Дата та місце народження: 3 травня 1992 р., с Славів, Черняхівський район, Житомирська область. Дата та місце загибелі: 16 червня 2014 р. (помер від поранень). Звання: Солдат. Посада: Водій. Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада. Обставини загибелі: За півтора кілометра від Слов'янська 13 червня колона українських військовиків була обстріляна терористами. БТР Олександра було підбито і коли його витягли, то він отримав 80% опіків. Олександра відразу доправили на лікування у Харків, проте через 3 доби він помер у лікарні від отриманих опіків. Сімейний стан: Залишилися батьки і двоє старших сестер. Місце поховання: м. Славів, Житомирська область. Орден За мужність III ступеня Указом Президента України № 599/2014 від 19 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Народний Герой України Указом № 2 від 23 червня 2015 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

У великому горі його батьки і старші сестри, які до останнього сподівалися, що Сашко буде жити. Рідні не можуть змиритися з такою великою втратою. Мама не могла повірити, що більше не побачить свого сина, який не хотів, щоб ні вона, ні тато й сестри переживали й хвилювалися, тож так і не сказав їм, що несе службу під Слов’янськом. Все говорив по телефону: «Я в Миколаєві, у мене все нормально...» У Харкові в госпіталі мама побачила Олександра обгорілим і зраненим, неушкодженими частково лишилися тільки ноги, що були закриті «берцами»...

Олександр Голяченко був із простої селянської родини: батько водій, а мама доярка. Він відслужив строкову службу у 95-й аеромобільній бригаді. Як розповідає його двоюрідний брат Андрій Голяченко, Саша пишався тим, що він десантник, що стрибки з парашутом здійснював, що він фахівець — водій БТР... Та й родичі пишалися ним — представником «крилатої піхоти».

Повернувшись із армії, Олександр навчався в Одеській морській школі. А згодом вирішив поїхати на заробітки: працював будівельником у Росії. У березні приїхав додому у відпустку. В цей час і прийшла йому повістка. Відразу ж пішов у військкомат, а відтак поповнив лави Збройних сил України у зв’язку з частковою мобілізацією. Його як спеціаліста направили у 95-ту аеромобільну бригаду, де він проходив строкову службу.

13 червня, коли колона військової техніки під Слов’янськом перевозила воду та продукти, в бойову машину влучив ворожий снаряд. Олександр Голяченко був поранений разом зі своїми товаришами по службі — старшим солдатом Олександром Ніколайчуком із села Старий Солотвин

Бердичівського району, лейтенантом Сергієм Бабським із Коростеня та солдатом Сергієм Хартником із Житомира. Олександр останнім залишав БТР, тому обгорів найбільше — отримав 80 відсотків опіків тіла. За життя Олександра Голяченка у харківському шпиталі боролися найкращі лікарі. Та, на жаль, 16 червня він помер.

Поховали його в с. Славів на сільському кладовищі. Провести в останню путь захисника незалежності й територіальної цілісності України, водія-механіка 95-ї аеромобільної бригади, який останній свій бій прийняв під Слов’янськом, зібралися мешканці не лише села Славів, а й навколишніх сіл та побратими по зброї. Всі були приголомшені непоправною втратою. 22-річному енергійному, завжди оптимістично налаштованому, працьовитому хлопцеві тільки жити й жити, та ракета, випущена сепаратистами у бронемашину Олександра, обірвала його життя. Попрощатися з палким патріотом, молодим хлопцем прийшли сотні людей. Невгамовним болем в серці батьків бринить втрата наймолодшого сина. Висловити співчуття та запропонувати підтримку прийшли близькі, друзі, односельчани, небайдужі громадяни, представники влади.

На Сашковій сторінці в соціальній мережі — десятки записів його друзів. Ось лише деякі з них: «Я не можу повірити і до кінця усвідомити, що тебе більш немає... Як Тебе, людину з таким великим серцем, такого люблячого, доброго, щирого, могла спіткати така доля?!»

«Ми усі дуже тужимо за Тобою! Так не вистачає Тебе! Не вистачає твого сміху, щирої усмішки, твоїх жартів та слів «Усе буде добре». Ти завжди поспішав, бо хотів зробити масу справ... А головне, Ти ніколи не падав духом! Ти вірив, що добро завжди переможе, що настануть часи, коли наша країна розквітне, коли люди зможуть жити достойно».

«Я горджуся, що в моїй країні є такі відважні люди, як ти. Готові віддати життя за свою країну, за народ. Хай земля тобі буде пухом».

Селянщинському спортивному ліцею, що в Черняхівському районі присвоєно ім’я воїна-героя Олександра Голяченка

Це рішення одноголосно прийняли депутати Черняхівської районної ради на тридцять другій сесії.

Минуло вже майже два роки як наш земляк із Славова, солдат-водій 4-ї штурмової роти «ведмедів» Житомирської 95-їаеромобільної бригади Олександр Голяченко віддав своє юне життя за Батьківщину. Слава Україні ! Героям Слава!