Дмитро Болейко був призначений на посаду начальника управління капітального будівництва Житомирської міської ради у вересні 2014 року, з 31 березня 2016 року його перевели на посаду заступника начальника управління капітального будівництва по виконанню міжнародних проектів. 29 вересня цього ж року мер підписав розпорядження про звільнення Болейка з 5 жовтня2016 року «за власним бажанням». 13 листопада 2018 року на засіданні бюджетної комісії Житомирської міської ради говорили, що управління капітального будівництва не проводить претензійно-позовну роботу щодо незавершеного утеплення навчальних закладів, бо Дмитро Болейко очолював УКБ, а його фірма виграла тендер. Які фірми належать колишньому начальнику УКБ, як ними виконуються роботи по утепленню шкіл та дитсадків Житомира і чому він звільнився з посади – про це Дмитро Болейко розповів в інтерв’ю Житомир.info.
- Останнім часом прізвище «Болейко» часто згадують у зв’язку з незавершеним утепленням навчальних закладів, причому згадують у негативному контексті. Скільки ваших фірм працює зараз у Житомирі та якими комунальними об’єктами вони займаються?
- На сьогоднішній момент я є власником лише двох фірм, одна з них задіяна на утепленні садочків і шкіл – «Поліська логістична компанія», яка мені належитьз вересня 2018 року. Зараз ми виконуємо роботи на двох об’єктах – школа №23 і школа №15. По дитсадочках ця фірма працювала, коли я ще не був власником, це дитсадки №59, №66 та №57. Ці роботи були виконані ще раніше.
- Чого ж ці заклади і досі згадують?
- Це питання більше не до мене. Тут трохи є конфлікт інтересів, бо тоді я (як начальник УКБ) був замовником по цих об’єктах, фірма виконувала роботи і завершила їх доволі давно. На сьогоднішній момент є ряд зауважень, які й зауваженнями тяжко назвати, тому що треба розуміти що входило в процес утеплення, а що в нього не входило. Проект по об’єкту був цільовий – він передбачав виконання виключно робіт з термосанації і не більше. А на сьогоднішній момент, коли пишуться зауваження «відсутні світильники», то давайте відкриємо проект – чи була передбачена проектною документацією заміна світильників? Немає. Чи було зобов’язання підприємства це зробити? Не було. Чому пишуть зауваження, що це потрібно зробити? Якщо ж є побажання завідуючих закладів, що їм треба поміняти світильники в зовнішніх стінах при входах, то це є поточні видатки, нехай купують і ставлять. Якщо проектом це не передбачалося, то чому це виставляють як зауваження підряднику? З 12 зауважень – реальних одне-два, і то вони усуваються, якщо це є вина фірми.
- Якщо роботи по об’єктах були завершені, то «Поліська логістична компанія» більше немає відношення до цього об’єкту, з фірмою розрахувалися за виконані по договору роботи?
- Тут трохи інше питання. Якщо ви, наприклад, купуєте телефон, то у вас є поняття гарантійного терміну експлуатації. Якщо ви правильно його експлуатуєте, то, якщо він зламався, у вас є гарантія і його поремонтують, або замінять. Так само і в будівництві: якщо будівельна компанія зробила роботи і в рамках гарантійного строку виявились якісь там порушення чи неправильно виконані роботи, то вона зобов’язана їх усунути, що, в принципі, і робиться, наприклад в садочку №66. Але є роботи, які взагалі не робилися підприємством і не повинні були робитися, але пишуть, наприклад, в садочку №57 «неякісно зроблений зливостік, він тече». Вибачте, його й не робили.
- Який гарантійний термін на таких об’єктах?
- У кожної роботи він окремий, різний. Є гарантійний термін експлуатації об’єкту після будівництва, але це не гарантійний термін виконаних робіт. Наприклад, гарантійний термін робіт по оздобленню є набагато меншим, ніж по мощенню стіни чи покрівлі, де він становить 5-10 років. Штукатурка не може мати гарантійний термін 10 років, її треба кожного року оновлювати.
- Чому ж тоді до фірми є претензії?
- Я не знаю. Є ще три школи – 17, 14 і 6, які робилися за кошти НЕФКО, і там були проблеми з банком «Хрещатик», так ось «Поліська логістична компанія» закінчує школу №17 і це єдина школа з трьох, яка в цьому році буде закінчена, а вже 1,5 року ні копійки не платилося і все робиться за кошти фірми, і ми робимо, бо треба закінчити об’єкт. І зараз йде зауваження по прибудовах – два аварійні виходи, які майже розвалювалися. Під час будівельних робіт в них частково були демонтовані аварійні елементи, підсилені стіни, закладені віконні отвори, тобто аварійну ситуацію зняли, накрили покрівлі і, по можливості, виконуємо роботи. Але зауваження відіслали всім однакові (ми бачимо зауваження і по інших школах). І якщо по школі №17 зауваження – аварійні виходи, хоча комісії не було і це не перевірялося, то по іншим школам пишуть: роботи призупинені у зв’язку з відсутністю фінансування. Але ж ситуація по всіх трьох школах однакова – немає коштів.
- Ці три школи починали ще тоді, коли ви були начальником управління капітального будівництва, це кошти європейського фонду НЕФКО. Як так вийшло, що частина кошти зникла разом з банком «Хрещатик» ?
- Кошти – це було не моє питання. В якому банку розміщувати кошти тоді вирішував департамент фінансів, де директором був Сергій Петрович Гаращук. Це було питання його відомства і керівництва міста, а моє питання було виконання робіт. І, до речі, це був непоганий банк, і в ньому були кошти не тільки Житомира: дуже багато міст зберігало європейські кошти в цьому банку і про це всі знали, тому, мабуть, і вибрали цей банк, бо дуже міста користувалися ним для розрахунків по таким контрактам. І, наскільки я розумію, зараз місто Київ буде віддавати ці кошти, бо Київ є співвласником цього банку, а це не ТОВ, а громада, яка нікуди не дінеться, і рано чи пізно певна частина коштів повинна повернутися. Наскільки мені відомо, Житомир немало робить для того, щоб ці кошти повернулися. Але коли це буде – це інше питання.
- А проведення тендерів і визначення переможців – це було питання начальника УКБ?
- Тендерного комітету, який я очолював.
- І так вийшло, що компанія, якою ви зараз керуєте, виграла один з лотів. Це як?
- Так вийшло. На той момент, у 2014 році, на тендері було 2-3 пропозиції, кияни виставили набагато більшу ціну. І на той момент фірма зі мною пов’язана не була ніяк. І тоді на тендер подалась група житомирських компаній, які об’єднались, щоб працювати в цьому тендері, щоб гроші залишилися в місті. І виграли житомирській: всі гроші залишилися в Житомирі, всі податки залишилися в Житомирі, і 80-90% робіт по утепленню дитсадків було зроблено продовж 2 місяців.
- Розкажіть більш детально про тендер.
- Це були відкриті торги, всього було шість лотів: три – по дитячим садочкам, один – медичні заклади, два лоти по школах – за грантові кошти і за кредитні кошти. В кожному лоті було 3-4 об’єкти. Була пропозиція киян, пропозиція «Фавориту» (фірма родини нардепа від Житомира Борислава Розенблата – авт.) і група житомирських компаній, в якій була і «Поліська логістична компанія». В групі було 10-11 компаній, які гарантували виконання цих контрактів. По-суті, тільки таким чином житомирські компанії могли бути учасниками, і вони дали найнижчі ціни. І перше виконання було по садочках – основні роботи зробили за 2-3 місяці і вже в наступному, 2015 році, їх доробляли. І житомирські компанії ні на копійку не підвищили вартість, більше того – ми ще змогли зекономити кошти. З початку у нас по програмі НЕФКО було 18 об’єктів і після економії у нас на рахунку залишилися кошти, це саме вони були в банку «Хрещатик». І їх планували ще на чотири об’єкти, яких з самого початку в програмі не було, серед них школи №6 та №14.
- Школи коли почали робити?
- Влітку 2015 року. На початок осені вже замінили всі вікна, в школі №17 вже були зроблені відкоси, в школі №6 теж роботи йшли повним ходом, тільки школа №14 трохи відставала. На зиму ми зупинили роботи і перенесли на березень-травень 2016 року виконання цих об’єктів. Але вже в лютому 2016 року почалися проблеми з банком «Хрещатик», ми ще змогли звідти витягти, якщо я не помиляюсь, 100 тисяч євро і потім банк «впав». В тій ситуації все, що міська рада могла зробити, вона зробила. І ми там втратили 300 чи 400 тисяч євро, а Київ більше 1 мільйона євро. Тобто, було швидке виконання робіт поки було фінансування: був повний діалог з підрядниками і більше половини програми було виконано за цей період. Але коли фінансування зупинилося, то, ви ж розумієте – кожен підрядник починає хвилюватися і не виконує роботи.
- Наскільки я пам’ятаю, «Поліська логістична компанія» виграли тендери ще й по іншим школам, крім 17-ї. Гімназія №23 та школа №12 – це теж ваші?
- Це вже без мене, я вже не був на посаді начальника УКБ і в «Поліській логістичній компанії» ще не працював. Так, вони влітку 2017 року виграли грант ще на дві школи – №23 і №15, а школа №12 – це «Елітбуд-1». Розпорядник грантових коштів – НЕФКО. По своїх двох школах ми почали роботи тільки наприкінці серпня цього року, бо є процедура реєстрації гранту в Мінекономіки для звільнення від податку (ПДВ), і ця реєстрація затягується приблизно на рік. І зараз ми вже призупиняємо роботи у зв’язку з погодними умовами.
- За наступний рік закінчите ці об’єкти?
- Це питання трохи не до мене. Якщо буде фінансування – закінчимо. За два місяці ми вже виконали 20-30% робіт: замінені всі вікна, зроблені відкоси, по фасаду теж частина робіт зроблена. На сьогоднішній момент у підприємства немає проблем, якщо договір буде пролонговано на наступний рік і будуть кошти на фінансування – ми роботи виконаємо.
- Кажуть, що зараз у будівельних фірм є велика проблема – немає працівників.
- Це проблема по всій Україні і не лише у будівельників. У нас зараз в країні така ситуація, що роботи дуже багато, а працівників… Ми просто на сьогоднішній день «знекровили» країну.
- Можливо, варто підняти зарплати і люди залишаться працювати тут?
- Коли ми говоримо про підняття заробітної плати в приватному секторі – питань немає. Коли говоримо про зарплату в бюджетному секторі, там, де є бюджетні гроші, то треба розуміти, що в нас є певне обмеження, яке забороняє нам брати за роботу більше, ніж передбачено нормативами. А у нас нормативи завжди запізнюються: ціна піднялася вже сьогодні, а середньорегіональну ціну на матеріал піднімуть лише в наступному кварталі. Замовник не може сьогодні платити ту ціну, за яку я взяв, наприклад, обладнання, треба чекати наступний квартал, коли погодять середньорегіональну ціну, щоб потім хлопці з правоохоронних органів не зробили йому статтю 191 – розкрадання бюджетних коштів. Є реальна ситуація в системі управління в будівництві, через яку страждають всі, і всі нормальні люди це розуміють, але чомусь ситуація не змінюється. Так, я погоджуюся, мають бути середньорегіональні ціни, але це нормальна практика при нормальній економічній ситуації в країні, а не коли у нас в цьому році ціна вати піднялася на 45% (це оптові ціни, а роздрібні ще більші), а середньорегіональна ціна її доганяла лише через два місяці. Так само й по заробітній платі, коли ми заходимо в міжнародні торги при одній заробітній платі, а сьогодні максимально 7 тисяч гривень (зарплати) можна вказувати в кошторисі, а гривня у нас йде в тому напрямку, в якому вона йде. І ми отримуємо ситуацію: гривні, які ти давав на початку, були дуже «смачні» для робітника, а через півроку він каже, що краще поїде в Польщу і заробить в п’ять разів більше. Все одно, що він буде жити в хліві, що не буде нормально їсти, що будуть штрафувати кожну годину, але краще поїхати туди. І така ситуація в усіх професіях. Ми сьогодні відкрили ринок робочої сили на Польщу, де найчорніша робота оплачується вище, ніж у нас інженерна. І ми не маємо сьогодні ні санітарок і лікарнях, ні медсестер…
- Вихід із ситуації – скасувати безвізовий режим?
- Я дуже сильно радів безвізу, чесно, дуже сильно. Я не був на Майдані, і, напевно, ніколи не буду на Майдані, хоч і дуже поважаю право людей на це. Я радів безвізу, як можливості розвиватися, бачити світ, зменшенню перепон. Але якщо ми живемо в країні, де ще трохи не дотягуємо (до європейського рівня), і відкриваємо кордон, то треба думати, що ми будемо пропонувати натомість людям. Так, в нас тут є нормальне відношення до працівників, але там є «копійка». Так, в нас зараз можна заробляти не менше, майже на тому рівні, але ми відкрили (кордони) не подумавши, а назад забирати людей буде дуже тяжко, пройде багато років. Це урок для всіх – для роботодавців, для підприємців, які вже почали розуміти, що треба поважати людей, і ця повага до людей почне їх потроху повертати. Бо якщо ти людину поважаєш, розумієш її працю, то будеш намагатися їй нормально платити.
- Щодо людей та поваги – з якими департаментами та управліннями було найбільше проблем під час роботи начальником управління капітального будівництва?
- Проблем ні з ким не було (сміється). Я прийшов на цю посаду – 28-річний хлопець, випускник юрфаку університету ім.Шевченка, колишній юрист та заступник керівника фірми «Елітбуд-1» - найбільшої на той момент, а може й на зараз фірми в будівництві. Доволі таке цікаве було призначення, навіть зараз не розумію – навіщо погодився.
- Хто пропонував йти на цю посаду?
- Я пішов на конкурс, виграв конкурс, точніше – я там був один кандидат. Вони три чи чотири рази намагалися знайти начальника УКБ, ніхто не йшов (на конкурс). Коли я йшов на посаду, то спочатку все було нормально – всі об’єкти по будівництву мали передати на УКБ, але як тільки я прийшов – всі об’єкти (ремонти в школах та дитсадках – авт.) знову перекинули на освіту, залишилася програма НЕФКО, і всі говорили, що запустити об’єкти по цій програмі – це ще років п’ять треба, а ми оппа – і за місяць запускаємо. Ну кому б я там подобався 28-річний, якщо всім під 40? В принципі, якихось серйозних конфронтацій не було. Хто б що не говорив, але в Житомирській міській раді майже всі були професіонали на той момент. Так, мене критикували, так, я емоційно реагував, але зараз час пройшов, я дивлюся на те, що говорили – так, об’єктивно, професійно.
- Перед вашим звільненням була спочатку інформація, що не пройшов атестацію, потім переведення на посаду заступника начальника управління.
- Я скажу таку річ – до мого приходу на посаду оборот УКБ був 10 мільйонів гривень в рік, в перший рік після того, як я прийшов – 80 мільйонів виконаних робіт за рік. Не переведених коштів-авансів на потім зникаючі фірми, а реально виконаних робіт. На наступний, 2016 рік – більше 100 мільйонів. І не мене звільнили, а я пішов за власним бажанням. Мене перевели на посаду заступника і через півроку я пішов (звільнився), і ці півроку я був в.о. начальника. І щодо проектів НЕФКО: при проектуванні було закладено 400 тис. гривень на один об’єкт, це при курсі долара 8 грн, а по факту роботи на одному об’єкту обійшлися в середньому в 100 тис. гривень, вартість впала в 4 рази, і це при тому, що на момент виконання робіт курс долара був 12 чи 16 грн. Так, тепер кажуть, що це фірми, близькі до мене. І тому вони так «добре» працювали? Багато про що можна говорити, але давайте відкриємо економічну статистику і подивимось на факт виконання обсягів робіт, і на великі об’єкти, які почали. І в 90% вигравали житомирські підприємства і всі кошти залишалися в Житомирі, і це в рамках закону. За час моєї роботи була порушена лише одна кримінальна справа, при тому що вона ні на сьогоднішній момент ні тоді не мала складу злочину.
- Про яку кримінальну справу йде мова?
- По школі №17. Я не знаю, чи ця справа зараз закрита. Мене тоді декілька раз викликали (правоохоронні органи), але знаєте – є питання популізму, а є реального професіоналізму і практики. І якщо ми говоримо про зауваження з мікротріщин на об’єкті і мовчимо про невиконання об’єктів, то це трохи різні зауваження. Я дуже радий, що мені кореспондують, надають зауваження і мене згадують з негативної точки зору по об’єктах, які зроблені.
- З приводу великих об’єктів – тротуари вкладати плиткою теж почали під час вашої роботи начальником УКБ?
-Я з-за цього звільнився. Львівська фірма зайшла (на тендер) разом з «Фаворитом», є вимоги законодавства і я не можу гратися: це – житомирська (фірма), і якщо вона не проходить, то треба зробити, щоб вона проходила. Я не вирішую, є тендерний комітет, п’ять осіб.
- Але ж «Фаворит» тоді програв.
- Він законно програв, а вони зробили «бучу», сказали, що я такий поганий. І після того я ось вам даю перше інтерв’ю, я не хотів тоді говорити. Вони програли, сказали, що все так погано, вони звернулися в правоохоронні органи.
- І що?
- Нічого. Закупівля пройшла відповідно до закону.
- Але тротуари і досі роблять, і судилися з львівською фірмою, яка тоді виграла тендер.
- Круто! І що – треба написати, що це винен Болейко, тому що він провів закупівлю? За вашою логікою я винен, тому що провів закупівлю. Шановні, є львівська фірма, вона виграла. Коли ми починали реконструкцію (тротуарів) – це був серпень, перед моїм звільненням. Тоді приїздив Роман, їх представник, син власника цієї фірми – так він представлявся. Ми почали роботу на ділянці (по Київській), я особисто тоді пройшовся по всім власникам (закладів на цій вулиці), всіх поінформував. Ми тоді з Романом домовились: ви робите цю ділянку – розриваєте, кладете плитку, а після того починаємо наступну.
- Але потім по факту було трохи не так.
- По факту, вибачте – цей об’єкт вів Олексій Олексійович Ясюнецький (на той час перший заступник мера – авт.), питайте у нього, не в мене. Я звільнився.
- Ситуація з плиткою була причиною звільнення?
- Це була не причина, а привід. Було дуже багато причин і багато людей, насправді, хотіли мене звільнити. Але мова про звільнення взагалі не йшла. Дійсно, у Сергія Івановича (Сухомлина), міського голови, було дуже багато питань до мене, ще більше було у Олексія Олексійовича (Ясюнецького), але питання всі були пов’язані з виконанням робіт. І коли я вже вирішив йти, то прийшов до Сергія Івановича і сказав: тут є проблема – Олексій Олексійович бачить один варіант розвитку, я бачу інший варіант розвитку, прийшла нова людина – Мамрай, яку він дуже сильно хотів бачити на посаді начальника УКБ. (Дмитро Мамрай працював на посаді начальника УКБ з 8 вересня по 30 грудня 2016 року – авт.)
- Він – це хто?
- Олексій Олексійович (Ясюнецький), бо Сергій Іванович (Сухомлин) в такі речі ніколи не втручався, він поставив завдання і воно має бути виконане, якщо воно не виконане – тоді він питає. Він такий сучасний менеджер і не буде заглиблюватися в те, як ти це будеш робити, він завжди делегував повноваження.
- Останнє питання – після звільнення почалося нове життя Дмитра Болейка?
- Щось на кшталт того… Коли я пішов з УКБ, в мене було 36-37 пропозицій на роботу, з них половина – в обласні центри керівником управлінь чи департаментів капітального будівництва, декілька пропозицій було від міжнародних компаній, і дуже багато було пропозицій від ряду підрядників, які також вигравали тендери УКБ, щоб я очолював ті підприємства. Відразу після звільнення я створив фірму, яка займається більше міжнародною діяльністю, там юридичний напрямок, менеджерські речі – консалтинг, експертиза. Через півтора роки після звільнення я почав працювати в «Поліській логістичні компанії», я її власник. Ми виконуємо будівельні роботи по всій Україні, здебільшого – в західних областях, зараз в Житомирі я буваю лише 2-3 дні на тиждень. Те, що ми робимо в Житомирі – це до 10% всього обсягу підприємства. Коли мені запропонували працювати з «Поліською логістичною компанією», я принципово відмовився від роботи в Житомирі, тому що мені трохи набрид той бруд, коли дивляться на підприємство і бачать лише прізвище «Болейко». Не дивляться на показники, не враховують ситуацію в країні. Так, ми не ідеальні, таких людей взагалі немає, але ми намагаємося щось робити і робимо. А тут просто обливають брудом, тому що одній особі щось не дали зробити, іншій хтось не подобається особисто, а комусь просто треба попаритися на чомусь.
Тамара Коваль, редактор Житомир.info
