Інтерв'ю

Житомирський волонтер про сьогоднішнє забезпечення бійців, перемир’я та «чорний список»

5 червня 2015, 19:33

 Офіцер запасу, волонтер Олег Бойко в інтерв’ю Житомир.info розповів як починав займатись волонтерською діяльністю, про враження від першої поїздки на передову та про нагальні потреби військових

- Ви хотіли піти знову на службу до армії чи одразу вирішили займатись волонтерською діяльністю, що вплинуло на ваше рішення?

- Спочатку війни, скажімо так, я і мої друзі, ми пішли як добровольці у військкомат. Але з невідомих і незрозумілих причин нам відмовили. Найголовніша причина - старі. Сказали, що потрібні молоді кадри: «ви старі, спасибі що прийшли». Уточнили мобільні телефони. Потім прийшла повістка, ми знову зібралися, побігли туди. Уже домовилися служити в одному підрозділі і знову уточнили мобільні телефони, «спасибі що прийшли, чекайте, ми зателефонуємо». В добровольчий батальйон не пішли, ну, були на те причини. Вирішили, що раз туди не взяли, то треба допомагати тут, всім чим можемо. Ось так і стали волонтерами.

- А коли була ваша перша поїздка на передову і чим вона вам запам’яталась?

- Ще в минулому році, десь в кінці весни, початок літа. Десь так. Напевно запам'яталося коли побачив першого пораненого в живу і зрозумів, що це не навчання. До стрільби звикли, до танків звикли, а до реальних поранених… На навчаннях такого не було. Напевно ось це запам'яталося. А потім вже якось і звично стало.

- Кузьма Скрябін під час одного з останніх інтерв’ю Кременчуці сказав, що в людей сідають батарейки. Чи дійсно це так?

- Є таке. З усіх моїх знайомих волонтерів у хлопців «батарейки сідають» увечері, але вранці вони знову заряджені і в бій. А по населенню нашому «батарейки» повністю розрядилися. У минулому році, це напевно пов'язано з тим, що такий пік патріотизму, все - війна, люди допомагали дуже сильно. Зараз «батарейки» розряджені повністю. Дуже мало людей. Виходить, що на манежі одні й ті ж.

- З чим це пов’язано?

- Це пов'язано з багатьма факторами. Скрізь по телебаченню передають перемир'я, перемир'я, перемир'я. Хоча всі чудово знають, у кожного хто то воює: друг, кум, сват, брат. Друге. Простій людині що потрібно? Він віддав своїх 10 гривень, йому потрібно знати куди цих 10 гривень пішли. Тобто він повинен бачити результат, а результату не бачить чому, тому що бачить солдата в рваній формі, зараз вже яка спека, а солдат в зимових черевиках, спить на тій же бетонці. Тобто людина не бачить. Знову ж таки, люди думають що? Крадуть, гроші йдуть наліво. З цим пов'язано багато випадків шахрайства: ті «косять» під дружин військовослужбовців, коли військовослужбовці там, ті «косять» під поранених. Знову люди перестають вірити. Є випадки шахрайства серед так званих «волонтерів». Не все доїжджає. Знову ж таки є випадки крадіжки, коли з фронту повертається назад. Тут ти це знаходиш, люди тобі приносять, по копієчки, ти це знаходиш відправляєш туди, а потім це повертається. Ті ж спальники. Ну, є випадки. Ось тому у людей і «сідають батарейки».

- Чи відчуваєте ви, що держава почала виконувати свої функції по забезпеченню армії? В чому зараз є нагальна потреба?

- Зараз є потреба у формі. У мене кожен день дзвінки з фронту, та й їздиш - ти теж це прекрасно все бачиш. Форма, черевики, шкарпетки ... Тобто, одягтися, взутися. Зараз же жарко. Вологі серветки, чай, кава, таке. Це термінова потреба. Вода, ємності для води, ті ж розвантаження. Ну, зараз менше стали просити бронежилети, каски. Мабуть, не той рівень питання. Я рядовий волонтер, я там, у верхах, не ходжу, кажу те, що бачу. Бронежилети, каски є у всіх. А що стосується такого, повсякденного, воно видається. Та ж форма, ті ж черевики видаються за нормами забезпечення. Але в нормах забезпечення не вказано, що цю форму наділ, а через три дні вона порвалася. Те ж поранений, на ньому все це розрізали, викинули – знову ж таки, потрібна форма. Забезпечення госпіталів: для медиків халати, футболки для поранених, ті ж труси, тапочки гумові, теж доводиться шукати це все. Ну, тобто, великих змін від держави я не бачу. Може, десь там танки нові купили, космічні ракети...

- А до кого порадите звертатися людям, які хочуть допомогти армії, бо насправді є люди, які позиціонують себе як волонтери, а насправді просто на цьому заробляють. До кого звертатися людям, щоб бути певними, що допомога дістанеться?

- Хто хоче, той завжди знаходить. Я можу порекомендувати, є ось наша організація - це «Допомога Житомир». Глава організації – Тетяна Докіль. Можна звернутися на Щорса, там є магазин «Оптика», там у нас Маша Уланова працює. Там, де аптечні склади – Ніна Шепетуха. Зупинка на Ольжича - там є така організація «Час Змін», там головна Ірина Коцюба. На базарі коштує машина, там Людмила Блащук, там на цій машині Андрій, до нього можна звернутися, він підкаже. На Михайлівській є Автомайдан, можна звернутися. Було б бажання, знайти можна завжди.

- Це особисті знайомства. А як з позиції людини, яка раніше не допомагала і не знає нікого з волонтерів, чи можна якось розрізнити? Може якісь документи є?

- Ви знаєте, за цей рік я бачив посвідчення волонтера один раз, у хлопців в Боровій. Тут такого посвідчення нема. Я навіть не знаю, як відрізнити. Засоби масової інформації працюють, фейсбук, будь ласка – заходьте дивіться, нас знайдіть. В «Однокласниках», в «Вконтакте» – ми є скрізь. В той же фейсбук заглянув, подивився на людину, чим він займається, про що говорить – вже якась довіра є, будеш працювати з цією людиною місяць-два і через два місяці ти вже про нього будеш все знати, краде-не краде. Є у нас і люди, з якими спочатку ти працюєш, а через місяць ти дізнаєшся від нього що щось не те, і з ним всі припиняють діяльність, вносимо його в так званий «чорний список».

Житомир.info

Матеріали по темі