Валентина Весельська була призначена на посаду начальника управління освіти Житомирської міської ради 5 грудня 2012 року. З перших же днів довкола цього призначення почали точитися розмови, воно обростало чутками, плітками і припущеннями. А потім хтось вирішив «винести сміття з хати» і кілька скандалів вилилися на простори інтернету. Що насправді відбувається в управлінні освіти після призначення нового керівника – читайте в ексклюзивному інтерв’ю з Валентиною Леонідівною Весельською.
Педагогічна кар’єра почалася з житомирського дитсадка
- Для житомирських освітян Ви людина нова чи вже працювали раніше в обласному центрі?
- Я 14 років прожила в Житомирі, потім 14 років прожила в Новограді-Волинському і в 2006 році знову повернулася в Житомир. В 1985 році я закінчила житомирський педінститут, біофак, і трудову діяльність розпочала із 69-го дитячого садочка міста Житомира. Потім працювала вихователем групи продовженого дня, класним керівником у старших класах, викладала біологію і хімію, потім – у житомирському фармучилищі, викладачем хімії і ботаніки. Коли відбулася реорганізація шкільної освіти і замість 10 років почали вчитися 11 в училищі заговорили про скорочення штату і я, як сама молода з викладачів, вирішила, що маю піти першою і написала заяву на звільнення за власним бажанням. Знову працювала вихователем групи продовженого дня, їздила в Житомирський район, читала в селі Лука біологію і хімію. У Новограді-Волинському 13 років пропрацювала заступником директора з навчальної роботи місцевого медучилища.
- Практичний досвід допомагає у роботі керівника управління?
- Коли я зараз працюю на посаді начальника управління, то мене часто питають: «Ти вже ввійшла в курс справи, звикла до цієї роботи?». Входити мені в курс справи дуже легко, бо я не управлінець, не чиновник, я прийшла з низів і на собі відчула відповідальність, права і обов’язки вихователя дитячого садочка, вихователя групи продовженого дня, вчителя старших класів, класного керівника. Я прийшла з низів, як практик, і маю 26 років педагогічного стажу, з них 20 – на керівних посадах. Колективи педагогічні завжди дуже складні і це нормальне явище, тому що в педагогічній освіті, на мою думку, працюють дуже високоінтелектуальні люди, які мають навчати дітей, а діти виростають і це є наше майбутнє, наша старість.
Блокнот – подарунок від дітей та вихователів садочка №69
- Чому після такої довгої перерви повернулися в Житомир?
- В мене так склалися сімейні обставини, що я забрала дітей і терміново переїхала з Новограда-Волинського до Житомира, це було 30 вересня 2006 року. В це час вже всі освітні заклади укомплектовані, вільних посад немає. Я прийшла до Валентина Васильовича Арендарчука і сказала, що я не шукаю посаду, погоджуюся йти вихователем групи продовженого дня, мені просто треба годувати двох дітей.
- Це було перше знайомство з колишнім начальником управління освіти?
- Так, це було моє перше знайомство з Арендарчуком, я його поважаю, він вихована, культурна, толерантна людина. Для мене справа честі працевлаштувати Валентина Васильовича, але, на жаль, в цьому питанні не все залежить від мене.
- У Житомирі багато друзів, родичів?
- Я не маю родичів у Житомирі, тут є тільки двоюрідна сестричка, яка працює двірником, чоловік помер і вона сама виховує двох синів. Ще є подруга, дружба з якою не залежить від вивіски на дверях. Вона вчителька біології школи №6, ми разом вчилися в інституті і дружимо з 1985 року. Більше близьких людей у Житомирі в мене немає. Дуже не люблю оцих псевдо-друзів, які з’являються тоді, коли ти займаєш посаду, починають дзвонити, вітати. То я тепер приходжу з роботи і вимикаю мобільний телефон, і на свята теж.
Призначення на посаду або «хто не ризикує, той не п’є шампанського»
- Ви трохи більше року пропрацювали директором житомирської школи №8 і були призначені на посаду начальника управління
- Можливо тому що, гарно працювати це іноді погано. Я прийшла на посаду директора школи №8 15 червня 2011 року, якраз був ремонт. Читала всі приписи, акти перевірок і виявилось, що санстанції своїм приписом від жовтня 2010 року забороняє з 1 вересня 2011 року здійснювати гаряче харчування для учнів школи у зв’язку з відсутністю овочевого, м’ясного та рибного цехів. Тобто стояло питання привозного харчування, у термосах. Я було шокована цим приписом, побоялася, що батьки не приведуть дітей, не будуть набрані перші класи. Коли паралель три класи, а при зміні директора школи набереться ледве один – це зразу показник роботи нового керівника. У житті я керуюся таким девізом: «Той, хто хоче зробити – шукає можливості, той, хто не хоче зробити – шукає причини». У проектному інституті мені сказали, що три попередні директори 8-ї школи теж хотіли зробити харчоблок, але щоб приєднати до існуючої їдальні вільний клас треба було вибити несучу стіну, над якою чотири поверхи, а будівля 1936 року. Ви знаєте, як я ризикнула? Але «хто не ризикує, той не п’є шампанського» - це ще один мій дороговказ у житті. Виявилося що вихід є, але й ризик залишається. Я тоді над цим не замислювалась, а чітко знала – до прийомки школи, до 10 серпня має бути їдальня.
- Встигли?
- Так, ми все встигли, а коли це побачив колишній директор школи Микола Васильович Костюченко, який зараз працює в обласному управлінні освіти, і Валентин Васильович Арендарчук, який знав про цю проблему – вони ахнули.
- Як відбувалося призначення на посаду начальника управління?
- Я знаю, що міському голові мою кандидатуру запропонував Олександр Миколайович (Бочковський, заступник мера). Можливо причиною стала їдальня, яку хотіли зробити всі директори, а ризикнула тільки я, можливо всеукраїнський семінар з питань розвивального навчання, який вперше провели у 8-й школі, відремонтований фасад, демонтовані аварійні труби. Я не мала бажання подавати документи на конкурс начальника управління освіти і не рвалася до влади, в мене була школа, живі очі дітей, я читала анатомію, працювала з батьками. На співбесіду зі мною перед призначенням були запрошені шановані керівники освіти Житомира і було чітко сказано міським головою, що за мене ніхто не дзвонив, ніхто не просив і ніхто не втручався у вибір міської ради. Говорили деякі, що я племінниця Сергія Миколайовича Рижука (губернатор Житомирської області) – мені це лестить, але це не так, ми навіть не є далекими родичами.
- Ви подали документи на конкурс відразу після звільнення Арендарчука?
- На перший конкурс я не подавала документи, не хотіла. Це великий об’єм роботи і я знаю свій характер – якщо я прийшла працювати, то буду працювати, не питаючи яка зарплата і не зважаючи на кінець робочого дня. Коли закінчувався другий термін конкурсу, запросили мене і ще двох шанованих освітян у міську раду, говорили про розвиток нашої освіти, хто б міг очолити, бо станом на останній день конкурсу ніхто заявок не подав. Очолювати освіту міста – це дуже велика відповідальність.
Валентина Весельська переїхала у новий кабінет із орхідеями, які їй подарували учні 1 вересня 2011 року. Вони цвіли два роки, а в управлінні освіти почали сохнути, погана енергетика
- Ви погодилися на цю посаду, не знаючи яка тут зарплата?
- Людині скільки б не дати грошей – завжди мало. В мене гроші ніколи не були головним в житті, можливо тому, що я в житті ніколи не мала зайвої копійки. І не люблю тих людей, які, влаштовуючись на роботу, перше питають «яка заробітна плата», особливо часто це говорить молодь.
- Після призначення на посаду ви зібрали колектив і розказали про свої вимоги до роботи?
- Так, ми зібралися, але я сказала що кілька днів не буду проводити ніяких нарад, мені треба перечитати документи, а потім у понеділок (10 грудня) я проведу нараду, сформулюю вимоги і так далі. Попросила: може хтось і не поважає мене як людину, але поважайте посаду, на яку я призначена. Також сказала, що по життю я людина пряма, стараюся працювати чесно, добросовісно, не рахуюсь із закінченням робочого часу і просила б кожного на своєму місці працювати в межах своїх посадових обов’язків і повноважень. До речі, працюючи директором школи я не завжди погоджувалась з деякими діями управління освіти.
- З якими конкретно діями?
- Наприклад, я не погоджувалася з формою проведення атестації педагогічних працівників, бо у Житомирі це швидше атестація самого директора. Атестаційна комісія запрошує директора, який зачитує список вчителів і хто на яку категорію йде, весь список ставиться на голосування. Мене здивувало, що в управління освіти не запрошується жоден вчитель, його не бачать в лице. Працюючи в провінції, в Новограді-Волинському, я бачила, що атестація проводилась не день-два, а цілий тиждень. Там набагато менше навчальних закладів, але на комісію викликали кожного вчителя, його бачили, задавали запитання або розказували про цю людину, голосування проводилося таємно. І я планую зробити так в житомирському управлінні освіти.
Колектив жарт про диктант з української мови не оцінив
- Що це за історія з диктантом для працівників управління?
- Я стараюсь працювати скрупульозно, вичитую кожне речення, кожну цифру, кожну букву. Мене привчили ще в глибокій молодості чітко писати ділові документи, там не повинно бути побутової мови, «водички». Я дуже завдячую своїй вчительці української мови і літератури – Гербеді Галині Миколаївні, нині покійній. Вона була самим сильним вчителем в сільській школі села Рихальське Ємільчинського району. Я до цих пір можу сформулювати правила – що таке дієприкметниковий зворот, що таке дієприслівниковий зворот, коли ставиться крапка, коли кома. Я не філолог, як деякі подумали, але завжди говорю, що ми працюємо в обласному центрі, в управлінні освіти, а не в управлінні транспорту, чи ЖКХ, чи торгівлі, і ми не можемо писати з помилками. В школі вже в 4-му класі проводять першу підсумкову атестацію діток з української мови. В 9-му класі – диктант з української мови, в 11-му класі – переказ з української мови. В ЗНО українська мова є обов’язковою. Але не може бути так, що документи, які готуються в апараті управління освіти, по 4-6 разів переробляються через помилки.
- Настільки все погано?
- «Останньою краплею» став документ про видатки на харчування дітей, які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС. Тут мало бути написано «чорнобильські видатки» на ясла і на садочок. З цім документом я пішла до методиста по українській мові і кажу: «Давайте може якісь курси будемо проводити або екзамен, бо я втомилася перевіряти грамотність наших управлінців і виправляти помилки». До речі, я ніколи не підписую документи, не читаючі, бо колись мій брат казав: «Валентина, кожен підпис – ближче до тюрми на один крок, через те – читай».
- Чому колеги одразу не зрозуміли, що це жарт?
- Можливо тому, що я не посміхалася, говорила ніби всерйоз. Методисти почали з’ясовувати, за якими критеріями буде оцінюватись екзамен, ця розмову відбувалася в коридорі, її чули всі, а я навмисне говорила голосно. Вирішили проводити оцінювання не за критеріями початкових класів, бо вони дуже жорсткі, а як ЗНО для 11-класників. Там переказ, текст більший, ніж для звичайного диктанту, але ж це управління освіти. Колеги зі сміхом зауважили, що буде більше помилок і поцікавилися, а хто ж після цього іспиту залишиться працювати? Кажу, що це ж управління, яке керує вчителями по всіх школах, значить ми маємо знати мову тільки на високий рівень – 10, 11, 12. А решта піде шукати місце, де можна знати мову на меншому рівні.
- Мабуть деяким було вже не смішно…
- Можливо я не врахувала той момент, що люди в управлінні мене ще погано знають. Я сказала, щоб підготували листочки в лінієчку, з кутовим штампом, як на державну підсумкову атестацію. Почали вирішувати де проводити екзамен, бо у нас в управлінні великий колектив. Загалом в управлінні 95 штатних посад: 14 – в апараті (з водієм і прибиральницею); 17 – в науково-методичному центрі, 64 – в централізованій бухгалтерії. Запропонували писати в залі, але всі там не помістяться, я нагадала, що ДПА пишуть всі одночасно, щоб не було витоку інформації. Кажу, будемо писати в школі №15, а це аж на Максютова, в лісі. Оце я сказала і пішла працювати. Через деякий час заходить методист української мови і каже, що купила збірник диктантів, щоб не писати по переказам. А я знову, не посміхаючись, питаю: «Скільки ви штук купили?». Відповідає – одну, але якщо треба більше, то ми розтиражуємо.
- Тобто жарт затягнувся і вже почав виходити за межі жарту?
- Так, бо після цього зайшла одна з заступників і спитала чи серйозно я все це кажу. Тобто люди подумали, що я можу дійсно посадити працівників управління і диктувати їм диктант. А це був просто крик душі, бо я вже втомилася виправляти помилки, списала дві червоні пасти.
- Ця історія з диктантом стала приводом для скарги?
- Коли стало питання диктантів, головний бухгалтер написала, як в народі кажуть, «тєлєгу» на мене голові профспілки (працівників освіти) Тамарі Савеліївні Чугаєвській. Кому ще та скарга пішла – я не знаю. Тамара Савеліївна пришла захищати колектив від начальника і коли я їй показали ці документи з помилками, то вона була вражена, що управління працює на такому рівні.
Хаотичне діловодство та зміна складу тендерного комітету
- Яка ситуація із закупівлею продуктів для освітніх закладів?
- Є продукти вартістю більше 100 тис.грн. за рік, які йдуть по тендеру, а є продукти до 100 тисяч, коли приватні підприємці надають пропозиції і керівник визначає в кого купувати. Я нещодавно прийшла на цю посаду і не знаю, яку продукцію пропонують, яка там якість. Час іде, продукти – сіль, оцет, крохмаль, борошно, макарони – у садочках закінчуються, а пропозицій ніхто з підприємців не надає. Раптом мені приносять доповідну від керівника відділу харчування, яка від імені управління освіти отримує листи на постачання продуктів і передає мені копії, щоб визначитись. А доповідна – папірець без будь-яких вхідних даних.
- Тобто в управлінні не всі документи реєструються?
- Діловодство і субординація по нормативним документам – для мене це закон. Коли я прийшла сюди працювати, то виявляється спочатку вся пошта кладеться начальнику на стіл, щоб розписати, а тільки після того реєструється. Я була шокована. Мені пояснює один з керівників, що так було завжди, бо іноді приходять листи з прокуратури, з СБУ і не треба поспішати їх реєструвати. Це хаос з документообігом. Тобто, якщо приходить лист, який мені не подобається, я його читаю і можу просто викинути, тому що він ніде не зареєстрований. І хто доведе, що він прийшов? На першій же нараді я чітко сказала, що працівники мають право виконувати тільки той документ, який зареєстрований і на них розписаний. Якщо мені покладуть на стіл листочок без вхідної реєстрації – я його в руки не візьму, так навчена і так буде. І це не узурпація влади, а елементарний документообіг.
- Кажуть, що ви розігнали тендерний комітет
- Я вважаю, що з приходом нового керівника тендерний комітет має змінитися і в змінах до закону про державні закупівлі, які вийшли в 2012 році, прописано це право – змінювати склад тендерного комітету у зв’язку зі зміною керівника. Я змінила склад частково, тепер комітет очолює людина, яка закінчила відповідні курси, має сертифікат по тендеру і курує дошкільні навчальні заклади, тобто дуже близько стикається з дитячим харчуванням. Тендерний комітет займається не тільки харчуванням, але це найголовніше. Якщо ми щось там побудуємо не 45 см, а 30 см – це така справа, можна розібрати. Але якщо будуть неякісні продукти харчування, то це життя і здоров’я дітей.
- Будуть ще зміни в складі тендерного комітету?
- Рано чи пізно ми дійдемо до того, що буде заступник начальника управління освіти з фінансово-економічних питань і логічно він має очолити тендерний комітет. Я зараз шукаю таку людину, щоб була не просто фінансист-економіст, а ще бажано й з юридичною освітою. І обов’язкова умова – мінімум три роки досвід фінансово-економічної роботи і порядність. Я ввела в тендерний комітет також ще одного працівника по дошкільній освіті і себе, бо повинна бачити хто постачає продукти, вникнути в якість.
- Були випадки постачання неякісних продуктів харчування?
- Нещодавно був випадок по сосискам у двох дитячих садочках - №70 і №46, я виїжджала на місце і в мене є доповідні завідуючих, коли продукція була не якісна, сосиски розварились, крупинки якісь були. Я не знаю, хто цей приватний підприємець, але зустрінусь і запитаю. Якщо постачальник виграв тендер, то будь ласка – забезпеч якісну продукцію, якщо не можеш забезпечити якість – чесно йди з ринка, найдеться багато інших бажаючих.
Використання електронного підпису без відома його власника та 90% премії
- Чому зараз така напружена ситуація в управлінні?
- Ситуація загострилася, коли в кінці грудня безпідставно, без наказу і без мого відома працівникам апарату управління була перерахована премія 90%. Скористалися моїм електронним підписом, ключ від якого я отримала вже після цих подій.
- Як могли нарахувати премію без Вашого відома?
- В кінці року було розпорядження міського голови про преміювання, в якому чітко вказано три прізвища – Весельська (начальник управління), Кошевич і Ковтуненко (заступники начальника), виплатити премію 90%. Тут же було написано – дозволити керівникам преміювати підлеглих. До нового року керівники бухгалтерії та науково-методичного центру принесли проекти наказів з відсотками преміювання кожної людини і я їх підписала. На той час я працювала менше місяця і ніхто не підказав мені, що є ще апарат управління, який теж маємо право преміювати. До речі, до цих пір ні в кого в посадових обов’язках не прописано, хто готує проект наказу про преміювання апарату. Ясно, що відсотки погоджує бухгалтерія, полеміка точиться про те, хто технічно має готувати проект наказу. Але сталося як сталося – керівник відділу нарахування заробітної плати дала вказівку бухгалтеру, яка нараховує заробітну плату апарату, нарахувати всім 90% премії.
- І Ви не підписували цей наказ?
- Я взагалі про це не знала. Скориставшись моїм електронним підписом ці гроші перерахували. 11 січня 2013 року до мене на підпис потрапив наказ без числа, без номера, з додатком від 28.12.12 про нарахування 90% премії працівникам апарату: і водію, і секретарю, всім, посилаючись на розпорядження міського голови, де вказані лише три конкретні прізвища. У нас водій отримує кожен місяць доплату 50% за складність і напруженість, і 25% - за ненормований робочий день. Тобто водій отримав 165% до зарплати за грудень.
- Ви не погоджуєтесь з таким великим розміром премій?
- Повірте, всі б отримали 90%, гроші є і давайте їх виплатимо, бо люди живуть на ті копійки. Якщо є можливість людині заплатить і це в межах закону – давайте заплатимо по максимуму. Я за те, щоб людину похвалити авансом, а вона потім відпрацює. Якщо є «вилка» і людина все виконує і робить – давайте зробимо по-максимуму, хай вона піде і крім хліба купить ще й масло. Але я була шокована, тому що це бюджетні кошти, в межах 20 тисяч гривень, і це безпідставна виплата, без мого відома.
- Не знали, що у бухгалтерії є Ваш електронний підпис?
- Тиждень тому питала у керівника фінансового департамента Гаращука як анулювати електронний підпис, яким користуються без мого відома. Виявляється, що в мене має бути ключ. Я не банківський працівник, я вчителька і не знаю про ці ключі. Так, документи на виготовлення електронного підпису підписувала, але ніякого ключа мені не дали. Я запропонувала автору наказу про преміювання написати заяву на звільнення за згодою сторін, тому що не можу довіряти людині, яка так мене підставляє. З понеділка ця людина пішла на лікарняний, я розумію, що для неї це був стрес, але я сама тоді ледь інфаркт не отримала.
Холерик, «трудоголік» і авторитарний демократ
- З Вами важко працювати?
- По темпераменту я холерик, мені треба все і зразу, і швидко. Я не люблю «болота», не люблю невизначеності. Навіть по управлінню освіти – я зразу озвучила свої плани по реорганізації. Так, люди думають, що я прийшла «косить» на ліво і на право, всіх звільняти. Ні. У мене такий характер, що я ніколи не говорю поза спинами, кажу в очі. Люблю чесність, правдивість, а не завуальованість і «красиві слова». Я здивована, вражена хаотичністю, яка існує в роботі управління. Не суджу ніколи рівень роботи попередників, то була їхня робота в міру своїх можливостей, свого бачення, тих обставин, які складаються. Я по натурі «трудоголік» і це моя біда, але люди кажуть, що зі мною легко працювати, бо я чітко знаю, що хочу і можу окреслити колективу стратегію.
- Кажуть, що у Вас ненормований робочий день, працюєте до пізнього вечора
- Якби б я приходила в 9 чи на початку 10-ї і уходила в 6 вечора чи без п’яти 6, то можливо у мене не було би морального права вимагати від підлеглих напружено працювати. Але я ніколи за 20 років керівної роботи в шість годин не вийшла з роботи, ніколи. Я розумію, що це погано, навіть погоджуюся з думкою, що хто не вміє організувати свою роботу, той і не встигає в робочий час. Значить я не вмію організувати свою роботу. Можливо тому, що я не дозволяю собі займатися документами з 9 до 18, а в цей час займаюся живою роботою, спілкуванням з людьми, їду в колективи, спілкуюся з приводу якихось проблем.
- У міській раді знали про ваш непростий характер, коли призначали на цю посаду?
- Так, я попередила, що я людина пряма, можливо авторитарна, авторитарно-демократична.
- Як поєднується авторитарність і демократичність?
- Якщо людина віддає себе роботі, «горить» роботою, працює чесно, добросовісно, не рахуючись з часом – тоді я демократична, я для цієї людини все: закрию очі, якщо вона десь запізниться, йду на уступки. І коли в кабінеті спілкуємося один на один, то все сказане тут і «вмирає», не виходить за межі кабінету. А на публіку я говорю відкрито і ніколи не відмовляюся від своїх слів і можу повторити їх при будь-якій особі, і будь-яких силових структурах, будь-де.
- Часто доводиться вибачатися за свої слова?
- Якщо я не права, то вибачаюся зразу, для мене це не важко. Якщо чогось не знаю, то говорю прямо – «я не знаю», питаю, можу зателефонувати будь-куди, в будь-яку службу і спитати, буду набридати кожні 5 хвилин доки досконально не зрозумію, бо не звикла йти «по верхах».
- Комусь розповідаєте про свої проблемами, є порадники?
- Я ніколи не розповідаю про свої негаразди чи проблеми ні батькам, ні брату, який живе в Києві, ні сестрі. Меншого брата у нас убили в Києві, багато років назад. Для родичів я людина скритна, коли відбувається якась подія, то я їх просто ставлю до відома. Єдина людина на цьому світі з якою я раджусь, яка завжди зі мною і в радості і в горі – подруга зі студентських років.
- Ви віруюча людина?
- Так, віруюча. Мені не подобаються ці декларації, коли постійно розказують, що глибоко віруючі. Я не афішую, але знаю, що Бог є на світі і кожному буде по справам його.
Велику картину подарував на згадку колектив 8-ї школи: «Коли мені дуже тяжко – я дивлюсь на цю картину, вона символізує моє життя, в я кому було все: і перемоги, і падіння»
