Свій історичний шлях Головинське училище розпочало 25 жовтня 1930 року, коли наказом тресту Союзграніт на базі Головинського кар’єру було створено школу учнівської молоді (ШУМ) для підготовки робітників по добуванню і обробці каменю. До 50-х років XX ст. це було єдине в СРСР училище, яке готувало спеціалістів з обробки граніту.

У 1932 році школа учнівської молоді, була перейменована на школуфабрично-заводського навчання, де готували кольщиків, каменотесів і полірувальників. Термін навчання - 2 роки. В ті голодні роки дітям з бідних сімей давали талони на харчування. Учні чотири години навчались, а чотири години працювали.

З 1938 року в школі навчалось 100 учнів, 4 групи. Теорія і практика чергувались через день. Учнів не харчували і не одягали, але платили стипендію відповідно до успішності (125, 75 і 52 крб), нараховували кошти за роботу в кар’єрі.

У жовтні 1940 року Головинська школа ФЗН була перетворена в ремісниче училище. В житті учнів відбулись великі зміни: всіх поселили в гуртожиток, одягали, дисципліна була сувора, майже військова.

В роки німецької окупації училище евакуювали в м. Гнівань Вінницької області. В приміщенні училища знаходились радянські військовополонені і люди з навколишніх сіл, які будували залізницю Житомир-Малин. Будинок був обнесений колючим дротом і охоронявся німцями. В 1943 році, відступаючи німці будинок підпалили. Залишились одні стіни. В кінці 40-х років місцеві жителі і полонені румуни почали відбудову училища.

У 1952 році ремісниче училище було повернено із Гнівані у Головине. Директором був призначений житель Головине Дудар Люсін Тимофійович (навчається родич). В той час було дуже важко із викладачами та майстрами. Нехватка освічених спеціалістів. Навчалось 4 групи по 25 чоловік. Дві групи навчались, дві – працювали. Перший поверх училища займали класи та кабінети, а другий – гуртожиток. Училище мало одну машину і пару коней. Опалювалось грубками.

Появилась професія тесляр-столяр.

Згодом їдальню перенесли в будинок кар’єркому. Харчували три рази, кожного тижня водили в баню, пралиі міняли білизну. Розпорядок дня в 50-ті роки був таким: підйом, фіззарядка, сніданок, уроки чи виробниче навчання, самопідготовка, вечеря, особистий час, вечірня перевірка, відбій.

У 1962 році ремісниче училище –№ 1 реорганізоване у міське професійно-технічне училище № 2. Училище розвивалося. Водяне опалення, будувалися майстерні, актова зала, придбали телевізор, магнітофон, книги, зошити, в достатній кількості одяг, отримали більше десятка одиниць різної техніки (трактори, екскаватори, бульдозер, автомашину, мотоцикли, кран).

В наступні роки набір учнів зростав (200 учнів), колектив поповнювався новими викладачами і майстрами. Почали навчати мулярів, штукатурів, учнів навчали карбуванню на камені.

Фото Івана Петровича Шуневича (першого майстра виробничого навчання,

який розпочав навчати учнівкарбуванню, 60-ті роки, ХХ ст.), його картина.

Широкого розмаху в ті часи набула художня самодіяльність, душею її був ветеран війни, заслужений працівник профтехосвіти України, людина, закохана в пісню – Любарчук Микола Антонович.

Створений ним хоровий колектив 34 роки виступав на сценах сіл і міст Житомирщини, республіканській сцені. В 1984 році хор одержав почесне звання “ Народний самодіяльний “, яке підтверджував до 1996 року.

Рік 1965. Наказом обласного управління профтехосвіти директором Головинського МПТУ 2 призначено Терещука Федора Максимовича, який пропрацював на цій посаді 45 років.

В 1973 році Наказом Житомирського обласного управління профтехосвіти Міське професійно-технічне училище №2 реорганізоване в середнє професійно-технічне по підготовці кваліфікованих робітників з середньою освітою ( з 3-х річним терміном навчання ). В училище прийшло багато молодих і досвідчених працівників.

В ті роки експонати училища, викарбувані на камені були представлені на міжнародній виставці в Монреалі (Канада).

1975 рік –Міністерство промисловості будівельних матеріалів України прийняло рішення побудувати новий навчальний комплекс на 720 - 960 учнівських місць. Стрімко розвивалася в країні промисловість, потрібні були кваліфіковані робітничі кадри.

Розпочалася будова нового навчального комплексу

(фото будови).

І в 1980 - 1981 роках по вулиці Жовтневій в смт Головине зведено сучасний навчально-виробничий комплекс СПТУ №2.

Контингент учнів збільшувався, були введені нові професії: кухар-кулінар, бухгалтер

(фото виробничого навчання з учнями).

У 1993 році колектив училища взяв в оренду землю і ставуспішно господарювати, отримуючи гарні врожаї зернових, картоплі, буряків, моркви.

Рік 1999 – Наказом Міністерства освіти і науки України СПТУ № 2 реорганізоване у вище професійне училище № 2, а в 2004 році – ВПУ № 2 реорганізовано ВПУ НТ. Учні мають змогу отримати першу ступінь вищої освіти – молодший спеціаліст.

З вересня 2008 року відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України директором нашого училища став Вячеслав Володимирович Максимчук.

За роки свого існування навчальний заклад випустив понад 20 тис. кваліфікованих робітників та молодших спеціалістів.

Трудовий колектив нараховує до 140 чоловік.

До послуг теперішніх учнів училища:

навчальні кабінети,

лабораторії,

міні-пекарня,

дегустаційна зала,

їдальня (220 місць),

городні культури,посіви зернових, фруктовий сад,

майстерні,

машинно-тракторний парк (90 од. техніки),

2 полігони,

спортивна зала,

спортивний майданчик,

тренажерна зала,

актова зала (550 місць),

гуртки художньої самодіяльності, прикладного мистецтва, технічної творчості,

бібліотека, читальна зала,

гуртожиток (320 місць),

медпункт.

Головинське училище пишається своїми випускниками. Серед них переможці та дипломанти Всеукраїнських конкурсів професійної майстерності

(Загладько Костянтин, муляр, маляр, штукатур;

Новаківський Вадим, машиніст крана автомобільного,

Пилипчук Ніна, кухар-пекар;).

Назавжди в пам’яті колективу училища залишаться випускники, які загинули виконуючи військовий обов’язок в Афганістані та в АТО на Сході нашої держави.

Училище має свої символи (герб, прапор, гімн), газету «Вісник ГВПУ НТ, фотоальбоми, фільм про навчальний заклад, створений викладачем математики Коробенко В.М., сторінки у соцмережах, веб-сайт.