У ексклюзивному інтерв'ю журналісту Житомир.info голова житомирського осередку партії «Демократичний Альянс» Дмитро Ткачук розказав про те, як відбувався Євромайдан у Житомирі, на які гроші він жив три місяці з початку революції і як реагувала дружина на перманентну відсутність чоловіка вдома.
Дмитро Ткачук, 26 років. Народився і виріс у місті Житомирі. Закінчив Житомирський національний агроекологічний університет. Одружений, має маленького сина.
- Як на твоєму житті відобразилася революція, сімейні конфлікти виникали?
- Сильно і на всьому, починаючи від сімейного життя, графіку, темпу і закінчуючи фінансовими питаннями. Словом, дуже сильно відобразилася. Навіть якщо ти не в Києві, то приходиш додому о третій ночі, а о восьмій вже маєш виходити з квартири. Бувало, тижнями не бачив ні дружини, ні дитини, тому конфлікти, м'яко кажучи, траплялися. Плюс масла в вогонь підливав ряд інших факторів, які мене постійно переслідували і потріпали трохи нерви рідним і близьким.
Дмитро з дружиною Іриною
- Це ти про переслідування і побиття «демальянсівців» з перших днів Євромайдану у Житомирі? Як на це реагувала дружина?
- Більше з розумінням ставилася. Злишся тільки на перших етапах, коли не розумієш для чого це, не бачиш якогось просування, продуктивності, а коли є усвідомлення критичної необхідності цих дій, вчинків, то злоба десь проходить і з'являється розуміння. Але, разом з тим, хвилювання нікуди не зникає. Коли невідомі якось вночі прийшли і гупали в наші двері, я думав, що дружина сприйматиме гірше, але сприйняла достатньо мужньо. Одного разу був такий діалог і вона сказала: «Я виросла на Польовій і не таке бачила, тому...». Але все одно треба розуміти, що хвилювалася постійно. Зрештою, сьогодні ще зарано говорити про те, що все закінчилося.
- Тебе звільнили з роботи, як вдавалося виживати весь цей час?
- Все що робиться – робиться на краще. Я раніше не користувався цією приказкою, але зараз вона відобразилась безпосередньо на мені. Було складно, але я розумію, що, якби мене тоді не звільнили, то я не міг би брати таку активну участь у Євромайдані. Поєднувати ці речі без шкоди одному за рахунок іншого було неможливо. Звісно, що з фінансами стало складніше, але я ніколи не жив останнім днем, тому, ясна річ, заощадження в мене були. Плюс були також і альтернативні джерела доходу. Вони не настільки значні, але кілька сотень гривень додаткових я мав. Я дописував на певні ресурси, де вів аналітичні колонки, писав статті. Це не велике джерело доходу, але все ж якихось 500-800, а інколи й тисячу гривень я мав. Змістився акцент – якщо раніше я робив це у вільний час або тоді, коли було натхнення, то в той період фріланс став необхідністю, так би мовити, основним джерелом доходу.
- Дружина, мабуть, фінансово підтримувала?
- Ну, мене підтримувала не дружина... Мене син підтримував, тому що він отримував допомогу від держави (сміється). Але теж треба розуміти, що це крапля в морі – сьогодні на 1000 гривень не проживеш. Диверсифіковані джерела доходів дали можливість цей період протриматися. Насправді і потреб не було настільки багато. Ясна річ, що не було ніяких великих покупок. Практично єдині витрати – оплата комунальних послуг і харчування дружини і дитини. Мені дома доводилося їсти нечасто.
- Революційними справами ти займався разом з друзями, як інші «демальянсівці» поєднували роботу і революцію?
- Хтось брав відпустки, хтось крутився. Ну, наприклад, Юра наш – приватний підприємець. Але він якось сказав таку фразу: «Першою ознакою того, що у приватного підприємця справи йдуть погано, є те, що вони починають міняти долари». Зрозуміло, що теж не витягували і було складно. Коли ти цілодобово зайнятий іншими справами, ти не маєш можливості приділяти своїй основній роботі достатньо часу. Торкнулося це всіх.
- Як у тебе зараз з роботою?
- Зараз я маю нову роботу, яка мене влаштовує більше за попередню. Це робота в сфері адвокації – консультування організацій, які займаються сервісами для ВІЛ-залежних людей. Специфічна сфера. В мене економічна освіта, але на останньому місці роботи довелося попрацювати трохи з юридичною складовою. Довелося багато чого навчитися. Я вважаю, що зміни, які відбулися – на краще. Був цей тримісячний перехідний період, але в цілому сьогодні не доводиться шкодувати.
- Ти знайшов нову роботу, але продовжуєш судитися з попереднім роботодавцем, який, як ти вважаєш, звільнив тебе незаконно. Чому?
- Суди тривають і я однозначно буду йти до кінця. Це принциповий момент. Я сьогодні не можу допустити, щоб мій випадок став прецедентом. Ці люди завтра можуть так само вчинити з моїми колегами і друзями, що неприпустимо. Звісно, я не збираюся там працювати, але для мене довести те, що звільняти людину через її активну громадську діяльність не можна, є наразі справою честі.
- Що можеш сказати про людей, які були поруч з тобою в цей важкий період: з'явилися нові друзі чи, можливо, хтось навпаки відвернувся від тебе?
- Я завжди кажу людям, що одним з найбільших досягнень цієї революції є те, що ми усі з вами познайомилися. Ці хороші, чесні, розумні люди були завжди і до того. Вони ж не з'явилися в один день. Але проблема була у відсутності між ними комунікації. Так от, ці події фактично дали можливість її налагодити. Що стосується старих друзів, то я б не сказав, що відбулися якісь істотні зміни. Мої позиції і погляди були задекларовані давно і те середовище, з яким я спілкувався, прекрасно про них знало. Воно фактично було сформовано з моїх однодумців, тому не виникло ніяких «кровних» ворогів, з якими ми дружили-дружили, а ці події нас роз'єднали.
- Чи важко було починати Євромайдан у такому зазвичай пасивному місті як Житомир? Не виникало враження, що усіх вас сприймають за дурників, яким нічим зайнятися?
- Було несприйняття багатьма людьми в типовому розумінні пересічного громадянина. Це відчувалося в розмовах переважно з малознайомими людьми. У знайомих, з якими я обговорював події, що вирували у суспільстві, сприйняття було зовсім інше. Вони розуміли мої переконання і, ніби, поділяли їх, втім, не були готові до таких активних проявів зі свого боку. Це теж треба розуміти. У кожного свої позиції і аргументація. Кожен готовий на якусь міру жертовності – в когось вона більша, а в когось менша. Можливо, колись настане якась критична точка у житті і людина, яка ще вчора вагалася, зважиться. Саме так і з'явилися ці мільйони людей на Майдані. Можливо, у них в душі це вирувало, але вони не проявляли своєї активної громадської позиції, а в певний критичний момент в них посилилося відчуття справедливості і вони вдалися до більш активних дій.
- Євромайдан у Житомирі починався 22 листопада з купки активістів-романтиків і близько 50 симпатиків. Коли штурмом взяли ОДА, то одразу ж з'явилося безліч активістів, які кричать, що вони стояли на барикадах. Що ти про все це думаєш?
- На першому житомирському віче, здається, було 70 людей. Коли стає помітним світло в кінці тунелю, то конкуренція посилюється і більше людей намагається на себе якісь там лаври перетягнути. Треба розуміти, що на старті цих подій ніхто не бачив і не уявляв, як все закінчиться. Ми насправді просто робили те, що вважали за потрібне. В нас було переконання, що на той момент не можна було відсиджуватися вдома. До чого це призведе – можна було лише припускати. На фінальній стадії більше людей відчули, можливо, смак перемоги і захотіли в якійсь мірі долучитися.
- Активісти «Демократичного Альянсу» одними з перших залишили ОДА, але не всім це сподобалося.
- Те, що відбувалося в ОДА, почало нагадувати якісь «войнушки», дитячі ігри. Ми вирішили піти звідти і почати займатися політичною діяльністю, врешті-решт, готуватися до майбутніх виборів. Тому забезпечувати функціонування цього революційного штабу в ОДА просто не було далі доцільно. Деякі середовища це підтримали, а деякі залишилися там і перебувають до сьогодні. Це їхній вибір. Дехто сприйняв досить негативно. Ми все це самі організували, запустили і більшість людей, які там перебували, не задумувалися над тим, як воно функціонує. Наш вихід у якійсь мірі відбився на повноцінності функціонування цієї системи, тому зрозуміло, що комусь це не сподобалося, бо зачепило чиїсь персональні зони комфорту.
- Можеш сказати конкретніше? Я так розумію, декого особливо роздратувало те, що раніше саме ви купували харчі на кухню, а з вашим виходом «лавочка закрилась»?
- Так, ми фактично повністю забезпечували кухню за мінусом того, що приносили безпосередньо люди. Але прийшло усвідомлення, що просто недоцільно витрачати на їжу ті кошти, які давали люди на підтримку столичного Майдану, де були «гарячі» фази і нагальніші потреби. Я переконаний, що у більшості житомирян не було розуміння, для чого це все функціонує в ОДА. Ми просто їм сказали: хлопці, ми перестаємо збирати гроші, бо вважаємо, що це більше недоцільно. А ви ставте свої скриньки, збирайте і рахуйте, скільки йде на харчування.
- Скільки грошей йшло в середньому на харчування?
- Та насправді іноді кілька тисяч гривень на день виходило. Там проживало близько сотні людей і відповідно ці затрати були великими.
- Після того, як ви виклали фінансовий звіт за весь період, почалися інші питання. Зокрема, вас звинуватили у тому, що «Демократичний Альянс» присвоїв людські гроші. Звучала фантастична сума – 500 тисяч гривень. Скільки всього грошей ви зібрали за революцію?
- Треба розуміти, що у будь-якої публічності є свої мінуси. Так і тут – ми викладаємо звіт, а люди навіть ставлять під сумнів певні статті чи доцільність витрат. Це нормально і до цього треба звикати. За увесь час ми зібрали 143 тисячі 172 гривні. Якщо говорити по періодах, то за перші два місяці було всього 40 тисяч, а решту грошей ми зібрали буквально за останній місяць, коли відбувалися ці жахливі події. Підтримка людей дуже зросла. 19 -20 лютого ми за день збирали по кілька десятків тисяч гривень.
- На що витрачалися ці кошти?
- Якщо говорити за попередній період, то там основна стаття затрат – транспортування людей у Київ. Це заправка машин, оплата проїзду людей на Майдан і бензин для генераторів. Плюс в незначній частині, звісно, харчування, мінімальні ліки, типу протизастудних і вітамінів. Багато «потягнула» символіка. Зокрема, ми замовили величезну коробку стрічок (60 рулонів) в Одесі за 1800 гривень. Наче багато, але цілий рулон стрічки там коштував стільки ж, скільки в нашому магазині коштує метр. Але це ми говоримо про ті 40 тисяч. Витрати значно збільшилися, коли почав функціонувати революційний штаб в ОДА. Саме тому ми пішли. Потім 40 тисяч ми переказали на рахунок благодійного марафону, який запустив «5 канал». Ці кошти підуть на допомогу постраждалим. А решту ми вирішили віддавати родинам загиблих – по три тисячі гривень. Зокрема, днями наші їздили у Володарськ-Волинський, щоб передати гроші. Зараз якраз шукаємо інформацію про загиблих з Житомирщини.
- Що тобі особисто дав Майдан?
- Купа людей сьогодні ходять з посвідченнями Майдану, якимись там відзнаками. Я не знаю, де вони їх беруть і хто їх роздає. У мене нічого такого нема – ні медалей, ні грамот, ні посвідчення, ні ордена. У мене стрічка залишилася на куртці. От і всі відзнаки. Я розумію, що для мене ця боротьба ще не закінчилася. Медалі будуть пізніше.
Всі фото зі сторінки Дмитра Ткачука у фейсбук
Юлія Чепюк, Житомир.info
