Керівник житомирського жіночого центру Ірина Бабенко про насильство у сім’ях і відсутність фінансової підтримки

Громадська організація «Жіночий інформаційно-консультативний центр» працює в Житомирі протягом 13 років, допомагаючи жінкам, котрі потерпають від домашнього насильства. Центр надає освітні, соціальні послуги, консультації юристів та психологів. Донедавна громадська організація надавала і тимчасовий притулок для жінок, котрі зіткнулися з жорстокістю у власній сім’ї. Однак через відсутність фінансової допомоги тимчасовий притулок для жінок довелося закрити.

Про особливості роботи і проблеми «Жіночого інформаційно-консультативний центру» в ексклюзивному інтерв’ю Житомир.info розповіла його керівник Ірина Бабенко.

- Як довго притулок існував без фінансової підтримки?

- Ось уже три роки – 2010, 2011, 2012, та й півроку 2013-го - ми фактично не фінансувалися ніким. Але жінки, жертви домашнього насильства, до нас продовжували звертатися. Ми приймали їх - на тиждень, на місяць, на півроку, на рік. Були жінки і з дітьми, і без дітей, і різного віку.

- А де раніше вдавалося знаходити кошти?

- Ми працювали за рахунок гранту. А за його умовами обов’язково треба було знайти можливість продовження проекту після завершення фінансування. Моїй організації 13 років, і увесь цей час ми думаємо про перспективу і шукаємо кошти. Ми збирали гроші скриньками. З допомогою однієї з молодіжних організації минулої зими по дві, по три тисячі знаходили грошей, щоб протриматись взимку і обігріти притулок. Бо в нас до 5 тисяч взимку за опалення виходить.

За цих 13 років я лише бачу погіршення відношення держави до громадських організацій. Нічого не змінилося на краще. Кожного року ми намагалися знайти державну підтримку: я зверталася до влади і на рівні міністерства, і на рівні області. І пані Королевська знає про проблеми притулку, але її радник говорить, що державні кошти не передбачені на таку соціальну категорію.

- Як давно притулок закритий для жінок, котрі страждають від сімейних тортур?

- Остання жінка з 5-місячною дитинкою, котра немала куди піти, виїхала від нас буквально тижнів три тому. Почався холод і треба було включити опалення, а ми не можемо цього зробити, бо немає коштів. Ми влаштували жінку в державний притулок. Він, звичайно, не спеціалізований. Але її взяли, хоча на сьогодні я знаю, що вона вже зверталася до наших психологів з проханням знайти їй якусь недорогу кімнатку, тому що там холодно, каміни не дають включати, дитини покупати немає де. Тобто, в державних притулках немає необхідних умов.

- А чи були такі умови у Вашому притулку?

Ми вклали в ремонт 240 тис. грн., наш будинок відповідає стандартам, адже це окреме приміщення, але, знову ж таки, утримування всього обходилось дуже дорого.

Крім того, три роки я, моя колега Марія, наш бухгалтер та ще одна людина фактично працювали волонтерами. Ну скільки можна без коштів? От уявіть собі: ні охоронців немає, ні соціальних працівників. А це ж треба і прибрати територію, і в кімнатах тримати нормальний санітарний стан, попрати, почистити. А ще це ж і постіль, і побутові речі, і лампочки горять, ламаються побутові прибори… Ви знаєте, стільки коштів необхідно на побут… Це дуже важко без підтримки.

- Який персонал необхідний для нормального функціонування притулку?

- Окрім психологів, потрібні соцпрацівники, охоронці. Адже жінки бояться ночувати у притулку. Так от упродовж оцих останніх трьох років я фактично жила там. У мене була квартира через дорогу. Я бігала, я ночувала там, тому що вони боялися.

- Що було останньою краплею у рішенні закрити притулок?

- У нас трапився один прикрий випадок, після якого ми прийняли таке рішення. Остання жінка, котра була у нас у притулку, зателефонувала своєму чоловікові, сподіваючись, що вдасться налагодити стосунки. Вона подзвонила з нашого телефону «гарячої» лінії, і він вичислив, де вона знаходиться. Він її виловив, коли вона з дитиною вийшла по хліб. Чоловік перестрів її, дитину вирвав з рук, ножа їй показав, забрав ту дитину – і в автомобіль. Жінка в розпачі побігла шукати допомоги. Ховалася по магазинах, аж доки видзвонила нас. Ми годину не могли дочекатися міліцію. Потім розпочався розшук цього чоловіка, адже він разом зі своїм другом вивіз дитину за місто. Шукали довго, але до дев’ятої вечора дитину повернули. Чоловік той приїхав до нашого центру: людина п’яна, неадекватна. І ми зрозуміли, що навіть себе захистити не зможемо. І тоді ми прийняли рішення, що більше цією волонтерською діяльністю займатися не будемо. Цим має займатися держава. Повинен бути персонал, відеоспостереження тощо. Ми своєю волонтерською діяльністю просто не можемо надавати безпечні послуги. Наприклад, у цьому випадку, якби був соціальний працівник, жінка залишила б дитину з ним і пішла б у магазин сама. Тоді б не довелося шукати немовля десь за містом.

- Чи багато жінок звертається за допомогою у центр?

- Коли ми розмістили рекламу на сітілайтах у Житомирі, через два тижні до нас посипались дзвінки. Саме психологічна допомога в різних життєвих ситуаціях часто необхідна жінкам, і притулок – хоча б на два-три дні, хоча б на одну ніч, коли в сім’ї скандал.

- Жінки яких соціальних груп до Вас звертаються найчастіше?

- До нас телефонують і приходять ті жінки, які абсолютно ніколи не зверталися до правоохоронних органів і їхні сім’ї не стоять на обліку в міліції як неблагополучні. До нас звертаються ті, хто біль-менш піклується про репутацію власної сім’ї, які не є алкозалежними, котрі часто займають дуже відповідальні посади і мають високий соціальний статус.

- Як складалася подальша доля жінок, котрі залишали притулок?

- Ми намагалися знайти їм роботу, вони проходили навчання. Жінки, постраждалі від торгівлі людьми, були у нас по півтора року і навчалися на різних курсах, брали участь у конкурсах на відкриття власної справи. У цьому нам допомагала міжнародна організація. Люди влаштували своє життя. Багато хто одружився, народив дітей, хто повернувся додому, хто залишився в Житомирі.

- Надалі плануєте надавати виключно психологічну допомогу. Яким чином?

- З 1 грудня з Українським жіночим фондом плануємо продовжити надавати посильну громадську допомогу жінкам-жертвам насильства на базі психологічного кабінету приватного психолога в місті Житомирі. Це включено в наш проект. Жінкам будуть надаватися психологічні консультації і психотерапевтичний супровід. Тому що просто проконсультувати - це дуже мало. Адже жінка може мати психічні розлади, такі, що потребують 10 спеціалізованих занять. Тому акцент будемо робити на цьому. Плюс юридична допомога у складанні процесуальних документів тощо.

- Якщо держава запропонує фінансову підтримку, чи готові відновити діяльність притулку?

- Безумовно. Якщо держава дасть нам бюджет хоча б на рік, хоча б 300 тис. грн., то ми зможемо взяти принаймні мінімальний склад працівників і оплатити комунальні послуги.

Такі притулки просто необхідні, і вони мають бути не обласного масштабу, а районного, хоча б на вісім місць у кожному районі.

Фото Ірини Бабенко взяті з мережі Інтернет

Житомир.info