Військовий прокурор Житомирського гарнізону Валерій Кривонос народився в 1972 році, в 16 років вступив до Новосибірського вищого військового командного училища (Росія), яке закінчив в 1993 році. Після цього служив в учбовому центрі «Десна» (Чернігівська область), був заступником командира роти. З 1997 року працює в військовій прокуратурі, де пройшов усі ланки від слідчого до військового прокурора. Полковник запасу, старший радник юстиції. Після того, як активісти вимагали його відставки, Валерій Кривонос погодився в інтерв’ю Житомир.info розказати про функції військової прокуратури та детально прокоментувати хід справи щодо Житомирського бронетанкового заводу.
Завдання військової прокуратури та контроль за харчуванням
- Чим займається військова прокуратура у Житомирі?
- Військова прокуратура Житомирського гарнізону перебуває в структурі військових прокуратур, яка трохи окремо стоїть від загальної структури прокуратур. Підпорядковуються всі прокурори Генеральному прокурору, разом з тим є головний військовий прокурор, на правах заступника Генпрокурора, є три прокуратури регіонів – Центрального, Західного і Південного, була ще Кримського регіону і ВМС, але сьогодні немає. Підпорядковані цим прокуратурам вже прокуратури гарнізонів. Наприклад в нашому Центральному регіоні є 11 прокуратур гарнізонів, в основному це в обласних центрах, але є й у тих місцях, де значна концентрація військових формувань, наприклад в Деснянському гарнізоні (учбовий центр «Десна»), в Білій Церкві, де дислокується 72-а бригада і інші військові формування. Зараз ми основною мірою займаємося розслідуванням кримінальних справ, скоєних військовослужбовцями, військових злочинів: перевищення повноважень, зловживання, самовільне залишення частин, невиконання наказу, нестатутні відносини тощо. Це розслідують безпосередньо слідчі військових прокуратур. Разом з тим, все, що скоюється військовослужбовцем, навіть якщо це не військовий злочин – крадіжка, ДТП – військова прокуратура здійснює процесуальне керівництво слідством, яке проводить відповідний правоохоронний орган.
- Військове майно, харчування військових – це входить у вашу компетенцію?
- Так. Військове майно входить у нашу компетенцію в плані вчинення військовослужбовцем злочинів по, наприклад, розкраданню цього майна. Про харчування – це питання окреме. Наскільки я пам’ятаю, з 2007 року, при Гриценку (Анатолій Гриценко був міністром оборони з лютого 2005 року до грудня 2007 року) в системі Міністерства оборони ввели систему так званого аутсорсинга – міністерство само відмовилося від функції організації харчування військових, це зараз здійснюється приватними фірмами за договорами з міністерством оборони, напряму. Пам’ятаєте історію з негарним харчування на полігоні? Сам полігон, військова частина, яка піднаглядна військовій прокуратурі Житомирського гарнізону і на яку я через надані мені повноваження можу впливати, сам нічого не може робити. Йому прислали фірму і сказали: ось цей буде тебе харчувати. Але якби хоч командир частини був стороною договору, я б міг йому якісь претензії висувати.
- Тобто в питання якості харчування ви ніяк не можете втрутитися?
- Тільки на рівні якогось дзвінка з проханням: ви ж там попробуйте навести порядок. По цій ситуації (на полігоні) я розбирався, командир полігону сказав, що давали кільку з кашею, приїхали волонтери, їм вона не сподобалась. Але після цього приїхав начальник продовольчої служби Міністерства оборони, бо дійсно був резонанс, подивилися, перевірили: дійсно, в меню була «рибна консерва і каша». Ось вам рибна консерва і каша, це вкладається в норми, які належать солдату, і вони зробили висновок, що ніяких порушень немає.
- Але наступного дня після візиту волонтерів керівник фірми, яка приводить продовольство, казав, що кільки взагалі у них немає.
- Мені пояснили, що в них це була остання кілька, яку вони видали, і з тих пір вони будуть закупати сардіну. Є один механізм впливати на ситуацію на місці у командира частини – він зобов’язаний контролювати якість приготування їжі, але він не може контролювати якість і походження сировини.
Унікальна справа Житомирського бронетанкового заводу
- У квітні Генеральна прокуратура порушила справу про розукомплектування 78 одиниць техніки на Житомирському бронетанковому заводі, потім повідомили про аналогічну справу щодо техніки на Київському бронетанковому заводі. Остання вже передана до суду, а що з житомирською?
- Міністерство оборони України тривалий час, скільки існує цей завод, зобов’язане перевіряти наявність свого майна, кожен рік по всіх державних установах проводиться інвентаризація. Майно Міністерства оборони зберігається і на Житомирському бронетанковому заводі, і кожний рік приїжджає комісія, яка перевіряє його наявність. У міністерстві скаржаться, що майна на різних підприємствах дуже багато, штат постійно скорочується, і у них немає можливості належним чином перевіряти, тому, в основному, перевіряли документально – на папері є, ціле поле заставлене машинами, а що в них всередині – ніколи не вникали, тому що машини рахуються поодинично, поштучно. Є БТР-80 номер такий-то, він підходить, дивиться – стоїть корпус, але ж це штука і вони ставлять галочку «є». Ще одна причина, чого міністерство не вникало – майна, техніки завжди було в надлишку – коли виводилась Північна, Західна група військ, вони, в основному, осідали в Україні, щоб не тягнути техніку за Урал. Спочатку тимчасово, а потім Україна відділилася, і тут лишилися купи майна, яке всі ці 20 років успішно продавалося. В моїй практиці, коли я ще був офіцером збройних сил на початку 90-х років, я чув, що були такі випадки, коли танки просто закопували. Він своїм ходом заїжджав у яму, його загортали землею для того, щоб, коли інспекція приїжджає, не було лишніх. А хто не міг закопати, ті передавали на заводи – робіть з ним, що хочете, тільки щоб він тут не стояв.
- Чому ж раптом вирішили перевірити техніку на Житомирському бронетанковому заводі?
- Якийсь час міністерство оборони цим не цікавилося: техніка продавалася, збройні сили скорочувалися, і вистачало. Я не знаю, чи так підгадувалося, чи співпало, але якраз перед війною, в кінці 2013 року, начальник бронетанкової служби розповідав, що дійшло до того, що в резерві повинно стояти стільки-то БМП, а їх немає. Тоді почали «бити на сполох» і говорити – давайте забирати техніку з заводів, ставити її в строй, щоб вона стояла в резерві.
- Перевірка на бронетанковому заводі почалася в кінці 2013 року?
- В кінці минулого року Міністерство оборони почало вимагати, щоб завод повернув їм техніку. Завод «став на диби»: десятки років на території стоїть техніка, підприємство несе витрати, забезпечує охорону, а за це нічого не платили. У них почався, по суті, господарський спір: міністерство хоче забрати свою техніку, завод нарахував якісь космічні суми, мільйони за зберігання і вимагав або лишити майно в рахунок боргу, або заплатити гроші, і тоді віддадуть. Тоді Міністерство оборони звернулося до нас.
- І ви почали судитися с заводом?
- Ми на той час могли вносити документи реагування, вносимо подання на завод – поверніть техніку, бо вона належить міністерству оборони, а ваші претензії по грошах – це окремо. Завод відмовився виконувати подання. Відповідно до закону, якщо подання не виконується, ми маємо право йти до суду. Мова йшла про 181 одиницю техніки бронетанкової служби. Першу і другу інстанцію ми виграли, але він не хоче повертати, тягне, на сьогодні ми добилися того, що техніку завод повертає, але це вже було під час кримінальної справи. Поки ми судимося с заводом, у січні 2014 року приїжджає чергова інвентаризація і починає вже принципово рахувати техніку. Принциповість полягає в тому, що, наприклад, по документах числиться БТР, але в якому він має бути вигляді – не написано. Перевіряючі починають шукати первинну документацію – документи, з якими БТР потрапив на завод. Нічого немає: формуляра, немає акту прийому-передачі, немає наряда, накладної. Тільки минулорічна інвентаризація, де написано, що цей БТР є.
- Який вихід із ситуації?
- Міністерство оборони бере гіпотетичний стан, який має бути у БТР – двигун, башта, ЗІП, до останнього ключика, який має бути в комплекті. І нарахували таку нестачу (12 мільйонів гривень), не довівши, по суті, що воно пропало на заводі. А може, воно без двигуна прийшло? Бо дійсно, більшість техніки привозили, вона приходила не своїм ходом і в якому вигляді – ніхто не знає. Але Міністерство оборони зазначило саме таку суму і навіть її показало офіційно лише в одному місці – лист на Генеральну прокуратуру. Але звідки взялася ця сума – вони сказати не можуть, ми до цих пір від них добиваємося, як вони визначили цю суму, де брали ціни. Ми дійсно маємо нестачу, але я не можу оголосити про підозру чи когось в чомусь звинувачувати, якщо я не порахую до останньої копійки і не доведу, що саме ця людина винна в тому, що воно пропало.
- Як себе в цій ситуації поводить Сергій Бутенко, директор заводу?
- Він каже – доведіть, що воно приходило не в цьому стані. Документів ніяких немає, вони знищені, строки зберігання любого документу не більше трьох років, крім формуляру – він знищується разом з технікою або після виписки нового формуляру. Якщо техніка приходить на капітальний ремонт, то заводиться ремонтна справа, в якій описується стан техніки, а після капітального ремонту виписується новий формуляр.
- Якщо немає формулярів на техніку, то хто за це відповідає – директор заводу чи Міністерство оборони?
- Повинен відповідати директор, бо машина, в любому випадку, приходить з документами. Ми говоримо про те, що він незаконно знищив формуляри і не завів ремонтні справи. Але він це теж спростовує, каже, що в нього були законні підстави. На жаль, в законодавстві ці питання чітко не регламентовані, що дозволяє різне трактування, а отже, можна найти підставу для любої дії. Він каже, що коли прийшла машина на ремонт – вона стає ремонтним фондом і з неї можна знімати що завгодно і ставити на інші машини.
- Так техніка прийшла на ремонт чи на зберігання?
- А це не зрозуміло, немає ж ніяких документів, яка машина з якою метою прийшла. Він може зараз ткнути пальцем і сказати – ось ця, може, на ремонт, а може, на зберігання. Неясно, з якою метою, бо немає вихідних документів. Теоретично можна перевірити, що прийшло на ремонт, має бути акт про зняття запчастини, акт постановки на баланс, документ про передачу з одного цеха в другий, але всі ці бухгалтерські речі – все знищено, бо накопичення відбувалося з 90-х років. Основною версією слідства у цій справі є те, що це робилося умисне, але навіть якщо він, перевищуючи повноваження, знищив формуляр і це потягло істотну шкоду, то мені треба порахувати суму цієї шкоди. Якщо я її порахую невизначено, плюс-мінус одна гривня – така справа в суді не пройде, суд скаже: ви не встановили конкретний розмір збитків.
- У Міністерстві оборони теж немає документів?
- В Міністерстві оборони та сама ситуація – передавало не само міністерство, а окремі частини. З тих пір вже більше половини тих частин не існує, люди, які тоді служили, вже не тільки позвільнялися, а деякі й повмирали. Ми добиваємося відповіді особисто від міністра, пишемо листи, а там на них пишуть резолюцію і список виконавців на півсторінки, хтось дає відповідь, хтось не дає, нам потім це все зводити докупи. Справа занадто масштабна. Мені важко спілкуватися з Міністерством оборони і вибивати з них ці «крохи» інформації. На сьогодні в мене є лише один слідчий в прокуратурі, в якого стаж роботи – два роки, молода людина, у нього в провадженні 125 кримінальних справ і зверху, «вишенька» на цій купі – завод, за який питають з усіх сторін.
- Чому Генеральна прокуратура не розслідує цю справу?
- Генеральна прокуратура порушила справу і дала провадження нам, бо скоєно на цій території.
- Так в чому різниця між справами Житомирського і Київського заводів?
- У нас – 12 мільйонів, які тягнуться невідомо звідки, а в Києві справа, наскільки мені відомо, абсолютно інша: у червні цього року директор заводу перерахував 12 млн. грн. на фіктивне підприємство, яке зникло. Все. Один епізод, конкретні гроші, конкретна людина, усі документи вилучено. Цю справу Генеральна прокуратура України дійсно розслідувала і направила до суду. Однак її не можна порівнювати і ставити в один ряд з ситуацією на Житомирському заводі, де директор більше 20 років щось робив, незрозуміло що, і попробуй зведи кінці з кінцями. Міністерство оборони до цих пір не може нам сказати, є там збитки чи немає, щоб їх довести. При цьому слідством навіть у ході обшуків на підприємстві документацію не виявлено.
- Є аналогічна справа про розукомплектовану техніку, яка доведена до суду?
- Наскільки я знаю, немає. Це унікальна справа. Ми вже багато зробили: призначено багато експертиз, добилися того, що Міністерство оборони забирає техніку, бо туди, на підприємство, не так легко завести навіть комісію Міністерства оборони. З боєм добивалися, щоб та комісія зайшла і почала проводити інвентаризацію. Щоб описати одну машину, йшло близько тижня, а їх триста з лишнім, порахуйте, скільки це займе років. Ми пішли по іншому шляху – зобов’язали віддавати техніку і при прийомі її описувати. Зараз цей процес триває. Думаю, до кінця січня він завершиться, і ми будемо бачити, чого не хватає, а потім будемо вираховувати суму, призначили для цього товарознавчу експертизу.
Як майно бронетанкового заводу перейшло у власність директора
- Активісти під час зустрічі з вами говорили про майно, яке належало бронетанковому заводу, а зараз у власності Бутенка
- Це предмет дослідження в цій самій справі. Було кілька справ, їх об’єднали в одну. Ми зараз не говоримо про директора, бо як юрист я не можу зараз говорити – хто винний, винного визначає суд. Від мене добиваються «оголоси підозру Бутенку», хіба це не тиск на прокурора, не тиск на правоохоронні органи? Якщо ми хочемо жити в правовій державі, то я взагалі зараз ці теми не повинен був обговорювати, бо це тиск на прокурора. Я роблю свою роботу, ніхто мені не подзвонив і не сказав «закривай справу», навпаки, мені дзвонять і так само говорять – чому до цих пір немає підозри. Я між двох вогнів – і з вулиці б’ють, і з вищестоящих кабінетів вимагають оперативного розслідування. Якщо оголосити підозру, а потім людина буде виправдана або справа закрита, то вона має право на відшкодування моральної шкоди, а держава має в порядку регресу звертатися до мене і стягувати ці кошти з мене, або притягувати мене до кримінальної відповідальності за завідомо неправосудні рішення.
- Давайте повернемося до майна заводу
- Починаючи з 2003 року заводом було продано низку нерухомих об’єктів, зокрема: заправка, цех по випічці хліба, колишня база воєнторгу в Новогуйвинську, яка складається з рибного цеху, сховищ тощо. З часом кілька об’єктів перейшли у власність Бутенка, десь через 5-7 років після того, як були продані заводом. Як громадянин, я допускаю, що це «схема», але сьогодні нам треба довести, що майно було продане незаконно. Продавалося воно без дозволу Міністерства оборони, це вже доведено. Хоча Бутенко посилається на лист одного посадовця в міністерстві, який пише, що «не проти реалізації», але ми цей лист навіть не беремо до уваги, бо він нікчемний – це не міністр оборони, а якийсь функціонер. Є ще один нюанс – це майно не підприємства, а трудового колективу, бо в реєстрі майна, в свідоцтві про право власності на конкретні ці об’єкти написано – «колективна власність», воно не державне.
- Як так може бути, що у державного підприємства є недержавне майно?
- Коли створюється державне підприємство, держава наділяє його майном, яке надане для здійснення його господарської діяльності. Позиція Бутенка: те, що підприємство потім вже за свій рахунок будує – це вже не державне майно. Заправку і цех по випічці хліба вони самі побудували, а базу воєнторгу купили. І тепер наполягають, що реалізували майно колективної власності, а не державної, і ніяких погоджень Міністерства оборони не треба. Законодавство дуже складне, справа займає дуже великий проміжок часу, діяли різні нормативні документи, і досі нам ні один ревізор-економіст чітко не сказав – мав право чи не мав право продавати, яка природа цієї власності. З цього питання також проводиться експертиза, яка може бути закінчена у квітні 2015 року.
- Вихід є з цієї ситуації?
- Ми, вважаючи, що це державна власність, в липці цього року, вже під час слідства пішли в суд в інтересах міністерства оборони з метою скасувати реєстрацію як «колективної» по двох об’єктах. По одному об’єкту нам відмовили в першій інстанції і в другій інстанції, на тій підставі, що це оформлялося в 2004 році, строк позивної давності – три роки, і можна розглядати, тільки якщо ми доведемо, що до сьогодні не знали про незаконну реєстрацію і незаконну реалізацію. Ми доводимо, що не знали, взнали тільки під час порушення кримінальної справи. А суд каже – Міністерство оборони знало, бо Бутенко про це повідомляв, слав звіти. І суд відмовляє на формальних підставах – пропущені строки позовної давності. Подали касацію, і зараз справа в Вищому адміністративному суді. По другому об’єкту в першій інстанції нам відмовили, але на нашу сторону стала апеляція: апеляційний суд скасував рішення першої інстанції. Ще по одному з об’єктів Бутенко звернувся до нотаріуса, щоб посвідчити договір, нотаріус йому відмовила в цьому, зазначивши, що не може посвідчити, оскільки вбачається, що це майно не колективне, а державне і потребує погодження Міністерства оборони. Бутенко оскаржив це рішення, звернувся до суду, суд виніс рішення, яким зобов’язав нотаріуса посвідчити договір. А ось мені зараз закидають, що я не притягую до відповідальності суддю.
- А якщо вийде так, що це той самий суддя, який стягнув з активіста 1000 гривень моральної шкоди на користь Бутенка?
- Це той самий суддя, але яка ж це підстава? Їх там небагато, і справи розподіляє там комп’ютер.
- Можете оцінити перспективу доведення до суду справи бронетанкового заводу?
- Я сподіваюся на це, але на моєму рівні це важко організувати, маємо значне процесуальне завантаження. Про закриття поки що мова не йде, ми шукаємо шляхи. І в зв’язку з тим, що він (Бутенко) депутат обласної ради, ця справа підслідна новоствореному Антикорупційному бюро. Якщо воно її забере і доведе до суду – я буду тільки аплодувати, але допускаю, що самі незалежні, самі потужні слідчі можуть і не довести. Не всі справи доходять до суду з об’єктивних причин, але ми намагаємось зробити все можливе.
- Як ви ставитеся до того, що активісти у прокуратурі області вимагали вашої відставки?
- Чесно, думав над тим, щоб писати якісь позови про захист честі та гідності: я посадова особа, тут прокурор області, губернатор, неприємно і дійсно впливає на мою ділову репутацію. Скрізь це показали, люди дивляться і думають: да, прокурор дійсно якийсь там хабарник. Але позов подавати не буду. Активісти роблять велику справу, допомагають армії, за це їм честь і хвала, але чого вони взяли на себе роль «совісті нації» і представників громади? Відповідно до законодавства, представники громади обираються цією громадою, і іншого шляху передачі владних повноважень від народу немає. Кожна партія на акцію приходить з прапором, для того, щоб показати, що вона робить, але якби була підтримка народом того, що вони роблять, то у них не було б таких низьких відсотків (під час виборів) на Житомирщині. Так, в країні змінилася влада, і я дуже сподіваюся, що реформа буде йти зверху, цього чекають 90% працівників прокуратури, які хочуть працювати чесно, спокійно і пишатися своєю роботою.
Тамара Коваль, Житомир.info
