольклорист.
Народився в сім’ї священика. З 1868 р. навчався в Київському університеті (під керівництвом В. Антоновича), після закінчення якого працював викладачем, а згодом — професором кафедри історії західноєвропейських літератур. Обирався членом, секретарем, а з кінця 1890-х рр. — головою Історичного товариства ім. Нестора-літописця. У 1907 р. М. Дашкевича було обрано академіком Петербурзької академії наук.
Представник культурно-історичної школи та порівняльно-історичного методу в літературознавстві. У ранніх працях досліджував західноєвропейську літературу доби середньовіччя, зокрема її романтичні напрями («З історії середньовічного романтизму», 1876), а також періоду романтизму кінця XVIII — початку XIX ст. Виступив з розвідками про творчість В. Шекспіра, Й. -В. Ґете, Ф. Шіллера, Дж. Байрона. Значну кількість праць і розвідок присвятив історії російської літератури: «Мотиви світової поезії у творчості М. Ю. Лермонтова» (1892), «О. C. Пушкін у ряду великих поетів нового часу» (1900). У книзі-рецензії «Відзив про твір М. Петрова „Нариси історії української літератури XIX століття“» (1888), яка є найпомітнішою з його літературознавчих праць, підкреслював самобутність і самостійність української літератури, пов’язуючи її розвиток із течіями та стилями світової, зокрема європейської, літератури (полемізуючи тим самим із тезою М. Петрова про цілковиту залежність української літератури від російської). Досліджував творчість І. Котляревського («Питання про літературне джерело української опери І. Котляревського „Москаль-чарівник“», 1893; «Малоруська та інші бурлескні (жартівливі) „Енеїди“», 1898). Вивчав також пам’ятки українського народного епосу (думи, історичні пісні, балади тощо).
В історичних дослідженнях М. Дашкевич найбільшу увагу приділяв передусім періоду Київської Русі та Великого князівства Литовського, зокрема в працях і розвідках: «Болохівська земля та її значення
в руській історії» (1876); «Князювання Данила Галицького з руських та іноземних відомостей» (1883); «Переговори папи з Данилом Галицьким про унію Південно-Західної Русі з католицтвом» (1884); «Нотатки з історії Литовсько-Руської держави» (1885); «Нові знахідки й питання про Болохів та болохівців» (1899); «Грамота князя Івана Ростиславича Берладника 1134 р.» (1904) та ін., які не втратили своєї актуальності й до наших днів.
6 квітня 1877 року молодий магістрант Микола Дашкевич починає захист своєї магістерської дисертації. А 8 квітня 1877 року 25-річний Микола Дашкевич блискуче захищає дисертацію і здобуває звання магістра всесвітньої літератури, а через місяць його призначають доцентом кафедри історії всесвітньої літератури. Викладацька діяльність Дашкевича на кафедрі з 1870 по 1880 роки декілька разів переривається довгостроковими відрядженнями за кордон. Після повернення його до Києва затверджують екстраординарним професором кафедри історії західноєвропейської літератури імператорського університету святого Володимира (нині Київського державного університету ім. Т.Т. Шевченка). Невдовзі вченому присвоїли професорське звання. У 25 років М. Дашкевич блискуче захистив дисертацію, здобувши звання магістра. У цей же час він працює над історією України-Руси княжої доби та періоду Великого князівства Литовського. Він уперше науково дослідив питання про болоховців (населення, яке мешкало у східній частині Волині). На думку М. Дашкевича (її поділяли В. Антонович, а пізніше М. Грушевський), болоховці - українське населення з домішкою тюркського елементу, яке жило у верхів'ях річок Случ та Горинь, мало певну автономію, своїх "князів". Учений зробив спробу пов'язати з болоховцями виникнення козацтва й антикнязівського руху, що розгорнувся XIII століття після появи монголо-татарів.
Із захопленням молодий дослідник вивчає західноєвропейський середньовічний фольклор, збирає матеріал для наукової праці. На той час Дашкевич – автор праці з історії літератури «Князювання Данила Галицького за руськими та іноземними відомостями», за яку удостоєний університетської медалі. Будучи гімназистом і студентом Микола збирає на квартирі у батька під час канікул у с. Бежеві дітей селян та місцевої збіднілої шляхти і навчає їх грамоті.
