Анатолій Васильович Овсієнко народився 13 квітня 1940 р. в  с. Ставки  Радомишльського району, Житомирської області. В нашому мальовничому  поліському краю і минули його дитячі роки.

Мав шістьох братів, найвідоміший з яких — Василь Овсієнко, громадський діяч, дисидент, та трьох сестер.

Закінчивши середню школу, у 1958 р. приїхав на Донеччину. Працював на електротехнічному заводі у м. Чистякові (м. Торезі), а потім на шахті. Служив в армії.

У 1964 р. закінчив Житомирське медичне училище і працював за фахом зубного лікаря, Шевченківському краю – на Черкащині,  в с. Межиричі  Канівського району.

У 1965  р. знов повернувся на Донеччину, де працював за фахом у лікарні в с. Павлівка Мар’їнського району.            

Внаслідок тяжкої тривалої хвороби,  у 1987 році втратив зір, і як інвалід I групи, працював на спеціалізованому підприємстві УТОС м. Донецька. Саме в цей період почав пробувати свої сили в літературі.

 У дитячі і юнацькі роки він пробував писати ліричні вірші. Але в майбутньому це не знайшло свого продовження. І ось будучи інвалідом, цей невгамовний чоловік знову взявся за перо, змінивши літературний жанр з лірики на  сатиру та гумор.

 У 1997 році видавництво «Донбас» випустило у світ першу збірку Анатолія Овсієнка — «Сміхота та й годі». Саме за цю книгу 25 січня 2000 року А.Овсієнка було прийнято до Національної спілки письменників України.

Мешкав Анатолій Васильович останній час свого життя в місті Вугледар.

Його гуморески чути на сценах у виконанні самодіяльних артистів. Деякі з них уже стали мов би фольклорними. Знаходять своє гідне місце вірші поета на сторінках багатьох періодичних  видань Донеччини і за її межами.

Читаючи гуморески Овсієнко, переконуєшся, що він вміло володіє всіма засобами сміхотворного арсеналу,  однаково почувається на різних «щаблях» веселих жанрів. Комічні ситуації,побутові деталі, мова персонажів – усе це дихає реальністю. В сатиричних типах легко впізнати і давніх, і новонароджених антигероїв нашого часу, у змальованих подіях – переконливі факти живої дійсності. Творіння його розуму припадає до душі своїм людяним змістом, життєвою радістю, оригінальністю сюжетних вирішень.

  Кажуть, що хвилина сміху додає людині день життя. Уявіть собі, наскільки ви продовжите своє життя, коли прочитаєте всі його збірки… І взагалі гуморески поета принесуть вам силу – силенну позитивних емоцій.

Написав ще три книги: «Торба сміху» (2000), «Грішне діло» (2002) та «Чудасія» (2004).

Помер 6 жовтня 2005 року, похований в м. Вугледарі.