Україна – справді багатонаціональна держава. Це вкотре підтвердив перший міжрегіональний пленер «Житомирська палітра», підсумкова виставка якого відбулася минулої суботу в «Ракушці». Так, із 25-ти художників, котрі протягом двох тижнів писали краєвиди нашого міста, свого роду рекордсменом став китайський майстер Лю Цзянь. За десять днів він зобразив Житомир на 20-ти картинах. Загалом же, 28-річний художник майже десятиліття прожив в Одесі, де продовжує здобувати вищу освіту.
В інтерв’ю для Житомир.info Лю розповів, чому переїхав до України та не збирається повертатися на Батьківщину, чому батьки не поділяли його наміру стати художником, а також чому в Україні займатися творчістю легше, ніж у Китаї.
— Лю, під час пленеру «Житомирська палітра» Ви написали 20 картин із краєвидами Житомира. Десять із них були представлені на звітній виставці 13 серпня. Чи вперше Ви, взагалі, побували в нашому місті? Які у Вас враження?
— Так, тут я вперше. Житомир – дуже гарне місто, і люди в ньому – добрі. Також мене вразила ваша історична архітектура та природа. На цій виставці не вдалося помістити всі мої роботи, тому довелося представити тільки половину з них. На моїх картинах – архітектура, церкви, міські пейзажі... Взагалі, це вперше за один пленер, який тривав десять днів, я написав так багато картин. Ваше місто мене надихнуло! А взагалі малюванням я займаюсь із років дванадцяти…
— Батьки намір стати художником підтримували? У Вашій родині хтось іще займається малюванням?
— Ні, я – єдиний. Узагалі-то, батьки не дуже погодилися з моїм вибором. Їм хотілося, щоб я став адвокатом або ж бізнесменом. Зараз вони вже мене зрозуміли і вирішили нічого з тим не робити (сміється).
— Восьмий рік поспіль Ви проживаєте в Одесі. Чому вирішили переїхати з Китаю до України?
— Разом із другом ми вирішили поїхати до Одеси, щоб навчатися там. Мій товариш, ставши архітектором, уже повернувся до Китаю. Я вирішив залишитися, бо закінчивши Одеський педагогічний університет, згодом продовжив навчання в магістратурі Одеської будівельної академії. А зараз я є аспірантом педуніверситету. Тому повертатися до Китаю поки не планую.
— На сході України зараз – війна. Чи не є це достатньою причиною для того, щоб повернутися назад, до Китаю? Тим паче, українського громадянства у вас немає, наскільки я розумію…
— Багато хто так і зробив. Війна – це дурна справа. Так, громадянства у мене немає, але повертатися до Китаю через війну я не планую, бо тут у мене – навчання, яке маю закінчити. До того ж, я даю уроки в приватній художній школі.
— Про війну взагалі пишете? Можливо, мали нагоду написати портрет когось із наших воїнів?
— Ні, таких картин у мене поки немає. Хоч я і намагався. Мій друг служить на Донбасі. Він показував мені фото, зроблені там.
— Сьогодні Ви, вочевидь, можете порівняти ставлення до мистецтва в Україні та Китаї. Наскільки воно відрізняється, зокрема стосовно державної підтримки?
— Взагалі, ставлення залежить від нашої філософії. Так, західна заснована більше на сучасності, китайська ж є більш древньою, хоча й пластичною. І тому наші люди, в Китаї, цінують більше графічні, сірі, роботи, а на Заході та в Україні зокрема людям подобаються складніші. Державна підтримка більш відчутна в Україні. Тут Національна спілка художників допомагає молодим авторам винайняти майстерню за порівняно низькою ціною. У Китаї такого немає. Принаймні, фінансово вони не допомагають художникам.
— Якщо говорити про гонорари, де художникам легше заробити?
— Раніше, до економічної кризи, справи в Україні йшли краще. Заробляти я почав на другому курсі. Так, маленьку картину розміром 30х40 см можна було продати за 300 доларів. Тепер же люди за таку роботу не хочуть витрачати такі гроші. Тому багато моїх знайомих їдуть назад, до Китаю. Бо прогодувати себе стало проблематично…
Олександр Трохимчук для Житомир.info
Фото Анни Максимової
