Тема самозайнятості населення нині актуалізувалася в Україні як ніколи. Причина очевидна: до колосальних скорочень найманих працівників призводить глибока економічна криза. Не за горами задекларовані реформи в різних сферах, які зведуться, як завжди, до чергового скорочення працівників. За таких обставин люди змушені відправлятися на заробітки за кордон. І така тенденція посилюється, свідченням чого є інформація ріелторів про те, що в Житомирі почастішали випадки термінового продажу житла. Якась частина цих продавців, цілком ймовірно, залишила місто назавжди і подалася у пошуку кращого життя в інші країни. Але серед наших співвітчизників є і такі, хто на рідній землі знайшли в собі якісь, раніше приховані здібності, які стали їх ремеслом. До числа останніх, думаю, можна віднести житомирянку Дар'ю Кудрик, яка рік тому почала виготовляти вироби з глини і тепер цією діяльністю молода жінка заробляє на життя.
- Хто Ви за професією і як прийшли до ремесла глини?
- В 2013 році я ціле літо провела в Криму. Місце відпочинку було диким, не існувало благ цивілізації, навіть світла, проживали з сином в простому наметі. Там познайомилася з керамістами. Захопилася їх виробами. В горах якось мені потрапив в руки шматок глини, я спробувала з нього щось зробити. В мене вийшло. Коли повернулася в Житомир почала пробувати робити з глиною. А невдовзі зрозуміла, що мені не треба відволікатись від глини, тому відпала необхідність шукати роботу, за фахом я кравець-закрійник.
- За якою технологією виготовляєте вироби?
- Звичайна прадавня технологія. Сировина – чиста червона глина з Славянського родовища Донецької області. З глини вручну ліпиться форма. Потім наноситься візерунок, виріб підсихає і випалюється в печі при температурі 950º. Наступний етап – вимочування в жирному коров'ячому молоці. І далі знову запікання – в духовці при 350º. Все це робить виріб водонепроникним. Ось така технологія забезпечує натуральність виробу. Адже глина не покривається глазур'ю, як робить чимало гончарів. Відчуття, що це глиняний виріб втрачається саме тому, що глину покривають глазур'ю.
- Яким є асортимент?
- Спочатку я ліпила медальйони, люльки для куріння, чашки без ручок, типу піали. Але тільки тоді зрозуміла, що потрібно людям, коли почала виходити зі своїми виробами на вул. Михайлівську. Помітила, що більшим попитом користуються чашки з ручками, неглибокі миски. Хітом сезону можна назвати велику чашку з ручкою, вона купувалася найкраще.
- Як просуваєте свій товар?
-Я ніде не рекламуюсь. Моє ремесло просуває «сарафанне радіо» плюс інформація в Вконтакті. В результаті замовлення приходять з усієї України, Білорусі, Росії, навіть з далекого зарубіжжя.
- Чи багато часу витрачається на виготовлення виробу?
- Так, багато, тому що це повністю ручна робота. Весь технологічний цикл триває в межах тижня. Помічаю, що чим більше я працюю, тим більше заглиблююсь в технологію, звертаю увагу на якісь нюанси, тому відповідно більше часу витрачається на виготовлення виробу.
- Вам подобається ваша робота?
-Безперечно. Тепер я навіть думати не хочу про роботу за спеціальністю, та ще й у роботодавця. Мені до душі глина, тим більше, що ця діяльність стала головним моїм ремеслом. До речі, останнім часом я помітила, що багато людей переходить до якоїсь індивідуальної діяльності. Починають щось робити, малювати, вишивати, різати по дереву. Люди пробують, тому що їм це подовбається, і, видно, приносить якийсь зиск.
Сергій Ткачук для Житомир.info
