Волонтер в минулому, активіст ГО «Рух Автомайдан Житомир», а нині військовослужбовець ЗСУ України Олексій Батюта нещодавно повернувся у відпустку із зони проведення АТО. Олексій розповів Житомир.info про те, чому він вирішив піти служити в армію, як змінилося ставлення до мирного життя і дав поради волонтерам, які допомагають військовим.
- Якою була ваша мотивація, коли ви пішли служити у Збройні сили?
- Ну, насправді хотілось бути чимось корисним своїй державі. Тим більше, що я служив строкову службу. Більше хотілось вберегти тих хлопців, хто не служив взагалі і хотів би туди попасти. Більш за все – це бути корисним своїй державі.
- Ви не так давно прибули у відпустку. Дивлячись на людей, які живуть мирним життям, що ви відчуваєте?
- Я навіть не знаю. Для мене це нормально, це нормально, що люди можуть собі дозволити, як ми називаємо «на большой земле», дозволити собі відпочивати і жити мирним життям. Для того ми там і знаходимось, щоб тут не відчувалось війни, не відчувалось того горя, страху. Абсолютно нормально. До речі, знаєте, що там цікаво: навіть ті містечка, які знаходяться на передовій, на лінії фронту, це перша лінія оборони, вони живуть так само, як і тут. Люди настільки звикають до війни, до вибухів, до пострілів. Я не бачу великої різниці між жителями Донбасу і зараз жителями Житомира. Вони теж гуляють, ходять на базари, теж купують в магазинах, теж проводять вихідні. Просто звикли скоріш за все. У нас не знають про те, а там – просто звикли. Я нормально, я не скажу , що всі так відносяться, але для мене це абсолютно нормально, природно.
- Пробувши в зоні проведення АТО близько п’яти місяців, які поради ви дали б волонтерам? На що краще звертати увагу, чи варто особисто їздити на передову, чи, можливо, краще приєднатись до якоїсь великої волонтерської організації?
- Приєднатись чи не приєднуватись до когось – тут я не можу якихось порад дати. Наш підрозділ співпрацює не тільки з житомирським Рухом Автомайдан, у нас дуже багато волонтерів, які допомагають особисто моєму підрозділу. У нас є і Тульчинські, нам допомагають київські «Злі єноти» і рівненські хлопці допомагають, вони більше транспортом, вони забезпечують нас засобами пересування, і харків’яни волонтери в нас є. Вони більше формою, взуття, тобто такі якісь засоби, коліматорні приціли. А поради які: більше контролю. Все, що я хочу порадити волонтерам – це більше контролю за тим, що вони передають. Якщо це передаються продукти харчування, цигарки, шкарпетки – так, тут контроль такий, воно закінчилось і все, а якщо передається щось суттєве, тобто, нічні приціли, якщо це передаються тепловізори, якщо це передаються коліматорні приціли, тобто те, що коштує досить немало, а дивлячись на нинішні ціни воно коштує зовсім немало, за цим я порадив би їм більше контролю. Тобто, передали їм особисто в руки і за це їх потрібно потім спитати: де воно? Читаєш: тому потрібно те, те і те. Через місяць припустімо читаєш: тим самим потрібно знов те ж, те ж і те ж. Я не кажу про шкарпетки, цигарки, кава і таке подібне. Як кажуть, закон волонтера – за це не потрібно питати: цигарки, кава, туалетний папір, шкарпетки і спіднє. Це таке, що постійно потрібне. А якщо передають і читаєш: знов потрібно на таку то бригаду тепловізор. Здається ж виконали замовлення, а їм знов потрібен тепловізор. Волонтери повинні запитати: «Вибачте, хлопці, вам було передано тепловізор, де він?». Контроль, контроль і ще раз контроль. Постійно запитувати: де ділось те, те і те? Бо таке буває, що хлопці це отримують і через «Нову пошту» відправляють це назад на «велику землю». Зараз, слава Богу, вже майже на всіх відділеннях чергують ВСП (військова служба правопорядку) і перевіряють посилочки, а раніше цього не було. Тобто отаку пораду я можу дати – більше контролювати.
Повне інтерв’ю дивіться на відео
