( Стаття з газети «Нове Життя, січень 1967 р.)

Мабуть, за стійкість перед життєвими вітровіями земляки любовно прозвали Дениса Олексійовича Корчем. Він був народним мудрецем, самодіяльним поетом, мрійником-романтиком, невтомним розповідачем.

—Отож той Науменко,—говорить,— був першим більшовиком у нашому краю.

Не злюбили його багатії. Схопили, сердегу, і в куркульському льоху зачинили. Таки ж у нас, на горбулівському хуторі, те діялось... Розправу готували вороги. Та чи змогли до такого наші люди допустити? Якось уночі знешкодили хуторяни варту, і знову Максим Науменко на волі...

Важко розрізнити, де в словах діда Корча правда, а де правдо-подібна вигадка. Та, з рештою, не в цьому суть. Важливо інше: знали комуністи Максима і в Радомишлі, і в Горбулеві, і по всьому повіту, складали про нього легенди і крізь десятиріччя пронесли світлу пам’ять Про полум’яного ленінця, одного з тих «перших хоробрих», які утверд-жували Радянську владу і віддали за неї своє життя.

Народився Максим Васильович Науменко 1896 року в с. Ставки Радомишльського району в родині селянина-бідняка. Коли став учнем місцевого земського двокласного училища, виявив неабиякі здібності і блискуче його закінчив.

В 1914 році Максим Науменко у Києві успішно склав екзамени на звання народного вчите¬ля. Відтоді й учителював у селах Радомишльського повіту, який входив до складу Київської губернії.

Восени 1917 року Максим Науменко з’явився в рідному селі. Юрмилися навколо нього одно-сельчани, яким він читав перші декрети Радянської влади. Селяни починали діяти, втілюючи ленінські накреслення в життя.

Перебуваючи в 1918 році в Києві на курсах по підготовці працівників споживчої кооперації, Науменко стає переконаним більшовиком. Тоді ж і вступає до лав Комуністичної партії. За дорученням партійної організації

молодий комуніст, повернувшись на Радомишлыцнну, організовує бойові загони на боротьбу з гетьманщиною, німецькими окупантами, петлюрівщийою.

Керовані Науменком з’єднання ЗВІЛЬНИЛИ м. Радомишль від інтервентів та націоналістичної нечисті, На першому повітовому з’їзді Рад червоного командира було обрано головою повітового ревкому, а на Київському губернському з’їзді Рад — членом губернського ревкому.

Вихорем літав голова ревкому по волостях, вникав у всі дрібниці селянського життя, виголошував палкі промови на сільських сходках. Справа ускладнювалася тим, що в повіті орудувало кілька банд, серед яких особливо небезпечною була куркульсько-петлюрівська банда Соколовського, яка отаборилась у Горбулеві.

Повітова партійна організація і ревком, очолювані М. Науменком, розробили конкретні заходи по боротьбі з бандитизмом. У Горбулеві, зокрема, стала діяти підпільна група, очолювана комуністом Пилипом Олексієнком, який таємно прибув сюди з Радомишля. В селі все частіше з’являлися свіжі номери «Красной звезды», — газети, що видавалась у Житомирі політвідділом Щорсівської дивізії.

Передчуваючи неминучий крах, бандити скаженіли. Вони поставили за мету будь-що вбити Науменка.

28 червня 1919 року голова ревкому прибув до села Кичкирів иа волосний з’їзд Рад. На село зненацька напали бандити і оточили приміщення школи, де перебував прибулий представник. Попереджений про небезпеку, Максим вискочив на ганок і, відстрілюючись, побіг до річки Мики, щоб, перебрівши її, зникнути в соснині на протилежному березі.

Та це йому не вдалося. Пораненого ревкомівця бандитам вдалося схопити. Після допиту, вчиненого Соколовським, бранця вивезли за с. Пилиповичі, де піддали лютому катуванню. Перед тим Науменка змусили викопати могилу. Перед стратою, випроставшись, він сказав:

— Як зараз із мене ллється піт, так завтра із вас ллятиметься кров... Хай живе Ленін…

Кількома пострілами звитяжця було повалено.

Лише в 1927 році вдалося виявити могилу Науменка. Його останки перевезли до м. Радомишля і урочисто поховали в центральному сквері...

Здійснилися передсмертні віщі слова комуніста Науменка. Через кілька місяців після його страти Соколовського було розстріляно. Дякуючи зусиллям червоноармійських частин, які діяли при активній допомозі селян с. Горбулева, банда перестала існувати.

В 1939 році мешканці горбулівського хутора заснували нове поселення.

Постало питання: як іменувати нове село?

Тоді й пригадалися оповіді діда Корча про далекі буремні роки, випливли в пам’яті повідані ним легенди. І на колгоспних зборах одностайно вирішили присвоїти селу ім’я комуніста Науменка, першого голови Радомишльського повітового ревкому, члена Київського губревкому.

І науменківці виявилися гідними носіями цього імені.

У Велику Вітчизняну війну все доросле чоловіче населення села стало до лав захисників рідної землі і билося на фронтах війни з німецько-фашистськими загарбниками.

Барвистим серпанком устав над селом День перемоги. З подеся- теренною енергією взялися колгоспники за відбудову зруйнованого війною господарства, за його дальший розвиток.

Тепер село Науменка — бригада великого колгоспу «Батьківщина». Біля 400 гектарів поліської землі обробляють нині науменківці, вирощуючи добірні жита й пшениці, картоплю, льон, цукрові буряки.

На околиці села з’явилася впорядкована ферма на 120 голів молочної худоби. Звісили металеве намисто могутні вежі високовольтних електропередач. У всіх хатах лунає радіо.

Рано помер Михайло Прижнгодський, залишивши багатодітну сім’ю. Радянська влада усиновила його дітей, поставила їх на ноги. Іван та Антоніна виїхали до міста, облюбували робітничі професії, брати Броні, слав, Володимир, Станіслав, Марции обробляють колгоспні ниви. Лише Йосип не повернувся з фронту, загинув. Розрослися, поповнилися внуками і правнуками колишні багатодітні сім’ї Халимончиків, Гончаруків і інших корінних жителів. Живуть у злагоді, в достатку.

70 науменківців успішно трудяться в рідному колгоспі. 40 чоловік у різний час влилося до лав робітничого класу і працюють на промислових підприємствах Уралу, Донбасу.

Науменківці вступили в новий, ювілейний рік — рік 50-річчя Радянської влади. В злагодженій праці закладаються основи майбутнього врожаю.

Прямує до школи дзвінкоголоса дітвора, сповнюючи вулиці життєрадісним сміхом, веселощами. Це вони вбирають у себе легенди діда Корча про Науменка, є свідками трудових буднів сьогоднішніх доярок і рільників— ті, хто дорогами батьків прийдуть до перемога комунізму.

А. ОНИЩЕНКО,

Вчитель