Про те, як в умовах війни та фінансової нестабільності в Житомирській області виживає галузь культури, чи передбачені в Житомирі розважальні заходи до Нового року, про бюрократію у фінансуванні, ремонт обласної філармонії та чому йому муляє чиновницьке крісло, Житомир.info розповів начальник управління культури Житомирської облдержадміністрації Юрій Градовський.
- Отож, найперше: як виживає культура Житомирської області у непростих умовах фінансової нестабільності та військової агресії Росії?
- Співаючи і танцюючи, незважаючи ні на що. Можна поставити питання, чи потрібні зараз розважальні заходи, фестивалі, відзначення Нового року, коли на вулиці йде війна? Моя думка: потрібно, щоб насамперед довести людям, які ідуть на нас зі зброєю, що ми мирні люди, і у нас нормальні діти, і вони чекають новорічного дива, чекають казочки, подарунка. І дорослі чекають дива, але трошки іншого – щоб закінчилась війна. І мабуть, за це ми піднімемо перший келих 31 грудня.
- Сільські клуби – як живеться, чи пак - виживається їм? Адже надворі зима, і далеко не всі заклади культури можуть дозволити собі хоча б +16 у приміщеннях. Чи є кому співати у таких непростих умовах?
- Повинен сказати – є. Ми завершили творчі звіти районів і міст області, присвячені 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка, залишися лише два міста – Житомир та Новоград-Волинський. Хтось каже, що подібні звіти - це застаріла форма, «шароварщина». Я вважаю, що це не так, бо знаєте, що мене вразило? У 2012 році був останній звіт. Минуло два роки, люди самі готували програми, пошили нові костюми, закупили інструменти. І знаєте, що? За два роки не повторився жоден музичний твір. Значить, є рух вперед. Матеріально-технічна база закладів культури Житомирщини виглядає не гірше, ніж у інших областях, а навіть краще. Наш драматичний театр забезпечений краще, ніж будь-який інший. Ми просто звикли, так би мовити, варитися у власному соку і бачити тільки недоліки. Повертаючись до теми сільських клубів, мушу сказати, що їх матеріальне забезпечення, на превеликий жаль, шкутильгає, тому що культура завжди фінансувалася за остаточним принципом. Ми зараз намагаємось покращити ситуацію з холодом у закладах культури, це основна проблема зимового періоду. Під час концерту в одному із сіл Романівського району я вибачився перед глядачами і був змушений виступати у пальто, але все одно застудився.
- Чи потрібна людям пісня у цей час, чи приходить глядач до сільських клубів і з яким почуттям йде?
- Із власного досвіду скажу: люди потребують пісню, вони настільки емоційно її сприймають! Сільська культура є основою культури нашої області і України в цілому. На превеликий жаль, на сільську культуру зверталося дуже мало уваги. Є потуги, намагання створити український фольк-мюзік, але в цілому пропаганди сільської культури нема. Але люди самі змінилися, стали позаполітичні. Хіба ми були такі рік тому? Ні однозначно. Коли я бував у Таджикистані, Грузії, Білорусі, Польщі, від малого до великого люди гордо піднімали голову й казали: «я білорус» чи «я таджик». А ми в той час опускали голову. За останній рік ми її нарешті підняли. Саме так, з кров’ю, добувається справжня незалежність. Ви подивіться навколо: небувалий волонтерський рух, підняття патріотизму, повага до професії військового, захисника. І культура не стоїть осторонь. Сільська, районна ланки – ми вже більш як півмільйона гривень концертами, піснею заробили і передаємо воїнам. У цю неділю у драмтеатрі знову буде благодійний концерт Тані Піскарьової, кошти з якого теж підуть на допомогу армії.
- Про кошти. З якого бюджету фінансується галузь і чи вистачає коштів на розвиток культури?
- Управління культури, відповідно до чинного законодавства, здебільшого виступає в ролі методичного центру. Ми можемо лише давати поради, тому що фактичних повноважень (розподілу коштів) немає. Коли приїздиш у села, працівники клубу, як колись, одразу починають просити гроші на ремонт чи музичну апаратуру. Фінансування закладів культури здійснюється не централізовано, а за рахунок місцевих коштів (районного бюджету та бюджету сільських рад). Ми піднімаємо ці питання на різних рівнях. Тому що якщо до мене заходить випускник культурного закладу, навіть вишу, механізму влаштувати і направити його на роботу у район чи село немає. Бо є «царки» на місцях – голови сільських рад, і вони «командують парадом», часто-густо тримаючи на посаді завідувачів будинків культури далеких від культури людей. Ми шукаємо механізми, як це переламати, треба централізацію, щоб трудові книжки працівників райвідділу культури лежали у районному відділі культури, як це було при «совку». Тоді якщо до начальника відділу приходить випускник, він розгортає «простирадло» і дивиться: в селі такому-то немає завідувача сільським клубом, не питаючи голову сільради, тому що і кошти виділяються бухгалтерією відділу культури.
- Тобто, у фінансовому плані в радянські часи культурі жилося легше...
- Так. У 70-х роках тут, у цьому кабінеті працював Юрій Михайлович Пилипчук, який почув мене і забрав мене у галузь культури, бо я маю педагогічну, а не культурну, освіту. Тоді у начальника управління були сконцентровані кошти, він був господар. Якщо начальник приїздив у село і бачив, що будується клуб, і треба якась допомога – шифер, цегла, у нього були наряди, можливість допомагати. Я ж приїжджаю на місце, здебільшого власною машиною, і не те, що не можу надати допомогу закладу культури, а й сам стаю заручником тієї ситуації, коли треба просити кошти на бензин. На жаль, це стосується не тільки галузі культури. Зараз стоїть вчасне питання про децентралізації влади, про повноваженнях на місцях, щоб справжня влада була і у начальника управління культури, у мого наступника, і у начальника відділу чи сектора культури при райадміністрації. Дуже гнітить бюрократичний механізм стосовно усіх напрямків культури. Більшість людей думає, що тут є велика шухляда з грішми, і цей начальник може широко її відкрити і дати, скільки кому треба. Це (показує на начальницьке крісло, з якого пересів на час інтерв’ю) - не моє місце, воно мене давить. Але хтось інший зіштовхнеться з тим же…
Після телефонної розмови Юрій Градовський пересів на "рядове" крісло
- Позитивні приклади культурного життя на селі є?
- Багато. Село Буки Малинського району, Іван Андрійович Венгловський – голова сільської ради. Там самотужки, з нуля побудували і в цьому році відкрили сільський клуб. Зійшлися всі навколишні села. Крім цього, у 2014 році в області відкрили ще 4 сільських клуба – у Денишах та Бистрі Житомирського району, Йосипівка Брусилівського та Кмитів Коростишівського району. 25 грудня цього року плануємо відкрити клуб у селі Ходорків Попільнянського району. Ми відкрили нову музичну школу у Сінгурах (Житомирський район), яка працювала у пристосованому приміщенні. Капітально ремонтуються районні будинки культури, районні бібліотеки.
Відкриття сільського клубу в с. Йосипівка Ставищенської сільської ради Брусилівського району. Фото з сайту управління культури Житомирської ОДА
- Коли вже зайшла мова про капітальні ремонти, розкажіть і про обласну філармонію, ремонт якої, як зазначалося, обійшовся у 17 мільйонів гривень.
- Це досить відносна цифра. Коли складався кошторис, скільки коштувала цегла, будсуміші…? А подорожчало в рази. Коли мені озвучили, скільки коштів потрібно на систему пожежогасіння – я взявся за голову. Ми не встигаємо доганяти! І я розумію нарікання і пересічного житомирянина, і депутатів – «Та скільки можна?». Незважаючи на це, по філармонії ми виходимо на завершальний етап роботи, закінчується ремонт допоміжних приміщень - гардеробу, кімнат для роботи колективів. Залишились «косметичні» дрібниці - десь висить дріт, не прибрана будівельна драбина. Хто хоче це побачити, обов’язково побачить. Але глядач, який прийшов насолоджуватися музикою, дійством на сцені, не повинен бачити нічого, крім білого костюма артиста і краси на сцені.
10-12 грудня ми уп’ятнадцяте проводимо в оновленій залі філармонії Міжнародний фестиваль мистецтв класичної музики, хоча паралельно іде ремонт. Ми ще не здали об’єкт в експлуатацію, нам, слава Богу, пожежні не ставлять палиці в колеса, а допомагають, поставили свої чергові наряди, бо треба запустити систему пожежогасіння. Але люди, які зайшли до залу, відчули, що це храм музики, що можна зайти у філармонію, здати пальто у гардероб, сісти у шикарні крісла і послухати класичну музику у залі з прекрасною – наголошую! – акустикою. Музиканти камерного оркестру, які виступили у філармонії 10 грудня, сказали, що такої акустики вони давно не відчували.
В оновленому залі Житомирської обласної філармонії імені Святослава Ріхтера. Фото прес-служби Житомирської ОДА
- Днями пішла з життя непересічна особистість – почесний громадянин Житомира, професор Житомирського державного університету Володимир Шинкарук. Трохи більш як 4 місяці тому Житомирщина втратила поета і композирора, Народного артиста України Івана Сльоту, піснями якого заслухаються у багатьох куточках світу. На вашу думку, як позначиться на культурному житті Житомира та області відхід із життя цих двох людей?
- Уже позначився. Світла пам'ять Володі Шинкаруку, не хочеться згадувати його у минулому часі. Я себе піймав на думці, коли йшла прощальна церемонія: Володимир Федорович не працював у галузі культури. Він був викладачем університету. Але червоною ниткою у всіх проходило, що він артист, пісняр, поет і композитор з великої букви. Попрощатися з артистом з великої букви прийшли тисячі людей. Втрата Івана Михайловича (Сльоти) – ми звикли, що є «Льонок» і є Сльота, і ці поняття сприймаються як одне ціле. Він до останнього подиху був із колективом. І зараз уже втрата відчутна. Розуміють це і артисти, і глядач. Прийняті рішення про присвоєння Поліському державному академічному ансамблю пісні і танцю «Льонок» Житомирської обласної філармонії імені Івана Сльоти. Прийняте рішення встановити меморіальну дошку. Ми підняли питання про перейменування однієї з вулиць Житомира на вулицю Сльоти. Звичайно, буде пам’ятник, можливо, у місті. Для цього ми проведемо в Житомирі фестиваль хорової пісні «А льон цвіте…». Знаю, що готується до друку збірка Івана Сльоти, з дня на день чекаємо виходу останньої збірки Володимира Шинкарука, не пам’ятаю її назву. Буквально вчора я розмовляв з видавництвом «Полісся», робота йде, макет при житті погодив сам Володимир Федорович, збірка проплачена його дружиною Людмилою Василівною. Ми її обов’язково розповсюдимо по всій області, щоб люди знали, тому що прізвище Шинкарука, як і прізвище Сльоти – це «нарицательные», вони на слуху у всіх, і треба, щоб насамперед діти знали, які у нас на Поліссі геніальні люди.
- І останнє. Новорічні свята – чи будуть їх відзначати на рівні міст і районів? Ви вже сказали, що культура виживає співаючи, та чи доречно це саме зараз? Чи чекати житомирянам Діда Мороза і гучного святкування біля центральної ялинки 31 грудня?
- Наскільки мені відомо, Житомир не відмовляється від відзначення новорічних свят, швидше, утримається від гучного святкування. 19 грудня в Житомирі планується відкрити новорічну ялинку, але червоною ниткою там буде проходити українська пісня, будемо згадувати полеглих, відбудуться благодійні заходи по збору коштів, дитячих малюнків, листів на фронт. Обласний драматичний театр готує прем’єру нової казки, ляльковий театр цілу новорічну програму. 26 грудня відбудеться губернаторська ялинка для малозабезпечених дітей з усієї області. До відзначення новорічних свят підключаться всі без винятку заклади культури, бо пройшли чутки, що відміняється Дід Мороз як персонаж. Я вважаю, що це неправильно. Діти вже звикли. Санта Клаус хай іде поруч, і хай вони один одному потиснуть руки і пожартують: я з 20 століття, з сучасної Європи, а ти з Радянського Союзу. Давай розважатися разом! І діти танцюють з Сантою, Дідом Морозом і Снігурочкою. По-моєму, так треба.
Стосовно відзначення Нового року. Чи варто зустрічати новорічну ніч отут (на майдані Корольова) з піснями? Погодьтеся, менталітет нашого народу не доріс до зустрічі по-інтелігентному. Все зводиться до того, що люди з різних кінців міста ідуть до «йолки» після 12 години. З чим ідуть? З випивкою, і їм уже байдуже, що ти співаєш щось філософське. Не хочеться опускатися до такого. Але ніхто не права людям заборонити зійтися у центрі міста і поспілкуватися. Розваги під Сердючку обіцяти не можу, але веселощі в міру будуть. Користуючись нагодою, хотів би привітати усіх жителів Житомирської області з наступаючими святами, побажати віри у краще, світлих сподівань і мирного неба над головою!
Біграфічна довідка (із сайту управління культури Житомирської ОДА):
Юрій Градовський народився у селі Гацьківка Володарськ-Волинського району Житомирської області 9 березня 1956 року.
Освіта повна вища, у 1984 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Шевченка, за фахом – історик.
Має почесне звання Народного артиста України.
Загальний стаж роботи - 39 років, стаж державної служби - 26 років.
Трудова діяльність:
09.1971 – 06.1975 - навчання в Коростишівському педагогічному училищі;
08.1975 – 07.1977 - вчитель трудового навчання Гацьківської 8-річної школи;
08.1977 – 04.1978 - вчитель праці Кропивнянської середньої школи;
05.1978 – 05.1980 - служба в рядах Радянської Армії;
05.1980 – 08.1981 - вчитель праці Кропивнянської середньої школи;
08.1981 – 07.1982 - завідувач методкабінетом Володарськ-Волинського районного Будинку культури;
07.1982 – 08.1986 - директор Володарськ-Волинського районного Будинку культури;
08.1986 – 11.1999 - завідувач відділу культури Володарськ-Волинської райдержадміністрації;
11.1999 – 06.2005 - провідний спеціаліст управління культури Житомирської ОДА;
06.2005 – 11.2005 - заступник начальника відділу стратегії розвитку культури і мистецтва управління культури ОДА;
11.2005 – 07.2006 - заступник начальника відділу стратегії розвитку культури, мистецтва і туризму управління культури і туризму ОДА;
07.2006 – 09.2010 - заступник начальника управління – начальник відділу стратегії розвитку культури, мистецтва і туризму управління культури і туризму;
09.2010 по теперішній час – начальник управління культури Житомирської облдержадміністрації.
Юрій Градовський - засновник і керівник популярного вокально-інструментального ансамблю «Древляни» (1980 рік), заслужений артист України.
